То коли ж Болбочан визволив Крим? Хроніка українського походу на півострів

Матеріал історика Сергія Громенка

Російсько-український конфлікт, в одному з фокусів якого опинився Крим, природним чином підживив інтерес до минулого півострова загалом та його військових аспектів зокрема.

І одним з таких епізодів, увага до якого має і теоретичний, і практичний бік, є похід на Крим українських військ на чолі з Петром Болбочаном, 99-річчя якого ми відзначаємо у квітні.

Але незважаючи на виняткову важливість цієї події для української воєнної історії та історії кримсько-українських стосунків, "білих плям" у її вивченні є ще чимало.

І одним з таких досі нерозв'язаних остаточно питань є власне дата, коли ж Болбочан визволив півострів від комуністів, що узурпували там владу. І як видається, у нас є все необхідне для того, аби це питання, нарешті, закрити.

Постановка проблеми

Якщо знехтувати окремими розбіжностями, на загал можна стверджувати, що існує два основних варіанти датування походу Болбочана – назвемо їх умовно "довгою" та "короткою" хронологією.

Майже ні в кого не викликає сумнівів час початку бойових дій в Криму в той період – штурм німцями Перекопа 18 квітня 1918 року, також усталеною є дата українізації Чорноморського флоту в Севастополі – 29 квітня. Натомість всередині цього відрізку дати "плавають", і то із розбіжністю у дві доби.

Якщо коротко – "коротка" хронологія визначає взяття Сімферополя 22 квітня 1918 року, "довга" хронологія переносить цю подію на 24 квітня. Хоча різниця, здавалася б, непринципова, насправді за датами ховається неабиякий політичний підтекст.

Натомість, якщо правдивою виявиться "довга" хронологія, то це саме українці із випередженням у півдоби звільняли міста Криму від комуністичної влади, а тому мали право претендувати на контроль над півостровом.

Не дивно, що всі радянські, абсолютна більшість російських та деякі українські історики дотримуються більш-менш традиційної "короткої" хронології, натомість більшість українських та поодинокі російські історики захищають "довгу" хронологію.

Зрозуміло, що політична ангажованість серйозно впливає на відбір джерел для обґрунтування тієї чи іншої позиції, втім, залучення всього можливого корпусу свідоцтв, передовсім німецьких, дає змогу однозначно відповісти на озвучене у заголовку питання.

Традиція "короткої" хронології

В першому збірнику "Революция в Крыму", опублікованому 1922 року, в матеріалі співробітника Кримського істпарту (Комісії для збирання і вивчення матеріалів з історії Жовтневої революції та історії Російської Комуністичної партії) Володимира Єлагіна "Евпаторийский Октябрь и начало Соввласти" зазначено: "21-го квітня Сімферополь був зайнятий без бою гайдамацькими бандами "щирих українців", а на наступний день передовими роз'їздами чудових німецьких улан" [1, с. 58].

Що показово, в статті немає жодного посилання. У другому збірнику, що вийшов наступного року, він полемізував із представниками інших точок зору і наполягав, що Сімферополь "був залишений 21 квітня без жодного пострілу".

А от в першій з узагальнюючих радянських праць, "Революция и Гражданская война в Крыму (1917–1920)" Максима Бунєгіна, виданій того ж 1927 року, було вказано, що "22 квітня почалася евакуація Сімферополя" [3, с. 157].

У другому томі "Очерков по истории Крыма" Павла Надінського, що вийшов друком 1957 року і був свого роду офіційним викладом радянського бачення тих подій, говорилося, що "22 квітня німецькі війська оволоділи Євпаторією та Сімферополем" [4, с. 91].

Щоправда, Надінський визнав, що першими вступили в місто "гайдамаки".

Наступного року формулювання "22 квітня пав Сімферополь" [5, с. 231] потрапило до третього тому монументального п'ятитомного загальносоюзного видання "История Гражданской войны в СССР", що його готував Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та друкувало Державне видавництво політичної літератури (перший том редагував особисто Йосиф Сталін).

Петро Болбочан у часи служби в Російській імператорській армії

Після цього "22 квітня" і вся "коротка" хронологія стали загальним місцем радянської історіографії, повторюючись з одного видання в інше.

