Звернення Музею Майдану щодо спроб його дискредитації

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі “є підстави припускати” – взагалі з методички провокатора-початківця.

 

Напередодні сьомої річниці Євромайдану на Національний музей Революції Гідності вчинено потужну інформаційну атаку, завдання якої – дискредитувати і позбавити належного сприйняття суспільством інституцію, яка уособлює собою політику національної пам'яті й щодо Майдану, й загалом щодо права народу боротися проти тиранії у своїй країні.

Вважаємо, що увага до діяльності та підзвітності Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності справді має бути підвищеною.

Адже на відстані ще розбурханих емоцій з Майдану, коли шалені інформаційні атаки намагаються спотворити пам'ять про нього, Музей є не просто культурною інституцією, його репутація впливає на ставлення до Революції Гідності. Це усвідомлює кожен наш працівник, ми цим не легковажимо.

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі "є підстави припускати" – взагалі з методички провокатора-початківця. На жаль, саме до такого формату заяв опустилися посадовці правоохоронних органів, які першими мали б усвідомлювати суть і важливість презумпції невинуватості.

Станом на сьогодні Музей підготовував матеріал із масивом документів, якими супроводжувалося й супроводжується будівництво (а вже два роки як небудівництво) меморіалу.

Більшість цієї інформації була й до того у публічному доступі, частина матеріалів – системне інформування органів влади про проблеми із будівництвом, про неможливість використати виділені кошти, дотриматися визначених термінів. І щоразу – прохання втрутитися, долучитися, щоб знайти рішення щодо виходу з безперспективної ситуації, в яку поставили Музей.

Відповідати за те, що меморіал досі не побудовано, має не музей, який, навпаки, робив усе можливе для його постання. Цю відповідальність повинні розділити: Президент України, Генеральна прокуратура, уряд на чолі з прем'єр-міністром незалежно від прізвищ цих посадовців. Звертаємося до них із закликом бути консолідованими й відповідальними.

У цьому зверненні до ЗМІ, посадовців, громадськості хочемо наголосити на трьох ключових моментах, які вважаємо визначальними:


1. Музей кожен крок робив відповідно до закону й за трьома ключовими принципами:

• прозорості (усі дії в межах визначених законом процедур);

• підзвітності громадськості (інформування про кожен етап роботи, ініціювання публічних дискусій щодо спірних питань та участь у цих дискусіях, надання всієї затребуваної інформації відповідно до запитів);

• інформування державних органів відповідної компетенції.


2. Ми очікуємо від правоохоронних органів – Національної поліції, Генеральної прокуратури, СБУ належного й неупередженого проведення слідства для з'ясування всіх питань, що виникли.

Зі свого боку, звертаємо увагу на те, що дотепер офіційні заяви й дії цих органів мали характер манупіляції та дискредитації Музею Майдану й не викликають довіри щодо мотиву справедливого розслідування для з'ясування правди.


3. Зважаючи на низку фактів, а саме: проведення обшуків у Музеї задля конфіскації публічно доступних документів, які легко було витребувати офіційним листом; обшуки напередодні Дня Гідності та Свободи, що надає цьому особливого провокаційного резонансу; за ухвалою судді (Т. Шевченко), яка виносила вироки майданівцям та отримала негативну характеристику Громадської ради доброчесності; збіг із викликом учасників Майдану у справі "держперевороту"; закриття кримінальної справи проти Януковича, – припускаємо, що здійснюється спланована інформаційна атака – не на Музей Майдану, а на його соціальні функції. Це спроба знівелювати Революцію Гідності та героїзм Небесної Сотні.

Закликаємо ЗМІ та громадськість спостерігати за процесом слідства, запрошуємо ознайомлюватися з матеріалами та документами, наданими Національним музеєм Революції Гідності.

Зі свого боку, Музей готовий відповідати на питання, в яких компетентний, і надавати всі документи, які стосуються діяльності Музею.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.