"Как нас судили". Книга сєвєродонецького сепаратиста

Що читаємо? Випадково знайдений в одному з книжкових розвалів публіцистичний твір під інтригуючою назвою "Как нас судили" (Луганськ, 2005), автором якого є один із чільних представників Партії регіонів, екс-голова Луганської облради, нардеп, екс-посол України в Білорусі Віктор Тихонов.

Видання є комбінаціюєю глав з підзаголовками "від розуму" та "від серця". Таким чином, сухі довідки політологічного характеру про унітарність, федералізм та інші абетково-політологічні речі чередуються з авторськими враженнями, спогадами та рефлексіями про події 2004-2005 рр.

Що цікавого? "Сегодня уже становится очевидным — об этом говорят эксперты, — что нынешняя политика властных структур никак не способствует укреплению стабильности, единства нашей государственности. Скорее наоборот — еще больше ведет к росту напряженности в обществе, к разобщенности регионов, к снижению их экономической активности и углублению дифференциации территориального развития.

Идет усиление диспропорций, обострение социальных проблем, ухудшение жизненного уровня населения. Все это, естественно, не может служить укреплению социально-политической стабильности в обществе и быть гарантией развития демократии. Только идеалист или законченный авантюрист может полагать, что эти противоречия можно устранить прямым давлением центра, путем издания указов и распоряжений…".

Як ви думаєте, коли і ким сказано ці слова? Ці слова сьогоднішнього опозиціонера написані автором шість років тому, після "помаранчевого шабашу".

У Сєвєродонецьку піднімуть червоний прапор поруч із державним

В 2005-му не тільки Тихонову на схожі здавалось, що Україна надовго зійшла з рейок "стабільності" і, щоб повернути країну собі, треба брати зброю:

"Представьте, когда утро начинается с того, что в кабинет буквально врывается — это опираясь-то на клюку! — дед, увешанный боевыми наградами, с криком:
— Я воевал за свободу страны! Я рабом ни американцев, ни "оранжевых" быть не хочу! Пойдут на нас — дайте мне пулемет, я им покажу ворошиловского стрелка!
При этом, наклоняясь, шепчет доверительно:
— Сынок, бегать-то мне уже несподручно, а глаз меткий. Отвезите меня на место, что укажу, а дзот я уж сам обустрою...".

Погляд із Луганська на події Майдану, приходу до влади Віктора Ющенка, і погляд з Києва - не одне й те ж. І ця книга є промовистим прикладом інакшості не стільки регіону та його мешканців, скільки регіональних "еліт".

Якщо для києво-галицької бюрократичної традиції ностальгія за минулим не є типовою, то для Тихонова (у 1991-му - перший секретар Луганського міськкому КПУ) це частина його ідентичності.

Йому досі болить загибель СРСР: "Кто как, а я уже потерял из-за распада одну Родину — большую и сильную. И, откровенно говоря, не хочу, чтобы и со второй получилось то же самое — раскол, развал, разлад, дележка и выяснения отношений".

Творення міфу про мотиви марш-кидка ПР до влади в 2004-му і те, чому вони програли, здається, і є справжньою метою книги. Деякі речі є хрестоматійними прикладами маніпуляції.

Янукович - президент-2004. Знищений номер газети "Урядовий кур'єр"

Ось, приміром, до Луганська приїхали "так называемые "иностранные наблюдатели", которые в открытую и спросили:

— А как вы собираетесь строить отношения с Президентом Ющенко?
— Постойте! У нас выборы еще не закончились... Может, выиграет Янукович?
А в ответ — с улыбкой "в тридцать два зуба":
— Если у вас будут демократические выборы, выиграет Ющенко. Если Ющенко не выиграет — выборы не демократические".

Всі спостерігачі мають ім’я, прізвище. Дарма шукати конкретики.

Численні факти виборчого беспределу партії влади в областях її беззастережної підтримки масово задокументовані. Що на це каже Тихонов? Нічого, він ігнорує ці факти, відбиваючи їх байкою: "о "честности" выборов в Ивано-Франковске наши наблюдатели легенды рассказывают: "Всякое видывали, но чтоб одна бабка — и полтора десятка паспортов... Нахальство — второе счастье!".