Щоправда, певні "вольності" могла собі дозволити мемуарна література. У біографії кримського командарма Івана Федька вказано, що він цілий день 21 квітня вів боротьбу за Джанкой, а потім ще кілька днів відбивався від противників на станції Колай (нині – Азовське) [6, с. 20–25], а дати падіння Сімферополя у книзі немає.

У спогадах кримського поета Іллі Сельвінського бої за Перекоп та Джанкой датовані аж 22-24 квітня [7].

Тим не менше, падіння Сімферополя паралельно датувалося 22 квітня і надалі [8, с. 87]. В інших випадках обходилися взагалі без конкретних дат.

Після здобуття незалежності Україною "коротка" хронологія продовжила користуватися популярністю у вітчизняних дослідників.

В узагальнюючій праці Тетяни Бикової "Створення Кримської АСРР" 2011 року буквально повторена (без посилання) цитата Надінського про взяття 22 квітня Євпаторії та Сімферополя [9, с. 76].

Серед інших у 2015 році "коротку" хронологію підтримали Ігор Гриценко ("За день до цього, 23 квітня 1918 р., коли німецькі війська та відділи УНР вже були в Сімферополі…" [10, с. 80] із посиланням на радянське видання 1979 року) та Роман Тютенко ("22 квітня Сімферополь був взятий" [11, с. 48] із посиланням на київську газету "Боротьба" за 24 квітня 1918 року).

Мечеть в Алушті, початок 20-х років ХХ століття. Фото з колекції Нізамі Ібраїмова Джерело: avdet.org

Навіть у дисертації 2016 року Тараса Вінцковського "Формування і діяльність місцевих органів влади першої УНР на півдні України" [12, с. 289–290] зазначається:

"Не раніше 23 квітня, після вступу до Сімферополя німецьких і українських військ під командуванням отамана О. Натієва, до губернського центра був відряджений урядовець для заснування в місті філії Інформаційного бюро Міністерства внутрішніх справ УНР…

Входження підрозділів Запорізької дивізії армії УНР до Сімферополя супроводжувалося численними привітальними почестями, адже за період більшовицької диктатури мешканці губернського центру пережили складні часи червоного терору.

Вже 23 квітня, після взяття міста, як очевидно з емоційним перебільшенням писала тогочасна преса, "не було жодного козака без жмуту квітів", а на всіх державних установах замайорів український прапор. Він також прикрашав багато приватних будинків. Над приміщеннями татарських організацій висіли національні стяги".

При цьому дослідник посилається на одеську газету "Вільне життя" за 26 квітня.

Традиція "довгої" хронології

Аж 28 квітня датував падіння Сімферополя Сергій Шемет у розвідці "Полковник Петро Болбочан", опублікованій 1923 року [13, с. 206]. Взяття Сімферополя на 25 квітня віднесли автори "Історії українського війська" за ред. Івана Крип'якевича, виданої у Львові 1936 року [14, с. 418], що відображено на відповідній мапі (посилаюся на 2-е видання 1953 року, в якому цей фрагмент передрукований без змін).

В певному сенсі "проміжне" становище займають один з найбільших знавців кримсько-українських стосунків Володимир Сергійчук та автор найґрунтовнішого дослідження революції в Криму В'ячеслав Зарубін.

У їхніх працях, "Український Крим" [21] та "Без победителей" [22], точної хронології походу українських військ немає, хоча Зарубін в одній із попередніх статей датував падіння Сімферополя взагалі 21 квітня.

Сотник Армії УНР Борис Монкевич, автор книги "Похід Болбочана на Крим"

Таким чином, підтверджується виголошена на початку теза, що в сучасній українській історіографії питання хронології походу Болбочана на Крим в цілому не вирішене.

Автори, що спираються радянську традицію або на газети, що описували події кількома днями пізніше, переважно схиляються до "короткої" хронології. Чим же обґрунтовують свою позицію їхні опоненти?

Свідчення очевидців

Якщо не цілковитою, то все ж протилежністю радянській/російській традиції виступає українська традиція, зіперта на свідченнях безпосередніх учасників походу.

