Ant Etkenmen (Я Поклявся): до 130-річчя Номана Челебіджихана

"Шановні делегати!

Після півтора століття російського пригноблення наша політична історія сьогодні починається знову. Кримський Меджліс зібрався сьогодні в цій великій залі для оновлення татарських національних традицій, що були зруйновані російською тиранією.

Сьогодні татарська нація народжується знову. Глибокі рани, нанесені татарському суспільному життю російським абсолютизмом, пригнобленням і тиранією до ХХ століття, продовжують кровоточити.

Під священним прапором революції, яка почалася 27 лютого 1917 року, щоб дати рівність людям, нове життя народам, а Росії – справедливість, вся [наша] нація декларує право на самоврядування".

Так 28 листопада 1917 року розпочав свою промову перед делегатами першого Курултаю кримських татар відомий громадський діяч, поет та перший муфтій мусульман Криму і  Східної Європи 33-річний Номан Челебіджихан.

Беззаперечний лідер кримців, автор тексту їх національного гімну, він водночас був першою жертвою червоного терору такого рангу, а після смерті – знеславлений ворогами і забутий сусідами. По багатьох роках його ім’я повертається до нас, щоб бути вписаним в славну історію народів Криму та боротьби кримських татар за державу і демократію.

Втаємничене дитинство

Народився майбутній кримськотатарський лідер 1885 року (точна дата невідома) в селі Біюк-Сунак поблизу Джанкоя.

Його мала батьківщина розділила долю багатьох своїх сусідів по Степовому Криму: у вересні 1944 року в спустіле після депортації село заїхали нові мешканці, неначе в насмішку 18 травня 1948 року історичну назву змінили на сумнівні Чирки, а протягом 1970-х років село знелюдніло і зникло з мапи. Ймовірно, відомості про дитинство Челебіджіхана втрачені назавжди.

В селі була своя мечеть, при ній, зрозуміло, імам – небідний землевласник Ібраїм Челебі – і саме в нього народився хлопчик Номан. Мати також походила з гарного роду – Джиганшаха Челебі (але вони з чоловіком не були родичами: "челебі" від початку – це титул, що надавався людям освіченим та авторитетним, допоки не став частиною імені).

До речі, така ситуація призвела до курйозу – в російських імперських документах Номан Челебіджихан офіційно іменувався Челебі Челебієвим.

Завдяки інтелігентному походженню Челебіджіхан не мав проблем із навчанням: спочатку у місцевій школі, потім – в медресе села Акчори (Василівки, нині також не існує), потім – в середній школі Сімферополя і зрештою – в Зинджерли медресе – найстаршому навчальному закладі в Криму і єдиному вцілілому в радянську добу.

Номан Челебіджихан

Революція 1905 року в Російській імперії справила на хлопця неабияке враження. Ще до того, зачитуючись першою кримськотатарською газетою "Терджиман" ("Перекладач"), Номан вбачав головну причину всіх бід свого народу в неосвіченості.

Після революційного зриву, добре відчутного в Криму, він зрозумів, що без розгалуженого та масштабного політичного руху на покращення становища кримських татар сподіватися марно. Ліво-демократична орієнтація, набута Челебіджіханом в юності, нікуди не зникла і потім.

Його університети

Але залишитися на півострові вчорашній студент не зміг – батько збанкрутував. У 1906 році Номан за допомоги братів батька – Абдулаліма та Абу-Бекіра – переїхав до Стамбула, де два роки прожив в районі Атбазар, навчаючись в школах Мерджан та Вефа Лісесі.

З 1908 по 1912 рік молодий Челебіджіхан студіював на юридичному факультеті Стамбульського університету. В цей час він мешкав в районі Карагумрюк, знімаючи кімнату разом з кількома товаришами з Криму.

Шевкі Бекторе, кримськотатарський поет і громадський діяч, згадував пізніше:

"Я з ним особисто познайомився у 1908 році… Відразу було помітно, як сильно він виділявся на тлі своїх товаришів своєю перевагою. Він охайно одягався, любив порядок. Був високоморальною і економним. Не палив і не пив спиртне. Не витрачав час даремно, багато читав і багато працював.

