У Києві розбито меморіальні дошки генералу Жукову - тягнибоківці

У ніч із 16 на 17 січня 2012 року в Деснянському районі Києва невідомі особи знищили обидві меморіальні дошки Жукову - на початку і в кінці вулиці, названої його іменем.

Про це повідомляє прес-служба партії "ВО "Свобода".

Біля місця, де розташовувалась одна із таблиць, лежало лише кілька уламків, решту частин не виявлено. Друга дошка зникла безслідно.

"Позитивно, що є такі люди, котрі не можуть терпіти спадку катів і самостійно беруться за справу встановлення національної та історичної справедливости, йдеться в партійній заяві. - Жуков – один із тих, хто віддавав накази знищувати українців. Йому належить фраза: "Чєм больше хахлов утопім в Днєпрє, тєм мєньше прідьотся іх вивазіть в Сібірь".

[Примітка ІП: Фраза про "хахлов" належить ветерану-фантазеру Юрію Коваленку і не підтверджена жодними історичними джерелами]

Також "свободівці" зазначають, що під час Корсунь-Шевченківської операції з наказу Жукова було кинуто проти добре озброєного німецького війська ненавчених українців, котрих у спину кулями гнали загороджувальні загони.

"Впродовж 24 днів цієї операції було знищено 770 тисяч вояків, переважно українців", - стверджується в заяві.

[Примітка ІП: за даними "Малого словника історії України (Київ, 1997), загалом у Корсунь-Шевченківській операції радянські війська втратили убитими близько 25 тисяч чоловік]

"Демонтаж меморіальної дошки Жукова – знакова подія для Києва, - зазначив голова "Студентської Свободи" Руслан Андрійко. - Приємно усвідомлювати, що кияни власноруч звільняються від окупаційних символів, яких у столиці ще дуже багато. Нашою пропозицією є перейменування вулиці Жукова на честь Олекси Дмитровича Алмазіва, який приблизно на території Деснянського району вів бої проти банд Муравйова, що рвалися до Києва".

Про інші випадки ушкоджень пам'ятників і меморіальних знаків читайте за тегом "вандалізм".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.