Найвидатнішою, і, по суті, єдиною до сьогодні комплексною працею про Кримську операцію є книга Бориса Монкевича "Похід Болбочана на Крим" [23], що була видана у Львові 1928 року і поєднувала в собі мемуари та документальне дослідження.

Саме тут був наведений найбільш детальний опис взяття Сімферополя [23, с. 141] і названа дата 24 квітня.

"…в Сімферополі зрозуміли, що українське військо зовсім близько. Але прийняти якісь міри "Штаб Оборони" вже не вспів, бо відділ Запоріжців, який наступав шляхом Джанкой – Сімферополь, у 10 годин ранку 24 квітня нагло вскочив у Сімферополь… Трудно уявити собі паніку, яка зчинилася в місті, коли авангард першого відділу вдерся на самоходах у самий центр Сімферополя, де знаходився "Штаб Оборони Кримської Республіки".

Залога Сімферополя розсипалась по цілому місту, не виявляючи жадного спротиву. Населення міста, не орієнтуючись зі страху поховалося. Ввесь "Штаб Оборони" в комплєті захопили в полон наші війська… В дві годині по зайняттю нашим авангардом Сімферополя, прибули головні сили українського війська ешелонами з бронепотягами і штаб Кримської групи.

Зараз-же приступлено до планового очищення міста від більшовиків, котрі з приводу наглого захоплення міста, не вспіли його залишити. Місто обнято тісним кордоном. Всі виходи замкнено й почалося виловлювання більшовиків".

Сторінка з праці Б. Монкевича

В мемуарах інших безпосередніх учасників рейду на Крим: "Споминах з часів української революції" Всеволода Петріва [24] (перше видання – 1930 р.), "Силі доблесті" Павла Шандрука [25] (1959 р.) та "Споминах запорожця" Никифора Авраменка [26] (підготовлені на початку 70-х рр.), – точної дати взяття Сімферополя немає, але у двох перших є опосередковані дані.

Петрів пише, що 23 квітня 1918 року він перебував у Султан-Базарі (нині – Мостове) [24, с. 504], що якраз знаходиться посередині між Джанкоєм та Сімферополем. Шандрук згадує, що він вів бої на підступах до кримської столиці наступного дня після Джанкоя [25, с. 37–38].

Чому ж взяття Джанкоя має таке значення для вирішення нашого питання?

Чонгар і Джанкой

У 2015 році набув поширення замаскований під наукову розвідку політичний памфлет із заголовком "Россия, Украина и Крым. Причины и особенности т.н. Украино-Крымской войны 1918 г." [27]. В ньому гранично відверто пояснювалася кон'юнктура датування походу Болбочана на Крим.

"Низка українських "полководців" та істориків стверджує, що Джанкой взяли з боєм, "звільнили" (у німців відбили?). Цей "факт" включений в усі українські джерела, включаючи такий солідний, як "Енциклопедія Українознавства". І від реальної дати прибуття передових підрозділів "українців" у Джанкой 22 квітня відкрутитися нікуди, її занадто часто повторюють.

Присвоїти лаври "Завойовника Криму" полковнику Болбочану – мертвонароджена затія. По-перше, він відставав від німецьких військ на два дні. По-друге, єдиним описаним бойовим зіткненням, в якому взяли участь "запорожці", було форсування Сиваського мосту.

Спогади коменданта штабу Окремої Запорізької дивізії Никифора Авраменка - учасника походу Кримської групи запорожців на Крим

Більше жодного опису бою учасники походу і історики не виявили. Крім хіба якихось неясних згадок про "розвідувальні" групи, які дійшли до Судака, Євпаторії тощо.

Скупі згадки про взяття з боєм "українцями" Мелітополя, Джанкоя і Сімферополя виглядають взагалі як параноїдальна маячня. З ким вони там бій вели – зі своїми союзниками німцями?".

Цілком слушно, що якщо 22 квітня Болбочан лише зайняв Джанкой, а німці, відповідно до "короткої" хронології, у цей час вже були в Сімферополі, то вся Кримська операція військ УНР не мала жодного сенсу.