Челебіджіхан був трохи вище середнього зросту, струнким і здорової статури… Йдучи, він трохи нахиляв голову, не дивився по сторонах, і поводився дуже серйозно. У манері одягатися він володів просто ідеальним смаком.

І хоча вже пройшло більше півстоліття з тих пір, він встає у мене перед очима, немов я його бачив вчора: завжди чисте, густе і синяво-чорне волосся, підстрижене на рівні потилиці, зрощені брови, густі вуса, розумні, темно-каштанового кольору, палаючі вогнем очі, що вселяють віру в себе, – таким був цей чоловік.

Він носив модний тоді серед учнівської молоді піджак, покрою типу редингот, з чорної вовняної тканини, жилет, з кишенею для годинника, і дуже модні чорні брюки в білу смужку.

Замість сорочки він носив накрохмалену манишку зі стоячим білим коміром та манжетами, а на шиї він зав’язував з особливим смаком велику краватку у вигляді метелика з чорного шовку з галунами, 20 сантиметрів шириною. Ця оригінальна краватка привертала увагу оточуючих. Зацікавлені ним кримські дівчата жартували: "дме вітерець, а метелик, як вітрило…".

Челебіджіхан завжди, коли перебував у Стамбулі, носив червону феску, а приїхавши до Криму, одягав чорну каракулеву кримськотатарську шапку…

Для ведення пристойного способу життя йому доводилося витрачати і свої розумові сили, і здоров’я, і час, і гроші. Ця людина була дуже серйозною, надійною, заслуговувала довіри в житті, терпляче зносячи труднощі, щедрою, працьовитою, терплячою, привітною, володіла глибоким і широким кругозором, не переносила фальші, і ніколи не виявляла її по відношенню до інших".

Дружина Шевкі, Гаміде, також залишила спогади про нашого героя:

"Мені було шістнадцять років, коли я вперше побачила Номана Челебіджихана в Карагумрюці… Я пам’ятаю, як ніби це було вчора, коли я вперше побачила його, що проходив повз будинок нашого родича. Фізично він був середнього зросту і атлетичної статури, темне волосся з невеликим вусами.

Він завжди ходив потужними кроками, завжди виглядав серйозним і носив величезний краватку… Він і його друзі жили в двоповерховому будинку в Карарагумрюці (вони жили на другому поверсі, на першому поверсі був продуктовий магазин)… Тому я звикла бачити його принаймні 7-8 разів на тиждень. На відміну від своїх друзів, він волів ходити на самоті".

Роком пізніше разом із товаришами Джафером Сейдаметом і Абібуллою Одабашем Номан заснував кілька студентських організацій: "Асоціацію молодих татарських письменників", в якій з’явилися його перші літературні твори, "Товариство кримськотатарської учнівської молоді" та підпільну "Vatan" ("Батьківщина").

Члени останньої організації, створеної під впливом молодотурецького руху, поклялися працювати на благо Криму і виведення його на шлях свободи, а поки друкували історичні та політичні статті, поширюючи їх серед численної кримськотатарської діаспори.

Друзі та колеги Джафер Сейдамет і Номан Челебіджихан в Бахчисараї

Цілком ймовірно, що за "соціалістичну" пропаганду під час Молодотурецької революції 1908 року Номан був ненадовго ув’язнений.

Після завершення навчання у Стамбулі Челебіджихан повернувся до Криму, але здобута турецька освіта не могла забезпечити молодій людині працевлаштування вдома.

Якийсь час у 1912 році він провів в Бахчисараї, мешкаючи в будинку легендарного кримськотатарського просвітника Ізмаїла Гаспринського, того самого, що заснував "Терждиман", граючи у виставах місцевого театру та беручи участь в роботі Товариства милосердя.

Промова Челебіджихана на відкритті Товариства так вразила присутніх, що один з них, Ізмаїл-Ага Дервіш, відразу ж пожертвував свій гостьовий будинок та кав’ярню при ньому на потреби Товариства.

