У Дніпропетровську посперечалися, вшановувати Петровського чи ні

Дніпропетровські політики влаштували перепалку під час проведення в місті круглого столу з приводу оцінки діяльності Григорія Петровського (на честь якого названо Дніпропетровськ).

Про це повідомляють "Коментарі".

Як повідомив секретар Дніпропетровського міськкому КПУ Євген Павленко, планується ряд просвітницьких заходів.

На думку Павленка, сьогодні Григорій Петровський, чиє ім'я увічнене в назві міста, несправедливо забутий городянами і українцями, незважаючи на те, що він вніс великий внесок в історію молодої соціалістичної держави, будучи депутатом Держдуми 4-го скликання [1912-1917 рр., від Російської імперії до Російської республіки - ІП], не раз виступав з вимогами відкривати школи, де викладання велося б українською мовою.

"Він один із тих радянських політиків, який відстоював ідею української мови та української культури, - заявив Павленко. - Григорій Іванович несправедливо забутий невдячними нащадками".

В особливу заслугу Петровському Павленко також поставив те, що він не образився на радянську систему за арешти членів своєї сім'ї.

Заяви комуністів викликали категоричне несприйняття з боку їхніх політичних опонентів.

"Будучи обраним до Держдуми Росії від блоку меньшовиків, примиренців і Української соціал-демократичної робітничої партії, він перекинувся до більшовиків, - сказав керівник Дніпропетровської обласної організації УНП Сокоринський. - Петровський підписав декрет про червоний терор, він має відношення до мільйонів жертв колективізації і голодомору. За ці дії Петровський несе повну відповідальність. Те, що наше місто досі носить прізвище ката - ганьба".

На бік УНП став заступник голови дніпропетровської міської організації "Батьківщини" Валерій Мурлян.

"Цього року ми святкуємо 80-річчя області. Неважко порахувати, що область була створена в 1932 році, - зазначив Мурлян. - У тому ж році керівник області Володимир Чернявський оголосив про те, що Дніпропетровщина зібрала рекордний урожай зернових, виконала всі плани із хлібозаготівель, а в 1933-му році люди тут вмирали від голоду,

Мурлян нагадав, що в той же час всеукраїнським старостою був Григорій Петровський, який проводив колективізацію, результатом якої став масовий голод:

"Дуже шкода, що сьогодні Дніпропетровськ носить ім'я цього "героя", йому поставлено пам'ятник, названо площу і вулиця. У Росії вже давно немає Ленінграда, Свердловська і Сталінграда, зате в Дніпропетровську досі існують райони Жовтневий, Кіровський, Ленінський і є задумки одну з вулиць назвати іменем Брежнєва".

Григорій Петровський - з 1917 року член Катеринославського [Катеринослав - назва Дніпропетровська у 1802-1926 роках] губернського комітету РСДРП (б), гласний міської думи і голова її більшовицької фракції.

Член Центрального комітету більшовицької партії у 1921-1939 рр. У 1926-1939 рр. - кандидат у члени Політбюро [керівного органу] ЦК.

Голова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету [найвищий орган державної влади УРСР - ІП]  у 1918-38 рр. Від імені боку УРСР підписав Договір про утворення СРСР і був одним зі співголів Центрвиконкому СРСР. А також був головою Всеукраїнського ЦК незаможних селян в 1920-1923 рр., займав важливі пости в Комінтерні.

У 1939 році зазнав критики за потурання "ворогам народу" з числа керівників Української РСР і знятий з усіх посад. В 1940 році директор московського Музею Революції Федір Самойлов (у минулому - теж депутат-більшовик IV Думи) влаштував його своїм заступником. У Музеї Петровський і працював до смерті (9 січня 1958).

Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.

Нагадаємо, у 2010 році дніпропетровська влада проігнорувала заходи з вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Читайте також: "Комсомольськ" на Дніпрі

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.