Знову ж таки - як звуть ту бабку, на якій дільниці це було зафіксовано, і головне - чи їй дали з порушенням закону проголосувати - відповіді немає. А навіщо - мета ж не чесне з’ясування причин політичного тупика, в якому країна опинилась в кінці 2004-го, а самовиправдання.

На трибунах Першого Всеукраїнського з'їзду депутатів всіх рівнів

Але головна тема книги - це Сєвєродонецьк. 28 листопада 2004 року. Перший Всеукраїнський з’їзд депутатів місцевих рад, ініційований командою тодішнього кандидата в президента Віктора Януковича.

"Я не зря в тексте дважды выделил слова о возможном расколе Украины. Вероятность этого обсуждалась в обоих лагерях, и не думаю, чтобы кто-либо хотел, чтобы "черный сценарий" воплотился в жизнь".

З боку опонентів діями на розкол країни Тихонов називає рішення західноукраїнських міськрад, які після другого туру президентських виборів ухвалили рішення про невизнання перемоги Януковича і навпаки - присягнули "народному президенту" Вікторові Ющенку, визнавши владу незаконного утворення "Комітет національного порятунку".

Помаранчева революція. Фото з сімейних архівів

Отже, за логікою ПР, той з’їзд був лише відповіддю на антиконституційні, це справді - так, дії прихильників Ющенка.

"Кстати, часто спрашивают: почему именно Северодонецк? Особо в подробности вдаваться не стану, скажу только: у луганчан характер оказался покрепче, решимости побольше, а в этом городе — самый большой зал в нашем регионе. Ледовый дворец оказался набит полностью! Да, немаловажная деталь: мы и безопасность брались обеспечить на должном уровне. Мало ли какой катаклизм? Особенно если умелые ручки приложить — практически львиная доля цвета страны осталась бы под руинами. Страшно? А ведь факт...".

Ну, цей "факт" в одному ряду зі "спостерігачами" та "бабкою". Про реалістичність сценарію - підірвати льодовий палац, в якому перебували чинний прем’єр-міністр, більша частина уряду, половина депутатів Верховної Ради, та мер Москви - залишаю на розсуд читачеві.

"22 июня 2005 года появилось новое уголовное дело по политическим мотивам. Первое в независимой Украине! Могу гордиться? Вменяется… "посягательство на территориальную целостность и неприкосновенность Украины".

Так сформулировал в постановлении "тоже Николаич" — следователь по особо важным делам Генеральной прокуратуры Украины Сергей Лавренчук, принявший решение о привлечении меня в качестве обвиняемого.

За что? А за то самое — "действуя умышленно и с личной заинтересованностью, в ноябре 2004 года осуществил действия, направленные на изменение границ территории и государственной границы Украины в нарушение порядка, установленного Конституцией Украины, и публично призывал к таким действиям".

Праведний гнів і сарказм організатора сєверодонецького з’їзду можна було б не цитувати. Якби численні сайти та видання не зберегли б виступи багатьох учасників того зібрання. Так, дехто з них говорив про збільшення повноважень регіонам, про федералізм як альтернативу унітаризму, який довів країну до ручки. Були і такі.

Але в історії ця подія асоціюватиметься, передусім, з яскравими спічами двох чільних регіоналів - лідера фракції ПР у парламенті Євгена Кушнарьова та тодішнього голови Донецької облради Бориса Колесникова.

Патріотична реакція на події у Сєвєродонецьку

Тихонов запевняє: "...Есть видеозапись съезда в Северодонецке, есть его стенограмма, и в них нет ничего об отделении части Украины, создании отдельного от Украины государства".

Не знаю, що там у стенограмі, але будь-який зацікавлений за пару хвилин може знайти виступи багатьох "героїв" вікопомного з’їзду.

