Національне військове меморіальне кладовище. Розмови за "круглим столом"

31 січня відбувся круглий стіл по надгробних спорудах на Національному військовому меморіальному кладовищі.

 

До честі організаторів, зібрали досить багато фахівців - Вахтанг Кіпіані, Володимир Вʼятрович, Віталій Гайдукевич, Дарця Веретюк, Антон Дробович та інші. Товариство було добірним і фаховим. З іншого боку столу було керівництво ДУ "Національне військове меморіальне кладовище".

Пані міністр Лапутіна на жаль не відвідала нас, але була заступниця міністра пані Токарчук. Трохи послухала і поїхала в Кабмін на якусь нараду. Я не в курсі тих владних порядків, але може їм це дійсно не було цікаво і важливо. Це ж нудятіна)
 
Був ще головний архітектор ескізного проекту Сергій Дербін, який показав ескізний проект, потім вислухав купу фахових зауваг і пропозицій, але потім теж десь зник. На моє питання, як обрали архітектора без конкурсу, виявилось, шо просто виставили це питання на Прозорро.
 
В Мінветеранів є ціла сторінка в ФБ на 48 тисяч підписників. Одного повідомлення було б достатньо, щоб архітектурна спільнота могла долучитися. Навіть архітектори світового рівня би долучилися, навіть за безкоштовно. Бо це важливий проєкт.
 
Нагальна і ключова проблема - це те, що треба вже ховати тих, хто заслуговує бути похованим на НВМК. Для цього треба здати 1 чергу будівництва в експлуатацію. І ми це підтримали, бо загиблі не повинні чекати. Однак, є питання до генплану, секторального поділу тощо.
 
Дарця Веретюк підмітила, що це поєднання "Ашану" і Парфенону. Немає розуміння простору і людини в ньому - що вона має відчувати і як з ним взаємодіяти. Нами запропоновано оголосити відкритий архітектурний конкурс на всі споруди. Тому що це має бути гідно в цілості, а не окремо.
 
 
Дарця знає, що говорить, бо в Тернополі буде перший сучасний військовий меморіал (якщо все буде добре) і там це вийшло наразі найкраще. Кому цікаво, дивіться пост про тернопільський військовий меморіал.
 
Щодо намогильних споруд, то обговорювалось дві версії - козацький хрест і уніфікована плита. На мою думку, візуальна сегрегація військових за релігійною ознакою не є припустимою, бо в строю ми всі рівні і піксель в нас однаковий. Плита дозволить наносити будь-які релігійні знаки.
 
Але це не означає, що варто відмовлятися від хреста чи інших знаків основних релігій. Це цілком може бути прикладних для повністю христянських, єврейських чи мусульманських цвинтарів. Плита прикладна тоді, коли в одному місці поховані люди різної віри і це повага до всіх.
 
 
 
Окремо обговорювалось питання фотографій на надгробках. Всі погодились з тим, що фото має бути, але місце - це питання до обговорення. Ми запропонували фото на інформаційні таблиці біля плити чи могили, бо таблицю простіше замінити, можна її винести вперед для маломобільних груп.
 
Щодо матеріалів, то я запропонував для хрестів - пісковик, для плит - білий мармур. Це ще питання дискусійне, але це точно не має бути чорний граніт. Треба відходити від цих гранітних традицій, бо військові поховання від цивільних мають відрізнятися концептуально і за змістом.
 
Глобальним питанням залишається стилістична база, яка би підкреслювала нашу ідентичність з боку концепції, символіки, матеріалу тощо. І тому ми з колегами візьмемось за створення такої інструкцїї щодо військової комеморації. Не важливо, чи буде підтримка від держави, чи ні.
 
На жаль, досі немає законодавства щодо військових поховань, крім закону про НВМК. Тому багато хто не знає і не розуміє особливості, архітектурного і скульптурного стилю, на який варто спиратися, щоб гідно вшанувати наших воїнів. Ми це створимо і оприлюднимо. Бо це має бути.
 
Також є запит на вдосконалення військового поховального ритуалу. Роботи з тим всім є багато, аби тільки давали робити. Не можна нехтувати памʼяттю тих, хто віддав найдорожче. І це завдання нас, живих, зберегти це і примножити. Доки можемо.
 

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.