З 1913 року Номану довелося опановувати вже російське право на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького Психоневрологічного інституту, що нині носить ім’я його славетного засновника – Володимира Бехтерева.

Навчання в російській столиці було найважчим періодом в дореволюційному житті Номана Челебіджихана. Не маючи підтримки з дому, він змушений був каторжно працювати – зокрема, мостити камінням вулиці, а від тієї роботи часто хворів. Роки навчання в Петербурзі збіглися із Першою світовою війною, і це також не надто сприяло реалізації задумів вже тридцятирічного кримця.

Іноді сумні обставини змушували Челебіджіхана ненадовго повертатися додому – так, у 1914 році він був присутнім в Бахчисараї на похованні Гаспринського, і знову його промова про вплив просвітника на тюркську культуру захопила слухачів.

Між коханням та необхідністю

Трохи апокрифічною виглядає історія одруження Челебіджихана. В найкращих романтичних традиціях він кохав невідому нам дівчину, але не міг зв’язати її долю із своєю через злидні. Натомість друзі наполегливо рекомендували йому одружитись на донці євпаторійського багатія Сеїта Абді Аджи – єдиній дівчині у батьків.

Такий шлюб автоматично завершував добу нужденності в житті Номана, але саме це і було причиною його вагань. Челебіджихан не хотів, щоб його вибір визначався грошима.

Але бажання зосередитися на навчанні та служінні власному народу переважили, і врешті-решт наш герой приїхав до Євпаторії, освідчився, одружився та повернувся до Петербурга вже не бідним студентом, а заможним міщанином. Це було тим важливіше, що імперія під тиском війни розвалювалася, а в столиці виявився дефіцит продовольства.

Але насолодитися сімейним життям Номану не судилося. В грудні 1916 – січні 1917 року російські війська були змушені прийти на допомогу Румунії, чия армія була вщент розбита австро-німецькими військами. Утворився Румунський фронт і Челебіджихан в якості добровольця-однорічника (рос. "вольноопределяющегося") відбув туди.

Втім, гризти солдатський хліб йому довго не довелося – на початку березня російське самодержавство впало, тож Номан поспішив додому, щоб взяти безпосередню участь в омріяному кримському відродженні.

Народний лідер та муфтій-новатор

2 квітня (20 березня за старим стилем, звідси – і часта плутанина в датах) 1917 року на сімферопольський вокзал прибув поїзд, що привіз з фронту Номана Челебіджихана та його друга Сейдамета, однокашника по Стамбулу, а в останній рік – ще й прапорщика російської імперської армії.

За п’ять днів в кримській столиці відкрилося загальне зібрання кримськотатарських делегатів (до двох тисяч осіб), на якому був обраний "тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет", широко відомий як Мусвиконком.

На чолі цього органу кримськотатарського самоврядування, що нараховував 48 осіб і пізніше був легітимізований Тимчасовим урядом, став Челебіджихан. Майже 80% членів Мусвиконкому були різного роду соціалістами, тож здебільшого вони підтримували революційні перетворення свого лідера.

З 18 квітня всіма справами кримських татар опікувався Мусвиконком. Найголовнішими завданнями, що їх для себе визначив тепер вже офіційний лідер кримців, були: підготовка виборів до Установчих зборів в Криму, духовна реформа та освітня реформа.

Завдяки Челебіджихану в Сімферополі були відкриті жіноча гімназія та технікум, на базі Зинджирли-медресе утворився Педагогічний інститут, короткострокові курси підвищення кваліфікації та обов’язкові іспити охопили всіх учителів-кримців. Почали виходити кілька кримськотатарських газет.

Тоді ж Номана Челебіджихана вперше в історії прямим демократичним голосуванням обирають на посаду голови Духовного управління – муфтієм мусульман Криму, України, Литви, Польщі та західної частини Росії.

