Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України. Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

«Скасують декомунізацію» - хтось говорить це із обуренням і занепокоєнням, хтось із зловтіхою. Але емоції тих та інших безпідставні.

Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася.

Неможливо повернути на п’єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їх імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів.

 
Для збільшення - натисніть на картинку

Неможливо наново заховати видобуту з архівів КГБ правду про злочини комуністів. Позбавити статусу борців за незалежність, тих хто присвятив своє життя боротьбі за свободу.

Декомунізацію неможливо відмінити бо вона почалася до ухвалення законів у 2015 році – її народив Майдан.

Декомунізацію неможливо відмінити, бо здійснював її не Інститут національної пам‘яті, а український народ.

Саме тому українські громадяни нині рішуче зупиняють будь-які спроби back in the USSR. А такі спроби, звісно, будуть.

Нині Конституційний суд розбирається з однією з них. Певен, у нього немає жодних підстав назвати закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів неконституційним.

Його ухвалено із дотриманням усіх потрібних процедур, його зміст жодним чином не заперечує Основного Закону України.

Але в ситуації непевності після зміни влади спроби відкотити назад конкретні рішення в рамках декомунізації будуть. Ми повинні рішуче спиняти їх.

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України.

Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.