Як Майдан стає переворотом або Що шукають у Музеї Революції Гідності

Завтрашню річницю Революції Гідності ми могли і мали почати з покладання квітів до Меморіалу Героїв Небесної Сотні.

 

Для цього я особисто, команда Українського інституту національної пам'яті і Національний музей Революції Гідності зробили все можливе.

Провели масштабний міжнародний конкурс, гаряче обговорення його умов і результатів із громадськістю. Пролобіювали фінансування цього проєкту через державний бюджет, провели відкритий тендер для пошуку підрядника.

Намагалися узгодити дії з прокуратурою, аби почати спорудження Меморіалу після завершення слідчих дій на Алеї Героїв Небесної Сотні.

Спершу навіть успішно: слідчий ГПУ Горбатюк вийшов із нами на спільну пресконференцію в липні 2018, де публічно зобов'язався завершити свою роботу на місці до жовтня. Він не виконав зобов'язань ні до того часу, ні протягом наступних півроку.

У 2019 ми отримали кошти, яких так важко добивалися, і зобов'язані були почати їх використовувати, розпочавши спорудження. У травні почали роботи, плануючи відкрити Меморіал до Дня Незалежності.

У відповідь пан Горбатюк ініціював арешт ділянки рішенням суду. Його позицію підтримала група активістів, які оголосили будівництво пам'ятника спробою зірвати слідство і приховати вбивць майданівців.

Вони демонстративно рознесли будівельний паркан, створивши картинку громадської підтримки дивному рішенню Горбатюка. Дивному тому, що, йдучи щодня Алеєю до офісу, я так і не бачив роботи слідчих, які наче хотіли завершити свою роботу.

Урешті минав час — змінилася влада країни, керівництво УІНП, звільнили Горбатюка, беркутівців віддали Росії.

Незмінним залишилося тільки рішення суду, яким заборонені будь-які роботи на Алеї. У результаті ми отримали те, про що застерігали: ні результатів слідства, ні Меморіалу.

Учора історія продовжилася — силовики провели обшуки в Музеї Революції Гідності в рамках справи про те, що досі не почато будівництво Меморіалу. Тобто СБУ звинувачує Музей у виконанні рішення, ухваленого ГПУ.

Таким чином уже не просто продовжують блокувати спорудження Меморіалу, але намагаються скомпрометувати саму його ідею, звинувачуючи чи то у невикористанні коштів, чи то у зловживанні ними.

І навіть більше — компрометують сам Майдан. Невипадково вчорашня новина про обшуки доповнилася новиною, що ДБР розслідує "державний переворот" 2014 року.

Ці демонстративні обшуки в Музеї Революції Гідності напередодні річниці Майдану потребують публічних пояснень керівників правоохоронних відомств.

Тому я, разом із двадцятьма колегами-депутатами надіслав сьогодні звернення до керівників МВС, СБУ і Нацполіції із закликом дати публічну оцінку діям їхніх підлеглих і покласти край цьому ганебному фарсу.

Офіційна версія, що раз кошти на будівництво меморіалу виділені, а меморіал не будується, значить музей ці кошти "украв" — це відверта маячня.

Ті, хто влаштували це шоу, чудово знають, що музей перерахував підряднику кошти на будівництво меморіалу ще два роки тому, і єдина причина, чому меморіал не будується — арешт земельної ділянки з ініціативи офісу генпрокурора.

Але замість того, щоб запитати у генпрокурорки, чому вона блокує будівництво меморіалу і скільки це ще триватиме, слідчі "шукали" і "знайшли" під час учорашнього шоу документ, який весь час є у відкритому доступі в системі ProZorro. І оригінал якого можна було спокійно отримати в музеї.

Цілком очевидно, що метою обшуків у музеї й помешканні його директора є ніякі не "пошуки", а демонстрація реваншу антимайдану в Україні Зеленського і дискредитація Революцію Гідності й усього, що з нею пов'язане.

Зрештою, меморіал міг і мав зафіксувати події гарячої зими 2013-2014 як Революцію Гідності. Тому так активно намагаються завадити його постанню.

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.