Щоразу, коли я переглядаю списки українських діячів, засуджених військовим румунським судом в Яссах в 1942 році, мене охоплює жаль за скаліченими долями молодих людей, наймолодшому з яких, Іванові Руснакові, на момент винесення присуду сповнилося щойно 15 років! Однак ви змарнуєте свій час, шукаючи бодай якоїсь інформації про нього, чи про 22 літню Лідію Щербанович, засуджену того ж дня 31 березня 1942 року до 12 років каторги.

Спочатку було невиразне фото у "Літописі червоної калини" за лютий 1939 року, з підписом "Стрілецька могила у Ваневі (Белзчина), висипана місцевою молоддю під проводом студента Ореста Менцінського в пам'ять поляглих членів Українських Армій у Визвольній Війні". Далі було кількамісячне "свербіння": збереглася чи ні, в якому стані, які деталі, обставини, історія?

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тисяч цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться. Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх.

Якось Федір Кривченко випадково почув про Голодомор в Україні, але зовсім не уявляв, що там на Батьківщині відбувається. До нього долітали лише чутки, загальна інформація і жодних деталей. Порівнював це з голодом, який спіткав Казахстан, але навіть не уявляв, з якою жорстокістю сталіністи винищували українців.

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.

24 листопада Генріху Алтуняну, Генчику, як його всі називали, виповнюється 90 років. Ми познайомилися 1972 року невдовзі після закінчення трирічного терміну ув'язнення його та трьох посправників, Аркадія Левіна, Владика Недобори та Володі Пономарьова. Познайомилися з ними та з усією компанією, названою Борисом Чичибабіним "Павлопольська бражка".

Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу вважають 92% громадян України. Про це свідчать дані опитування Соціологічної групи "Рейтинг".

"21 листопада 1920 року Дієва Армія, в повному порядку, з останнім боєм вийшла на територію Галичини, окупованої Польщею, яка зрадивши тоді свого союзника, нині й сама потрапила під червону, насправді російську владу... Армія Української Народньої Республіки перестала існувати, але створила невмирущу традицію боротьби за державну незалежність України!".

Озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації. І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

До 90-х роковин Голодомору Суспільне Мовлення спільно із Fresh Production Group випускає в ефір 4-серійний документальний цикл «Голодомор. Літописці». Автори разом із провідними істориками світу досліджують формулу кремлівського геноциду українців. Але заключний епізод циклу оповідає не так про історію, як про сучасність: яким чином пам’ять про Голодомор стала ключовим елементом у формулі української незламності під час новітньої агресії Кремля?

Міністерство оборони України розробило зміни до законодавства щодо зниження граничного віку перебування призовників на військовому обліку з 27 до 25 років. Відповідний закон ще у травні 2023-го був ухвалений парламентом, проте Президент України не поспішає його підписувати. Та як було колись? У якому віці українці йшли воювати під час Першої та Другої світових воєн?

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

Уривок із "Щоденника" Євгена Чикаленка за 15 березня 1912 року.

1986 року римо-католицький і польський священик Юзеф Марія Бохенський надіслав до паризького часопису "Культура" лист із проханням опублікувати історію римо-католицького священика зі Львова о. Володимира Цєньського. У 1940 році НКВД арештувало о. Володимира і під час арешту змушували його підписати документи проти Митрополита. Коли він відмовив, на його очах замучили молоду польку, намагаючись вплинути на нього.

3 листопада на війні з РФ загинув Тарас Давидюк з Рівного — пластун, журналіст, громадський діяч, військовий розвідник.

Напередодні Всесвітнього дня метеоролога в 2013 році я вирішила запросити дівчат з роботи до себе додому на посиденьки. Аж тут 22 березня у Києві, власне, на Всесвітній день метеоролога, розпочався знаменитий сніг, котрий я назвала Великим Київським Снігом. 56 годин поспіль ішов тоді сніг у Києві. Він почався 22 березня близько одинадцятої години ранку і закінчився о сьомій вечора 23 березня. 40 мільйонів тонн снігу випало за дві доби в столиці - такої кількості опадів не було більше 100 років.

4 листопада 2023 року в Торонто відбулася публічна зустріч з українським та американським істориком, професором кафедри української історії в Гарвардському університеті Сергієм Плохієм, організована Києво-Могилянською фундацією Канади. Модерувала подію Марта Дичок з Університету Західного Онтаріо.

Даремно Канада і Польща навипередки почали відмежовуватися від 98-річного ветерана національно-визвольних змагань Ярослава Гунька. Особливо Канада, яка вже переживала аналогічну ситуацію у 1957 році, коли також довелося вибачатися, але перед українцями.

На мій 11 день народження мама подарувала мені дивний (як мені тоді здавалось) подарунок – коробку 5-ти компакт-дисків. Я, звісно, приглядався до них якийсь час в магазині, але перша моя реакція була розчаруванням. Ну, бо коробка 5 CD для 11-річного хлопчиська з якимись чотирма незрозумілими патлатими чуваками здавалась далеко не найбільш цікавим подарунком. Мама, так само як і я сам тоді, навіть не підозрювала, яку скриньку Пандори вона відкриває.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.