Спецпроект

Центру пам'яткознавства - 20 років. Вітаємо!

Центр пам'яткознавства НАНУ і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури відзначив своє 20-річчя.

Про це повідомляє сайт "Відлуння віків".

З нагоди ювілею відбулися Треті Всеукраїнські Зарембівські наукові читання "Українське пам‘яткознавство: сучасні проблеми та тенденції".

В засіданнях взяли участь близько 30 науковців з наукових установ, вищих навчальних закладів, заповідників та музеїв з Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Кіровограда, Луганська, Луцька, Львова, Опішного, Севастополя, Сімферополя, Сум, Хмельницького, Чигирина. В доповідях було висвітлено актуальні проблеми історії, теорії та практичної діяльності у сфері музеєзнавства і пам‘ткознавства.

В рамках читань також відбулися урочистості з нагоди 20-річного ювілею. Гості привітали центр з 20-річчям і побажали подальших творчих здобутків. "Історична Правда" приєднується до цих побажань.

Центр пам'яткознавства є науково-дослідною установою, чия діяльність спрямована на поглиблення теоретико-методичного рівня пам'яткознавчих студій та пам'яткоохоронної діяльності в Україні.

Співробітники Центру розробляють сучасні наукові підходи до виявлення пам'яток та їх наукової класифікації, створюють практичні програми збереження історико-культурної спадщини, проводять системні пам'яткознавчі дослідження з залученням різноманітного історико-архівного та археологічного джерельного матеріалу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.