Спецпроект

Угорська держава розпродує мистецькі вироби часів соціалізму

Організатори аукціону розраховують переказати отримані від продажу творів соцреалізму гроші жителям сіл, які найбільше постраждали від токсичних речовин під час аварії на хімічному комбінаті у жовтні.

Угорщина – Уряд Угорщини хоче виставити на аукціон 230 творів митців угорського соцреалізму. Реалізовану суму планують переказати у фонд допомоги постраждалим під час катастрофи на алюмінієвому комбінаті в місті Айка.

Аукціон "Більше ніколи!" проводить будапештський будинок торгів "Пінтейр". Урядовці сподіваються на зацікавленість колекціонерів із багатьох країн світу, повідомляє радіо "Свобода" .

230 предметів мистецтва соцреалізму 21 рік зберігалися в підвалах будівлі Кабінету міністрів Угорщини на майдані Кошута і стояли на балансі уряду.

Серед цих предметів є найбільше портретів Володимира Леніна та лідера угорських комуністів Матяша Ракоші, в тому числі виготовлені у техніці мозаїк із кахлю, сірників тощо.
 
Але й скульптур Маркса й Енгельса, Ґеорґія Дімітрова, графічних малюнків, а також плакатів не бракує. Всі вони могли б розміститися у трьох великих залах постійної експозиції. Однак на це бракує коштів.

З іншого боку, як заявив держсекретар міністерства юстиції та адміністративного управління Бенце Рейтварі, "держава не бажає піклуватися про великі чи менші реліквії комунізму".
 
"Я б хотів, щоб ця досить обтяжлива спадщина потрапила з урядових складів до покупця у такий спосіб, щоб ми змогли допомогти тим, хто потрапив у біду", – зауважив він.

Організатори аукціону розраховують переказати отримані від продажу творів соцреалізму гроші на рахунок допомогового фонду жителів сіл Девечер і Колонтар, які найбільше постраждали від токсичних речовин під час аварії на хімічному комбінаті в місті Айка на початку жовтня.
 
Попри те, що деякі предмети угорського соцреалізму мають невисоку вартість, ними, однак, вже зацікавилися деякі колекціонери з Америки, Японії та Росії.

Справжніми реліквіями різноманітних жанрів мистецтва соцреалізму знавці вважають твори доби Угорської Радянської Соціалістичної Республіки (1919 рік) на чолі з Белою Куном. Але таких на аукціоні буде мало. Переважно виставлятимуться роботи митців 1950-70-х років.

35-літнього реставратора Антала Турчані, який готує до аукціону ці роботи, передусім цікавить психологічна мотивація митців, які працювали у стилі соцреалізму. Це був страх чи все-таки розрахунок, запитує Турчані, пригадуючи часи свого дитинства і неговірких батьків, адже за критику режиму в ті часи простих громадян не жалували.
Реставратор підтримує ідею організаторів аукціону стосовно того, що майбутні торги мають стати саме доброчинною акцією, а не демонстрацією повчання і помсти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.