Пам'яті Дмитра Степовика

Упокоївся Дмитро Степовик. Про його наукову діяльність, багату бібліографію та викладацьку діяльність у ці дні буде багато дописів і публікацій. Хочеться у день переставлення згадати щось близьке і тепле, щире і братське. Воно було. За що я Богові і Покійному щиро дякую.

 

Вперше ми зустрілися з Дмитром Власовичем Степовиком 1988 року в Києві на виставці Івана Макара. Познайомитися із ним мені рекомендував професор Гарвардського університету Юрій Грабович, який давав мені поради щодо життя і наукового стажування в радянській Україні. Він тоді наголосив, що Дмитро Степовик — християнин та цікавиться Церквою.

Після виступу Дмитра Власовича на згаданій виставці я до нього підійшов, представився, і з цього почалося наше знайомство. Він ставився до мене прихильно і гостинно. Я часом навідувався до нього додому на Бехтерівський провулок біля Покровського монастиря.

Він готував мені "супчик" і системно пояснював про Київ, світ митців і мистецтвознавців, а також про церкви, монастирі і те, що відбувалося у релігійній сфері напередодні відзначення тисячоліття християнства в Україні. У нього в квартирі зберігалася підпільна література, яку зі Львова мені передали Ігор та Ірина Калинці, що її я згодом перевіз до США.

26 квітня 1988 року я взяв участь у протестній акції перед музеєм Леніна з нагоди дворіччя Чорнобильської катастрофи, що її організував Олесь Шевченко. Повертаючись, зрозумів, що за мною слідкують. Поїхавши по вулиці Артема тролейбусом, я сховався у Покровському монастирі і ласкава монахиня мені випустила чорним ходом. Звідти я непомітно забіг до Дмитра Власовича і там перебував два дні. Мої колеги Богдан та Галина Кліт, не знаючи, куди я зник, тоді мене шукали навіть в морзі.

Для мене є особливим приводом для гордості, що я опосередковано приклався до дружби і плідної співпраці Дмитра Власовича із отцем, а згодом владикою, Софроном Мудрим. Коли ще за часів радянської України професора Степовика запросили на конференцію до Рима, і я запропонував йому зустрітися з о. Мудрим, що він і зробив, і з цього почалася їхня співпраця.

Дмитро Власович відкрито і прихильно ставився до греко-католиків, хоча відома його чітка православна незалежна релігійна тотожність.

Під час однієї зі своїх наукових подорожей до США, професор Степовик на різдвяні свята навідався до моїх батьків в Сиракузах, і вони з вдячністю приймали "рятівника" свого сина. Він ділився не лише науковими знаннями, але й також своєю відданістю правилам здорового харчування, зокрема важливістю в раціоні першої страви, тому у нас вдома його ніжно називали "Супчик".

Прощаючись віртуально із Дмитром Степовиком, хочу подякувати Тарасові Миронюку, викладачеві Київського університету імені Бориса Грінченка, який по-синівськи підтримував Дмитра Власовича у час немочі. Нехай Господь його винагородить сторицею.

Дмитро Власович відійшов спокійно, вимоливши у Бога мирну смерть.

Вічна йому пам'ять! Со святими упокой!

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.