Відтак уточнення датування взяття Чонгара і Джанкоя має не менше значення, ніж Сімферополя, до падіння якого ми ще повернемося.

Отже, за Монкевичем, 20 квітня вночі (тобто, ймовірно, вже 21-го) Болбочан зупинився в Новоолексіївці [23, с. 129] (за 40 км до мосту між півостровом Чонгар та Кримом), а перед мостом знаходилися лише передові загони, що видавали себе за розбитих червоноармійців.

Потім ці "передові частини могли провірити і налагодити шини. Спішно приймались міри до форсування Сивашських переправ".

Скільки часу зайняли приготування, невідомо, але після них, враховуючи нові обставини, "Болбочан відкинув попередній план форсування Сиваша моторовими катерами і рішив раптовим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу". Зазначені катери були захоплені у більшовиків ще в Мелітополі.

За допомогою військової хитрості вночі (без уточнення дати) міст був захоплений і на ранок (знову без дати) українці оволоділи станцією Таганаш (нині – Солоне Озеро) на кримському боці Сивашу. Після того Болбочан підтягнув резерви та, не зволікаючи, рушив на Джанкой (за 30 км від мосту), захоплення якого після невеликого бою відбулося 22 квітня ввечері [23, с. 133]. Оскільки очевидно, що певного часу вимагали:

а) розвідка місцевості та підготовка до форсування Сивашу на катерах;

б) опрацювання нового плану дій після скасування початкового;

в) підготовка бронепоїздів до наступу;

то, відповідно, атака не могла відбутися "з коліс" тоді ж з 20 на 21 квітня, а сталася вже наступної ночі, тобто з 21 на 22 квітня. Ранком 22 квітня Болбочан був у Таганаші, ввечері – у Джанкої, що повністю відповідає географії регіону з урахуванням часу на перекидання основних сил і спротив червоногвардійців.

Абсолютно однозначно в тому ж дусі висловлюється у своїх мемуарах "Чорні запорожці" (написані не пізніше 1959 р.) інший учасник штурму Чонгару Петро Дяченко [28, с. 23].

"21 квітня передові частини Запорожців наблизилися до Сиваського залізничного мосту, який на світанку другого дня несподівано зайняла 1-ша сотня під командою сотника [Михайла] Зілинського (часом пишуть Зелінський. – Ред.). Кінна сотня брала чинну участь у наступі на Джанкой".

Більшість сучасних дослідників шляху полковника визнають слушність цієї схеми, хоча є і альтернативні думки: Ярослав Тинченко датує взяття мосту ніччю на 20 квітня [29], а Богдан Грушецький – взагалі ніччю на 19 квітня [30].

Щоправда Петрів у "Споминах" пише, що проїхав Чонгарський міст "удосвіта 21 квітня" [24, с. 501], а Шандрук взагалі не подає жодної дати. Втім, як я вже зазначив вище, Петрів погоджується, що 23 квітня Сімферополь ще не був взятий, а Шандрук датує бої під містом наступним днем після Джанкоя, тобто, за схемою Монкевича, також 23 квітня.

Сам Монкевич датує битву українців з більшовиками на станції Сарабуз (нині – Гвардійське) під кримською столицею якраз 23 квітня [23, с. 138].

Таким чином, порівнявши спогади учасників захоплення Чонгару та взявши до уваги особливості географії регіону, можна стверджувати, що схема Монкевича: форсування Сивашу на світанку 22 квітня – взяття Джанкоя ввечері 22 квітня – бій під Сарабузом 23 квітня – захоплення Сімферополя вранці 24 квітня, – є абсолютно логічною та внутрішньо несуперечливою.

Для того, щоб ствердити абсолютну непомильність датувань Монкевича, залишилося, нарешті, визначити, коли ж був захоплений Сімферополь. Якщо вірною виявиться "коротка" хронологія, українську версію "походу на Крим" слід буде переглянути. А у разі правильності "довгої" хронології правильною буде і схема Монкевича.

