Спецпроект

На Чернігівщині церковна громада знищила дерев'яну церкву 1847 року побудови

Єдина церква в Сосниці - батьківщині Олександра Довженка - була "розібрана з метою її подальшої реконструкції".

Про це повідомляє "Відлуння віків".

За інформацією обласної інспекції охорони пам'яток, у 1991 році по всіх районах Чернігівської області збиралися документи щодо церков для надання їм статусу "пам'ятки архітектури". Але Сосницький район... не надав відповідних документів взагалі.

Тож досі Свято-Покровська церква у Сосниці, побудована 1847 року, не мала жодного охоронного статусу. Храм зруйнували без дозволів та планів подальшої реконструкції - і це не було незаконним. Як саме виглядатиме споруда у майбутньому, на жаль, невідомо. Не йдеться про це і в офіційному листі Сосницької райдержадміністрації.

Від храму лишилася тільки псевдоросійська дзвіниця, а власне церква розібрана до грунту. Вже зроблено новий фундамент.

Місцеві мешканці розповідають, що старовинний храм розвалити було дуже тяжко, що рвалися троси, коли стіни розтягували важкими гусеничними тракторами (!!!). І це "розбирання з метою реставрації"?.

Фото Сергія Лаврентьєва (листопад 2010 року) з сайту "Дерев'яні храми України


     

Покровська церква у Сосниці. Фото Олени КРУШИНСЬКОЇ (2001) з сайту "Дерев'яні храми України".

У ХІХ столітті в Сосниці було шість церков, але у радянські часи не зруйнували лише одну - Покровську. Цей досить колоритний храм був збудований у 1724 році, але у 1847 його повністю перебудували. За структурою він традиційний "козацький". Досить рідкісним, як для середини ХІХ століття, стало влаштування барокових фронтонів над зрубами.

У 30-ті роки минулого століття Покровську церкву закрили. Під час окупації тут поновилися богослужіння, однак у 60-ті її закрили знову. У приміщенні храму спочатку відкрили автошколу, вирізавши у стіні великий в'їзд для машин, згодом облаштували склад. Лише у 1989 році церкву повернули вірянам.

Покровська церква у Сосниці була збудована у 1724 році на місці старенької, струхнявілої церкви-попередниці. І хоч у середині ХІХ ст. храм повністю перебудували, у ньому збереглися риси козацьких церков XVIII ст. - традиційне п'ятидільне планування, криволінійні барокові звершення зрубів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.