Урочисте відкриття І Курултаю кримськотатарського народу 9 грудня (26 листопада) 1917 року

Спроба реакціонерів на початку вересня створити паралельний центр впливу – Союз улемів (вчених мусульман) – була зірвана ліберально налаштованою молоддю.Серед інших новацій Челебіджихан позбавив чадри кримськотатарських жінок, що, зрозуміло, викликало спротив консервативних кіл. Боротьба проти модерного муфтія та його "безбожництва" тривала рівно чотири місяці. 24 липня лідер "старого" духовенства та аристократії Ібраїм-ефенді Тарпі був виключений з лав Мусвиконкому.

Не бажаючи залежати від прихильників інших політичних орієнтацій, Номан Челебіджіхан влітку 1917 року почав створення власної організації – Міллі Фірка (Народна партія), на чолі якої стали він сам та Сейдамет. В жовтні на Всекримському татарському делегатському з’їзді програма партії була затверджена – почався процес розбудови місцевих структур і перетворення Міллі Фірки на впливову силу в Криму.

За прикладом українізації полків імперської армії, Челебіджихан і сам загорівся ідеєю створення кримськотатарських військових формувань. В травні – червні 1917 року він звертався до військового міністра та навіть відправив делегацію до Петрограда із проханням перевести до Криму запасні частини Кримського кінного полку, але отримав відмову.

Тоді Челебіджихан почав самостійно зводити солдат-кримських татар, що залишалися на півострові, під одне командування. Так постав 1-й кримськотатарський батальйон.

Арешт та звільнення

В липні 1917 року в батальйоні почалися заворушення, викликані бажанням командування включити його до маршового полку і відправити на фронт. Бійці, натомість, прагнули залишитися і охороняти домівки в умовах революційного неспокою.

У середині місяця Сімферопольська рада солдатських депутатів звинуватила Номана в підбурюванні солдат, а частина кримців-традиціоналістів написала на нього донос в контррозвідку, закинувши Челебіджіхану зв’язки із Туреччиною.

В результаті чи то 5, чи то 9 серпня (23 або 27 липня за старим стилем) за Челебіждіханом прийшли. Ось які він сам згадував подій того дня:

"Це було близько 4:00 ранку. Як я був зайнятий написанням, дверний дзвінок продовжував дзвонити протягом майже десяти хвилин. Слуги були хворі, тому я пішов до дверей і запитав:

- Хто там?

- Це глава міліції, я хочу побачити Челебієва! – сказав він.

- Дайте Челебієву подумати про це! – сказав я, і почав обдумувати ситуацію. Якщо я не відкрив би двері, вони б чекали до ранку, а потім приступили до вибивання старої двері та вікна. Я дійсно не заперечував, якщо б кулі потрапили у мене, але існувала ймовірність, що вони могли влучити у невинних слуг. Та обставина спонукала відкрити двері.

Я пояснив це слугам, які потім підійшли, і вийшов до міліції. Їх було дванадцятеро, начальник міліції і різні чоловіки. Вони повідомили мені, що вони тут, щоб заарештувати мене. З документів випливало, здається, що вони були з "Контррозвідувального бюро" і мали право заарештувати будь-кого, включаючи прем’єр-міністра. Я не погодився з ними і сказав:

- Я муфтій (Криму), і це моя резиденція. Без дозволу міністра внутрішніх справ ніхто не має права мене заарештувати. Якщо хто намагатиметься заарештувати мене, я готовий зробити все, що в моїй владі, щоб протистояти цьому арешту.

Я рішуче протестую і продовжуватиму протестувати проти цього. Я знаю, що ви з офіційного відомства Тимчасового уряду, але я не піду добровільно. Вам доведеться застосувати брутальну силу!..

Тоді озброєні багнетами чоловіки насильно вивели мене з дому. Я опротестував їхні дії, заявивши, що не вважаю себе в’язнем. Я повторив свою заяву в Ак’ярі (Севастополі). Вимагаючи від них визнати свій статус не-ув’язненого, я намагався довести, що Муфтіят не підвладний Контррозвідувальному бюро…".

Разом із Челебіджіханом був заарештований та відвезений до Севастополя і командир новоутвореного кримськотатарського батальйону – прапорщик Шабаров. 