Українські та німецькі старшини на Софійській площі в Києві, березень 1918 року

Захоплення Сімферополя

Як безапеляційно наголошують автори "Украино-Крымской войны" [27], "Наявні в розпорядженні автора німецькі джерела обмежуються простою констатацією фактів про просування німецьких військ, їхній склад і дати заняття населених пунктів. У той же час мемуарна література та історичні дослідження, що належать офіцерам українських підрозділів, рясніють плутаниною в датах, протиріччями і явними фальсифікаціями.

Якщо брехати, так красиво й доладно, так щоб самому було приємно. А то, що виходить: германці ще 9(22) квітня без бою увійшли в Сімферополь, що підтверджують і радянські, і німецькі дослідники".

В останньому абзаці є три посилання: на одне радянське джерело і два німецьких. Що написано в радянському джерелі, ми і так знаємо, а от німецькі викликають виправданий інтерес. Кому, як не офіцерам Райсхгееру (Reichsheer) краще знати, коли вони опинилися у Сімферополі? Свідчення військових кайзера може остаточно розв'язати суперечку щодо дати походу Болбочана.

Автори памфлету наводять посилання на 384 сторінку 13 тому "Der Weltkrieg 1914 bis 1918" та 89 сторінку "Das Landwehr-Infanterie-Regiment 53 im Weltkrieg", що нібито промовляють на користь 22 квітня. Щодо першого, то, як можна пересвідчитися, на вказаній ними сторінці взагалі відсутня дата взяття Сімферополя.

Навіть якщо ви не володієте німецькою, ви з легкістю побачите, що словосполучення "22 квітня" немає, а під 26 квітня згадується затримка в Сімферополі транспортів з українськими військами [31, s. 384]. Нема дати падіння столиці Криму і на сусідніх сторінках.

А от інформація із другого видання взагалі суперечить "улюбленій" авторами "короткій" хронології.

Там вміщений календар руху 53-го піхотного полку ландверу, потрібний фрагмент з якого виглядає наступним чином [32, s. 89]: 21.4.18 II і III батальйони цього полку вирушили залізницею до Криму з Мелітополя, 22.4.18 вони ж продовжили їхати залізницею з Джанкою до станції "Кісой" ("Kisoj"). А 23.4.18 від Сарабуза рушили пішим маршем на Сімферополь.

Як пояснив в приватній розмові знавець кримської топоніміки Олександр Горяїнов, "Kisoj" – це перекручена назва залізничної станції Китай ("Qıtay"), в якій літера "t" була помилково записана як "довга S" – "ſ". Станція Китай (нині – Широке) якраз знаходиться на шляху від Джанкоя до Сарабуза.

Таким чином, і тут ні про яке захоплення Сімферополя 22 квітня не може йти і мови.

І щоби остаточно поставити крапку в цьому питанні, звернімося до найавторитетнішого з можливих німецьких джерел, а саме до зведень Генерального штабу, виданих багатотомною серією відразу після закінчення війни.

В 7 томі під 24 квітням в рубриці "Ukraine" знаходимо наступний короткий запис [33, s. 2700]: "In der Krim haben Truppen des Generals Kosch Simferopol erreicht", що перекладається як "Наявні в Криму війська генерала Коша дісталися Сімферополя". Ось як виглядало це повідомлення:

Таким чином, питання про дату взяття Сімферополя та вірність всієї хронології походу Болбочана на Крим можна вважати вирішеним.

Українські війська здолали більшовицьку оборону на Чонгарі і форсували Сиваш на світанку 22 квітня, ввечері 22 квітня оволоділи Джанкоєм, 23 квітня перемогли в бою під Сарабузом, а вранці 24 квітня захопили Сімферополь, випередивши німців щонайменше на кілька годин.

Ну і для шанувальників – вишенька на тортику. Повідомлення американської газети "The New York Times" від 25 квітня 1918 року слово в слово повторює зведення німецького Генштабу за попередній день, цілковито знімаючи питання про можливі післявоєнні помилки чи підчистки берлінських видавців.

Висновки

1. До сьогодні в українській історіографії панують дві точки зору на хронологію походу військ УНР на Крим у квітні 1918 року: "коротка" та "довга". Відповідно до першої німецькі війська, що наступали з Перекопу, взяли Сімферополь 22 квітня, а українські підрозділи у цей час перебували лише у Джанкої. Відповідно до другої це саме загони УНР, наступаючи з Чонгару, першими вступили до Сімферополя 24 квітня, випередивши німців на кілька годин.

