Спецпроект

Пам'ятник Третьому Українському фронту розмалювали під комікси (ФОТО)

Невідомий графітчик розмалював пам'ятник Радянській армії в болгарській столиці Софії, перетворивши бійців на персонажів американських коміксів.

Про це повідомляє болгарська інформаційна агенція Standart News.

Невідомий розмалював фарбами одну з двох скульптурних композицій, розташованих в основі монумента, спорудженого в 1954 році на честь 10-ої річниці визволення Болгарії від нацистів.

В результаті радянські солдати і офіцери перетворилися на Джокера з гвинтівкою (герой серії коміксів про Бетмена), Діда Мороза з автоматом ППШ і біноклем, Супермена з пістолетом ТТ, клоуна Рональда Макдональда (символ відомої мережі фаст-фудів) із прапором США в руках, Капітана Америку з кулеметом Дегтярьова і двох розфарбованих артилеристів.

Автор "рімейка" підписав свою роботу болгарською: "В ногу з часом". 

Так було...

 ...і так стало. Фото: dnevnik.bg

Цей пам'ятник, розташований неподалік Софійського університету і парламенту Болгарії, протягом усієї пострадянської історії країни був предметом суперечок.

Монумент являє собою фігуру радянського солдата, який тримає ППШ, з двох сторін біля нього стоять чоловік і жінка - відповідно, болгарські селянка й робітник. Його висота перевищує 30 метрів.

 Загальний вигляд пам'ятника

Новина про розмальований пам'ятник Радянській армії спричинила створення в соціальних мережах Болгарії груп прихильників і противників відновлення монумента, повідомляє BFM.ru.

За даними найбільшого болгарського телеканалу "БТВ", сюжети про подію випустили ЗМІ в США, Канаді, Великобританії та Австралії.

Супермен закликає в атаку

У поліції є фото підозрюваного "у процесі роботи", він оголошений в розшук. Поліція наполягає на максимальній сумі штрафу за подібне порушення - 5 тисяч левів (близько 29 тисяч грн).

 Солдат Третього Українського став Джокером із кривавою посмішкою

Під час Другої світової війни Болгарія була союзником гітлерівської Німеччини. 8 вересня 1944 року війська Третього Українського фронту розпочали наступ на територію країни. При цьому вони не зустріли жодного опору. 9 вересня у Софії відбувся державний переворот - нова влада оголосила війну Третьому рейху.

 Замість радянської червоної зірки з'явилася біла американська

Нагадаємо, що у грудні 2010 року в Києві було осквернено Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Одну з жінок, які смажили на могилі яєчню, було взято під варту. Могила Невідомого солдата і музей Голодомору - два монументи, які є частиною державного протоколу України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.