Спецпроект

Архів Світличної (1970-80-ті роки) прибув із США в Україну

Архів української правозахисниці та громадської діячки Надії Світличної прибув в Україну. У Центральний державний архів літератури у Києві їх передала родина Надії Світличної.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

На думку фахівців, архіви Світличної дадуть змогу вивчати історію дисидентського руху в Україні. Архів Надії Світличної нараховує понад чотири тисячі документів.

До повернення архівних документів долучились українські та американські дипломати й науковці. За словами заступника міністра культури Тимофія Кохана, серед архівів є переписка Надії Світличної з українськими політв'язнями, її доповіді для міжнародних правозахисних організацій та літературні твори.

Дослідження архівів Надії Світличної важливі для вивчення дисидентського руху, каже її соратник, правозахисник Василь Овсієнко.

"Якби Надійчин архів увесь перевезти, тут би знайшлося кілька людей, котрі б роками сиділи і все те розбирали. А ми, доки є живі, могли б їх дещо проконсультувати, бо то матеріали Гельсинської групи з прав людини через Надію ішли на захід", - говорить Овсієнко.

Українська Гельсинська група - 40 учасників і 550 років неволі

1973 року за активну участь в Українській гельсинській групі з прав людини Надію Світличну засудили до 4 років ув'язнення. Покарання вона відбувала у Мордовських концтаборах.

А у 1978 році Світлична виїхала до США. Там вона опікувалася долею радянських політв'язнів та відродженням української державності. Тривалий час Надія Світлична працювала на Радіо Свобода у Нью-Йорку, редагувала "Вісник репресій в Україні".

"У 60-і роки ми були молоді, звичайно, були ідеалісти, і мрійники. Чи це були мрії про незалежність? Мені здається, що то би було зависоко і забагато. Я особисто, мабуть, не дуже й вірила, що це станеться за мого життя. Але мрія була така. Слава Богу, дожили!" - згадувала Надія Світлична.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.