Відповіддю на дії влади став вибух незадоволення серед кримських татар: від гнівних телеграм з місць і безперервних нарад громадських організацій до зборів біля севастопольської в’язниці рішуче налаштованих солдат-кримців. Спантеличена влада забороняє будь-які мітинги та зібрання до середини серпня.

Втім, наступного дня Челебіджихана та Шабарова відпустили, а контррозвідка визнала, що заарештувала обох безпідставно. В Севастополі та Сімферополі на муфтія чекали гарячі вітання – в один момент він зажив слави невинної жертви влади, що суттєво підвищило його авторитет серед населення півострова.

На шляху до держави

У другій половині вересня 1917 року в Києві проходив З’їзд народів, серед делегатів якого були і шість кримських татар на чолі з Номаном Челебіджиханом. Один з них, Амет Озенбашли, наголошував: "Нехай знають всі, що кримські татари не дозволять нікому встановити будь-яку гегемонію на Кримському півострові. І цього разу кримські татари вже не залишать свій краї без захисту своїх прав і здобутої свободи".

Після з’їзду, цілком вдовольнившись його резолюціями щодо майбутнього федеративного устрою Росії, кримськотатарські делегати в кулуарах обговорювали питання статусу Криму. В середині жовтня Челебіджихан так описував цей процес:

"Пункт про форму правління в нашій країні… вимагає такої форми правління, при якій була б гарантована наша самостійність як нації, звичайно, за винятком питань зовнішньої політики та військового… Комітет наш знайшов такий устрій [автономний – авт.] в Україні цілком відповідним нашим інтересам.

Але перед нами постає нове питання: про кордони. Ми знайшли необхідним запитати у [Центральної] Ради: "чи входить Кримський півострів в межі вашої територіальної автономії?"… Після десятиденного обговорення на цьому з’їзді народів, між іншим, була винесена резолюція про те, що Крим належить кримцям.

На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: "можете управляти Кримом так, як вам заманеться"".

Саме тоді, під впливом українського автономістського руху, делегати прийняли рішення скликати Курултай для визначення майбутнього Криму.

Більшовицький переворот Челебіджихан сприйняв насторожено, відокремлюючи в своїх промовах кримських партійців від петроградських, але зробити з комуністів своїх союзників йому не вдалося. Зрозумівши безперспективність курсу на автономію в складі демократичної Росії, Номан активно включився в створення незалежної держави.

Засідання І Курултаю кримськотатарського народу в грудні 1917 року

9 грудня (26 листопада за старим стилем), за місяць після падіння Тимчасового уряду, в ханському палаці в Бахчисараї відкрився перший в новітній історії Курултай кримських татар. Челебіджихан був обраний до Президії. Його промови задавали загальний тон кримським дискусіям. На початку статті одна з них вже була цитована, ось фрагмент із ще однієї:

"На Кримському півострові є різних кольорів і відтінків багато прекрасних троянд і квітів. Кожна з цих троянд і квітів має особливу свою красу і властивий їй приємний аромат. Завдання Курултаю зібрати всі ці чудові квіти в один букет. Татарський Курултай має на увазі не одних лише татар, його погляди звернені і до інших народностей, що протягом століть живуть з татарами дружнім братським життям…

Татарський народ визнавав, визнає і завжди буде визнавати права кожної національності. Татарський Курултай нарівні з сподіваннями та ідеями татар буде шанувати також ідеї і сподівання інших народностей, що живуть з ними в Криму. Курултай буде запрошувати ці народності до спільної роботи і зусиль для досягнення спільних для всіх благ".

Курултай засідав 18 днів і зміг "ухвалити такі закони, яких... не посоромилися б і найбільш культурні народи Європи". В останній день роботи 26 (13) грудня була проголошена Кримська Народна Республіка, затверджена її Конституція та обрано Директорію – національний уряд.

Головою уряду та директором юстиції Республіки став саме Челебіджихан. "Президент Криму", як його називала тогочасна преса, в день обрання був одягнутий, як,зрештою, і завжди, в темно-синій костюм європейського крою та традиційну кримськотатарську чорну шапку.