Ось, що, приміром, говорив нинішній в.о. віце-прем’єра Колесников: "Мы до последнего момента надеялись на спокойное разрешение конфликта. Но сейчас уже понятно, что это стало невозможным принципиально. Мы обязаны защищать интересы своих избирателей. И если нам не дадут защитить свой выбор, мы готовы идти на крайние меры. В этом случае мы предлагаем: выразить недоверие всем высшим органам государственной власти, которые нарушили закон. Создать новое юго-восточное украинское государство в форме федеративной республики. Столицей нового государства станет Харьков… Экономическое процветание и стабильность новому государству обеспечит его высокий промышленный потенциал и членство в ЕЭП. Мы также заверяем мировое сообщество в том, что новое государственное образование будет иметь самую демократическую Конституцию в мире".

Важко не побачити, що тут, на відміну від рішень органів місцевого самоврядування Західної України, є прямий намір створювати окрему "державу" зі столицею у Харкові та членством в російському геополітичному проекті "Єдиний Економічний Простір".

Відтак порушення кримінальної справи було лише питанням часу - "главная вина в том, что не поддерживал на выборах Ющенко. Одно плохо: в Уголовном кодексе за это статьи нет".

Автор пояснює:

"Но ведь наша страна и так поделена на отдельные части — области, районы... Когда речь идет о федерализме, то подразумевается не создание отдельных от Украины самостоятельных государств на базе этих областей или других крупных территориальных образований, а наделение их большими полномочиями по отношению к центру, дающими возможность им самоуправляться в едином государстве. Развал страны никому не выгоден!"

Віктор Тихонов

Але, як у відомому анекдоті - яка країна, такі й теракти. Яка в нас держава - такі й спроби її захистити.

Згадаємо, що пана Колесникова було затримано не за вищенаведені вислови, а на підставі сумнівної якості свідчень його колишнього ділового партнера.

Та справа, як всі пам’ятаємо, розвалилась у суді, а "кривдник" Борис Пенчук згодом сам відправився до колонії.

Ну, і ініціатор тієї справи - міністр внутрішніх справ Юрій Луценко донедавна теж сьорбав баланду, тоді як сепаратист Колесников - працює в уряді.

А сам Тихонов донедавна перебував на дипломатичній службі, а зараз повернувся до Верховної Ради.

"Фактически в Украине до сих пор действует централизованная система власти и управления, во многом сдерживающая инициативу территориальных образований, а следовательно, и их саморазвитие. Это проявляется, прежде всего, в концентрации управленческих, финансовых, материальных, кадровых ресурсов в центральных органах власти.

Сегодня все усугубляется еще и попытками дискредитации избранных руководителей местного самоуправления, отстранения самих органов местного самоуправления от решения местных проблем.

Делается это через ограничение их бюджетов, выдвижение на первый план государственных администраций, которые по существу узурпировали власть на местах, в нарушение Конституции и законов Украины, взяв на себя функции и полномочия местного самоуправления, отказавшись от сотрудничества с органами местного самоуправления.

Действия нынешней власти позволяют сделать вывод о том, что бывшая оппозиция, яростно боровшаяся с "коррумпированной и бандитской властью", с ее чрезмерной централизацией, сама заразилась этими бациллами. Причем в самой тяжелой и опасной форме".

Святі слова. Прозвучали в 2005-му, залишаються особливо актуальними в 2012-му, коли вже всі, зокрема, представники місцевого самоврядування, відчули "покращення життя вже сьогодні".

Якщо ми живемо в добу надмірно централізованої влади Януковича, Тихонова та Колесникова. Питання - за що ж тоді вони боролись у Сєвєродонецьку?...

Фраза. "Вот уж не предполагал, что когда-нибудь и я сам стану "врагом народа" и государственным преступником. Да еще в стране, где будут не просто говорить, а кричать о демократии и клясться по любому случаю в "верности общечеловеческим ценностям, свободе личности" и всем родственным благам цивилизации. А ведь стал. Не за то, что "был вредитель" и мечтал извести физически кого-то из новых отцов новой нации или порушить результаты созидательного труда, а за инакомыслие. Проще говоря, стану диссидентом".

Джерело: tsn.ua