2. Ця розбіжність у датуванні вийшла за межі історіографічної суперечки і набула виразного політичного забарвлення. Якщо вірною є "коротка" хронологія, то столицю Криму захопили німці ще до того, як українські війська дісталися Джанкоя, а відтак подальший похід Болбочана не мав жодного військового та політичного сенсу.

Натомість, якщо правдивою виявиться "довга" хронологія, то це саме українці із випередженням у півдоби звільняли міста Криму від комуністичної влади, а тому мали право претендувати на контроль над півостровом.

3. Прихильники "короткої" хронології апелюють до радянських джерел початку 20-х рр. ХХ ст., прибічники "довгої" посилаються на свідчення українських учасників походу на Крим. В статті Володимира Єлагіна 1922 року, що, вірогідно, започаткувала "коротку" хронологію, немає підтверджень названої їм дати взяття Сімферополя – 21 квітня.

У 1957 році Павло Надінський запропонував іншу дату – 22 квітня – яка невдовзі стала канонічною. В мемуарах українських військових також є розбіжності, але Борис Монкевич подає дату 24 квітня, а у решти немає жодних вказівок, що захоплення кримської столиці відбулося раніше.

4. Залучення інформації третьої сторони – а саме німецьких джерел – дозволяє остаточно розв'язати питання хронології Кримської операції 1918 року. Відповідно до зведень німецького Генерального штабу, підтверджених синхронною публікацією у газеті "The New York Times", в Криму війська генерала Коша дісталися Сімферополя саме 24 квітня. 

Отже, ні про яке "22 квітня" в якості дати взяття міста німцями не може бути й мови. Дозволю собі припущення, що ранні радянські автори сплутали день початку евакуації з Сімферополя вищого керівництва (21 квітня, як вважав, наприклад С. Поплавський [34, с. 113]) із днем падіння міста, а пізніші дослідники не змогли чи не захотіли порушити усталену традицію.

