У Запоріжжі відмовляються розміщувати біл-борди зі Сталіним і Януковичем

Запорізькі оператори реклами відмовляються розміщувати біл-борди зі Сталіном, Гітлером і словами Януковича.

Про це "Історичній Правді" повідомили у громадській організації ГРАД.

Наводимо уривки із їхньої заяви:

"У відповідь на спорудження у Запоріжжі пам'ятника Сталіну громадська організація ГРАД вирішила встановити у цьому місті антисталінські біг-борди.

Було виготовлено два макети бордів: один із зображеннями Гітлера і Сталіна, який дорівнює двох диктаторів як таких, що скоїли злочини проти людства, і другий зі словами Віктора Януковича, де президент покладає на сталінську владу відповідальність за геноцид.

Вісім місцевих операторів зовнішньої реклами, до яких звернулася наша організація, відмовили у розміщенні на своїх конструкціях обидвох сюжетів без жодних пояснень. І це при тому, що вони не містять нічого протизаконного.

Не бачу іншої причини такої поведінки, окрім страху. Не перед  комуністами, а перед владою і тією атмосферою в країні, яка нагадує сталінський 37-й рік.

На перший погляд є повним абсурдом небажання розміщувати цитату Януковича, адже це слова діючого президента. Але є пояснення: рекламісти, як і багато громадян, не вірять у серйозність та щирість засудження Януковичем Сталіна та його тоталітарного режиму...

...Щоби остаточно переконатися, чого варті “антисталінські” заяви євроінтегратора Януковича, і як до них ставиться місцева влада, ГРАД звернувся до міського голови Запоріжжя Олександра Сіна з проханням розмістити слова президента на біг-бордах, призначених для соціальної реклами..."

Нагадаємо, що 14 листопада мер Запоріжжя дав доручення перевірити законність встановлення біля обкому КПУ відновленого погруддя Сталіна.

В лютому 2011 року мер Запоріжжя Олександр Сін заявив, що це погруддя встановлено незаконно, оскільки спочатку не було внесене в архітектурний проект. Мер пообіцяв "ужити заходів для знесення пам'ятника, якщо комуністи повторно його встановлять".

Кілька днів тому громадськість оголосила збір підписів під зверненням до Запорізької влади з проханням демонтувати бюст комуністичного вождя.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. За його виготовлення комуністи заплатили 109 тисяч гривень.

28 грудня 2010 невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 31 грудня невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству наразі не вдалося.

Звинувачення у пошкодженні пам'ятника Сталіну в Запоріжжі було пред'явлено дев'ятьом "тризубівцям". Вони були заарештовані, проте 13 квітня Жовтневий районний суд Запоріжжя звільнив їх з-під арешту на поруки народних депутатів України.

Про легенди й міфи стосовно "пам'ятника" Сталіну в Запоріжжі читайте на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.