Чи існував український національно-визвольний фашизм?

Іншими словами, точиться війна двох історичних міфів (або міфу і антиміфу) з характерними для них бінарними опозиціями світла і пітьми та відсутністю відтінків. У міфологізованій історичній свідомості ОУН-УПА розташовується або повністю на світлій, або повністю на темній стороні – третього не дано.

Чи не найбільш міфічним поняттям у дебатах про ОУН є "фашизм", що фігурує в них як синонім абсолютного зла. Однак, як слушно нагадали Тарас Курило і політолог Антон Шеховцов, "фашизм" - це не лайливе слово, а науковий термін, яким позначають певний тип політичних ідеологій.

У науковому плані постановка питання про те чи інше відношення ОУН до фашизму цілком коректна – поки з цього не починають робити піар і використовувати історію як інструмент політики.

Якщо випарувати каламутну воду "патріотичних" і "антифашистських" спекуляцій, то в "сухому залишку" отримаємо реальну дослідницьку проблему, що має три основні аспекти: ставлення ОУН до фашизму, вплив фашизму на ОУН та правомірність її зарахування до рухів фашистського типу.

До питання про ідеологію Організації Українських націоналістів

У короткому тексті неможливо охопити проблему в цілому (детальніше я розглянув її в "Українському історичному журналі", №1 за цей рік). Тут висловлю лише деякі міркування щодо одного з її аспектів: чи належала ОУН до європейської фашистської традиції, як твердять, зокрема, Тимоті Снайдер, Іван-Павло Химка, Тарас Курило та інші?

Т. Курило має рацію, коли твердить, що Дмитро Донцов пропагував фашизм і гітлеризм, особливо з 1933 р., що співпраця ОУН з нацистською Німеччиною призвела до низки iдеологiчних запозичень із нацизму, а зокрема до посилення антисемітських елементів, що члени ОУН, як і фашисти, розглядали насильство як універсальний інструмент досягнення мети.

Однак у полемічному запалі історик часом заходить задалеко, надмірно демонізуючи того ж таки Донцова, мовляв, "майже кожна його стаття, написана пiсля 1933-го i до початку війни, пропагувала фашизм та проповідувала ненависть до євреїв".

Це так само далеко від істини, як і протилежне твердження покійного Ярослава Дашкевича, що "в працях ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова немає положень, які можна було б кваліфікувати як антисемітські".

Насправді тематика статей Донцова 1933-1939 рр. була різноманітною. Він справді активно пропагував фашистський досвід, хоч і не в "майже кожній статті", але лише кілька його текстів мали відверто антисемітський характер.

Дмитро Донцов у книжках та унікальних жандармських фотографіях

Ставлення Донцова до євреїв заслуговує окремої дискусії, тут зауважу лише, що схожі перебільшення лише підважують загалом слушні спостереження автора про значний вплив фашизму на український інтегральний націоналізм.

Чи, однак, випливає звідси, що Донцов і члени ОУН самі були фашистами?

Тут треба зробити одне методологічне застереження. Коли ми твердимо, що той чи той політичний рух був фашистським, ми не відкриваємо його "справжню" сутність, а лише застосовуємо довільно обрану типологічну схему для введення досліджуваного руху в порівняльний контекст.

Отже, ті, хто вважає ОУН фашистською, тим самим припускають, що а) ми ліпше зрозуміємо ідеологію та практику ОУН, порівнюючи її з НСДАП, італійською ПНФ, румунською "Залізною гвардією" тощо, ніж з політичними рухами будь-якого іншого типу; б) ми краще зрозуміємо феномен фашизму, якщо, крім згаданих організацій, включимо до нашого аналізу ще й ОУН.

Скандал із Россолінським-Лібе і стан української історії

На мій погляд, обидва припущення заводять на манівці.

ОУН наприкінці 1930-х рр. справді мала чимало спільних рис із фашистськими рухами, отож концепція, згідно з якою ідеологія і практика ОУН були фашистськими за своєю природою, має право на існування.

Однак, нехтуючи принциповими відмінностями між націоналістичними рухами державних і бездержавних націй, вона породжує більше проблем, ніж допомагає розв’язати. Ідучи за цією логікою, у рамках фашизму довелося б сконструювати підкатегорію "національно-визвольного фашизму", що видається суперечністю у термінах.

Я підтримую іншу робочу гіпотезу: ОУН доцільніше розглядати в контексті революційних ультранаціоналістичних рухів бездержавних націй, як-от хорватська "Усташа" чи Внутрішня македонська революційна організація.

Для стислості назвімо цей тип рухів усташизмом. Він мав спільні риси з фашизмом (ультранаціоналізм, ставка на насильницькі дії тощо), але прагнув не до реорганізації вже існуючої держави на тоталітарних засадах, а до створення нової, застосовуючи при цьому всі доступні засоби, включно з терором.

Греко-католики проти ОУН: як УГКЦ боролася з тероризмом

Історія руху хорватських усташів показує, що за певних умов усташизм може набути форми протофашизму, а в разі здобуття власної держави – створити режим фашистського типу. Ідейна еволюція ОУН була схожою, але її конфлікт з німецькою окупаційною владою в 1941–1943 рр. запобіг кристалізації українського фашизму і спонукав революційних націоналістів до ґрунтовної ревізії своєї ідеології в антифашистському дусі.

У кожному разі, фахова дискусія про "важкі питання" історії українського націоналістичного руху справді на часі.

Джерело: ZAXID.NET