Бібліографія

1. Елагин В. Евпаторийский Октябрь и начало Соввласти // Революция в Крыму. Историческая библиотека Истпарта О. К. Крыма. – №. 1. – Симферополь: Крымиздат, 1922. – С. 41–58.
2. Революция в Крыму. Сборник материалов к 10-й годовщине Октябрьской революции. – № 1(7). – Симферополь: Крымгосиздат, 1927. – 288 с.
3. Бунегин М. Революция и Гражданская война в Крыму (1917–1920). – Симферополь: Крымгосиздат, 1927. – 336 с.
4. Надинский П. Очерки по истории Крыма. – Т. 2. – Симферополь: Крымиздат, 1957. – 303 с.
5. История Гражданской войны в СССР. – Т. 3. – М.: Госполитиздат, 1958. – 679 с.
6. Обертас И. Командарм Федько. – М.: Воениздат, 1973. – 165 с.
7. Сельвинский И. Черты моей жизни // Крымские пенаты. – № 2. – Симферополь, 1996. – С. 5–20.
8. Хроника революционных событий в Крыму (1917–1920) / сост.: И. Кондранов и В. Широков. – Симферополь: Крым, 1969. – 190 с.
9. Бикова Т. Створення Кримської АСРР (1917–1921 рр.) – К., 2011. – 247 с.
10. Гриценко І. Український Державний Флот в 1917–1919 pp. – К.: Вид. О. Філюк, 2015. – 232 с.
11. Тютенко Р. Перший Республіканський піший полк П. Болбочана та його участь в боротьбі за українську державність (серпень 1917 – квітень 1918 рр.)" // Мат-ли Всеукр. наук. конф. "Війни і збройні конфлікти у Східній Європі в ХХ – на початку ХХІ століть". – Житомир, 2015. – С 45–49.
12. Вінцковський Т. Формування і діяльність місцевих органів влади першої УНР на півдні України: дис… док. іст. наук. – Одеса, 2016. – 414 с.
13. Шемет С. Полковник Петро Болбочан // Хліборобська Україна. – Кн. 4. – Вип. 7/8. – Відень, 1923. – С. 200–236.
14. Історія українського війська / за ред. М. Левицького. – 2-ге вид., доп. – Вінніпег: Вид. І. Тиктор, 1953. – 837 с.
15. Удовиченко О. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917–1921 рр. – Київ: Україна, 1995 . – 206 с.
16. Штендера Я. Засуджений до розстрілу. – Львів: Червона калина, 1995. – 256 с.
17. Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. – 2-е вид, доп. – К.: Темпора, 2009. – 426 с.
18. Рудько С. Кримська операція військ Центральної ради // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. – 2011. – Вип. 17. – С.134–148.
19. Пученков А. Украина и Крым в 1918 – начале 1919 года. Очерки политической истории. – СПб.: Нестор-История, 2013. – 340 с.
20. Історія українського війська / за заг. ред. В. Павлова. – Х.: КСД, 2016. – 416 с.
21. Сергійчук В. Український Крим. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2001. – 304 с.
22. Зарубин А., Зарубин В. Без победителей: Из истории Гражданской войны в Крыму. – 2-е изд., испр. и доп. – Симферополь: Антиква, 2008. – 728 с.
23. Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. – Нью-Йорк, 1956. – 288 с.
24. Петрів В. Військово-історичні праці, спомини. – К.: Поліграфкнига, 2002. – 639 с.
25. Шандрук П. Сила доблесті. – К.: Вища школа, 1999. – 240 с.
26. Авраменко Н. Спомини запорожця. – К.: Темпора, 2007. – 456 с.
27. Бобков А., Бутовский А. Россия, Украина и Крым. Причины и особенности т.н. Украино-Крымской войны 1918 г. Це ж: Бобков А. Разворот солнца над Аквилоном вручную. Феодосия и феодосийцы в Русской смуте. Год 1918. – Феодосия-Симферополь: Оригинал-М, 2008. – С. 223–230.
28. Дяченко П. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії Української Народної Республіки. – К.: Стікс, 2010. – 448 с.
29. Тинченко Я. Независимый татарский Крым // Киевские ведомости. – 2003. – № 143(2948). Цієї ж дати він дотримувався і в наступних працях.
30. Грушецький Б. Оборона перекопских и чонгарских позиций войсками Советской Республики Таврида в апреле 1918 года // Вестник Крымских чтений И. Сельвинского. – Вып. 8. – Симферополь: Крымский Архив, 2011. – С. 41–52.
31. Der Weltkrieg von 1914 bis 1918. Im Auftrage des Oberkommandos des Heeres bearbeitet und herausgegeben von der Kriegsgeschichtlichen Forschungsanstalt des Heeres // Die militärischen Operationen zu Lande. – Band 13: Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. – Berlin: Mittler & Sohn, 1942. – XVI+483 s.
32. Koch O. Das Landwehr-Infanterie-Regiment 53 im Weltkrieg 1914–18. – [Kettwig]: [Flothmann], 1928. – 93 s.
33. Amtliche Kriegs-Depeschen. Nach Berichten des Wolff`schen Telegr.-Bureaus. – 7 Band: 1 August 1917 bis 31 Mai 1918. – Berlin: Nationaler Verlag, 1918. – S. 2369–2752. (В усіх томах безперервна пагінація).
34. Поплавский С. Евпатория с февраля 1917 г. до оккупации немцев // Революция в Крыму. Историческая библиотека Истпарта О. К. Крыма. – №. 2. – Симферополь: Изд. Истпарта, 1922. –  С. 107–113.

Джерело: LIKБЕЗ. Історичний фронт.

Читайте також:

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Бандерівці у Криму. Про підпілля ОУН на півострові

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Союз козаків і татар у боротьбі за незалежність Криму

Постанова про перетворення Криму на область РРФСР

Кримський похід 1918 року. Українська армія на півострові

"Доцільно провести виселення". Червнева депортація народів Криму

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Економічна блокада Криму. Як це робили в Гетьманаті

Фантомні болі Імперії. Холодна війна за Крим у 1990-х

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

...і ще 250 матеріалів за темою "Крим"