Народна мрія та мрія особисто Номана про відродження кримської державності нарешті здійснилася, але довго проіснувати молодій демократії на півострові не судилося.

Мученицький вінець

29 (16) грудня в Севастополі утворюється тимчасовий Військово-революційний комітет – надзвичайний орган "червоної влади" в місті. В Криму відтоді формально існували три політичні центри: Рада Народних Представників, що залишилася з часів Тимчасового уряду, Директорія Кримської Народної Республіки та Військово-революційний комітет, реально ж встановилося двовладдя.

Об’єднані в Кримський штаб сили РНП та Директорії під керівництвом Сейдамета протистояли Чорноморському флоту, що направлявся ВРК. Більшовики переважали своїх противників щонайменше у сім разів.

Розуміючи це та будучи від природи противником насильства, Челебіджихан розгубився. Він збирався провести в Криму вибори до Установчих зборів, які і визначили б майбутнє півострова, але доля вирішила інакше.

Під тиском гарячих прихильників війни з червоними, посварившись із другом та соратником Сейдаметом, Номан 17 (4) січня 1918 року залишив свою посаду Голови Директорії, зберігши титул муфтія.

Більшовик (вже тоді опонент, але ще не ворог) Ізмаїл Фірдевс навідався до Челебіджіхана. "Я застав його в повному стані медитації, відсутності волі ... Я переконався, сказав він, що більшовики і рухи за Радянську владу представляють таку силу, яку ніякою зброєю не можна упокорити".

21-23 (8-10) січня за пропозицією Челебіджихана Курултай здійснив останню спробу вирішити суперечку із більшовиками компромісом. Номан запропонував створити для врядування Кримом спеціальний орган, що включав би по 10 представників від РНП, Курултаю та більшовиків, але було пізно.

Протягом січня загони матросів і анархістів за підтримки місцевих робітників захопили більшість кримських міст, раз-у-раз перемагаючи загони Директорії.

26 (13) січня червоногвардійці захопили Сімферополь. Наступного дня був заарештований і Челебіджихан. За "традицією" його перевезли до Севастополя, де тримали протягом місяця.

Спочатку його посадили до загальної камери № 5, але вже через день перевели до  окремої камери № 26. Там з Номаном мав приватну розмову Юрій Гавен – Голова севастопольського ревкому. Зміст її для нас назавжди залишиться таємницею.

О другій ночі 23 лютого 1918 року група матросів увірвалася до в’язниці і почала вимагати видачі затриманих. Тюремний комісар по телефону отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто зазначений в матроських списках. Серед першої п’ятірки був і Челебіджихан.

"Їм зв’язали руки... Зав’язали матроси і робітник теслярські майстерні севастопольського порту. Їх повели... Ніхто з приречених не просив пощади у своїх катів... Дорогою до місця вбивства в Карантинній балці… вбивці катували своїх жертв… били прикладами і кулаками, Синицю кололи багнетами і били прикладами і глумилися над усіма. Їх розстріляли впритул і вже мертвих били прикладами і камінням по головах. З убитих зняли верхнє плаття, черевики, кільця, гаманці".

Розтерзане тіло муфтія разом із іншими закинули до автомобіля і відвезли до Графської пристані. Там вбитих вантажили на баржі, відвозили подалі від берега і, прив’язавши каміння, кидали в море. Лише небагатьом родичам пізніше вдалося відшукати рештки тіл своїх близьких.

Так загинув відомий політик, великий реформатор і геніальний оратор Номан Челебіджихан, а разом з ним під водами Чорного моря на довгі десятиліття була похована ідеї демократії та республіканізму в Криму.

У 1944 році жертвою комуністичного тоталітарного режиму ледь не впав і цілий кримськотатарський народ. Але як казав сам муфтій та поет, "вони можуть піддати вогню весь наш край і зруйнувати все наше майно, але їм не вдасться знищити віру кримців".

Джерело: Крим. Реалії. Частина 1, Частина 2 і Частина 3.

Читайте також:

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Інші матеріали за темою "Кримські татари"