Василь Кук - музикознавець

"Василя Кука зацікавила біографія українського композитора кінця вісімнадцятого — початку девʼятнадцятого століть Артемія Веделя. Займатися нею він почав ще працюючи в історичному архіві, де вперше ознайомимся з матеріалами про визначного, але забутого діяча культури. Додаткові матеріали про нього йому вдалося знайти вже під час відряджень до архівів Ленінграда та Москви.

Зацікавлення Веделем було результатом впливу атмосфери шестидесятників, з їх прагненням до повернення історії забутих імен художників, письменників, музикантів. В дослідженні цієї теми він міг розраховувати на підтримку та допомогу свого безпосереднього керівника в Інституті історії Івана Гуржія, фахівця з історії України ХVIII-XIX століть.

Писати тоді про українського композитора, якого російська влада покарала, запроторивши до психіатричної лікарні було досить ризиковано. Адже якраз в кінці 1960-х в СССР набуває розмаху репресивна психіатрія - душевно хворими оголошуються інакодумці, яких ізолюють у лікарнях, де ламають психологічно і фізично примусовим лікуванням.

Чи знав Кук тоді, що жахливі підходи, які застосовували проти Веделя знову використовуються владою для упокорення незгодних? Можливо, адже активно слухав "ворожі голоси" - західні радіостанції, які розповідали в тому числі і про репресії проти дисидентів у Союзі.

Не знати, чи мав за мету Кук, розповідаючи про такі ж способи придушення непокірних у вісімнадцятому столітті, привернути увагу до репресій свого часу. Навіть, якщо в нього не було таких намірів, їх могли угледіти в його дослідженні чекісти. Тому займатися такою темою для нього насправді було ризиковано.

У квітні 1969-го на науковій конференції в Києві Василь Кук виголосив доповідь про Веделя. Вона викликала бурхливе схвалення у присутніх науковців, що, звісно, привернуло увагу КГБ.

"У своєму виступі, кидаючи звинувачення на адресу совєтських істориків, які нібито не об'єктивно вивчали життя і музичну спадщину Веделя, — обурювалися чекісти, — Кук викликав у залі аплодисменти і схвальний вигуки, а згодом рукупотискання з боку відомих органам КГБ націоналістично налаштованих представників творчої інтелігенції: письменника Плачинди, істориків Брайчевського, Дзири, Компан".

Відомий КГБ автор "Інтернаціоналізму та русифікації" Іван Дзюба навіть записав виступ Кука на магнітофон.

Агент КГБ музикознавець і диригент у доносі про конференцію теж згадав виступ Кука. Він звернув увагу на вкрай критичне висловлення про дослідження російського музикознавця Юрія Келдиша. Адже Кук твердив, що той повторював наклепи царської поліції про божевілля композитора і не хотів бачити, що переслідування мали мету гальмувати розвиток української культури. "Це обурило В. Кука, - писав агент, - який вбачав у цьому тенденційність і в запалі випалив: таким було тоді життя, таким буває і тепер".

Кук опублікував дві статті про Веделя в журналі "Українське музикознавство". А наступного, 1971 року, у видавництві Українського товариства памʼятників історії та культури, яке очолював Гуржій, вийшла окрема брошура на 24 сторінки "Артемій Лукʼянович Ведель (Ведельський). На допомогу лекторові". Наклад був незначний -1200 примірників.

Але попри це, інформація про видання потрапила на Захід і навіть отримала схвальний відгук на шпальтах україномовної діаспорної преси. "Хочеться висловити глибоку радість з того приводу, що нарешті видана серйозна праця про визначного українського композитора, що буде зроблений кінець суперечним легендам про його життя і діяльність. Тяжко повірити, що до цього часу нема докладного і документально підтвердженого біографічного нарису, що не вивчено його творчої спадщини" - читаємо на шпальтах газети "Шлях перемоги", офіціозу бандерівської ОУН, який виходив у Мюнхені. Автор статті не здогадувався, що згаданий ним В. Кук - колишній провідник ОУН та останній командир УПА.

Тоді ж, в 1971, в Україні на студії хронікально-документальних фільмів режисер Юрій Ткаченко зняв фільм про композитора, сценарій до якого писав Василь Кук. Автор фільму вважався у КГБ "ідеологічно ненадійним", до того ж повʼязаним із дисидентами.

"За оперативними даними, фільм "Артем Ведель" був предметом довгих обговорень на студії хронікальних фільмів через наявність у ньому націоналістичних трактувань, однак пізніше його таки випустили на екран".

З книги "Василь Кук. Біографія покоління". Автор висловлює подяку Едуарду Андрющенко та Вахтангу Кіпіані за надані матеріали до цього епізоду.