Національне військове меморіальне кладовище. Розмови за "круглим столом"

31 січня відбувся круглий стіл по надгробних спорудах на Національному військовому меморіальному кладовищі.

 

До честі організаторів, зібрали досить багато фахівців - Вахтанг Кіпіані, Володимир Вʼятрович, Віталій Гайдукевич, Дарця Веретюк, Антон Дробович та інші. Товариство було добірним і фаховим. З іншого боку столу було керівництво ДУ "Національне військове меморіальне кладовище".

Пані міністр Лапутіна на жаль не відвідала нас, але була заступниця міністра пані Токарчук. Трохи послухала і поїхала в Кабмін на якусь нараду. Я не в курсі тих владних порядків, але може їм це дійсно не було цікаво і важливо. Це ж нудятіна)
 
Був ще головний архітектор ескізного проекту Сергій Дербін, який показав ескізний проект, потім вислухав купу фахових зауваг і пропозицій, але потім теж десь зник. На моє питання, як обрали архітектора без конкурсу, виявилось, шо просто виставили це питання на Прозорро.
 
В Мінветеранів є ціла сторінка в ФБ на 48 тисяч підписників. Одного повідомлення було б достатньо, щоб архітектурна спільнота могла долучитися. Навіть архітектори світового рівня би долучилися, навіть за безкоштовно. Бо це важливий проєкт.
 
Нагальна і ключова проблема - це те, що треба вже ховати тих, хто заслуговує бути похованим на НВМК. Для цього треба здати 1 чергу будівництва в експлуатацію. І ми це підтримали, бо загиблі не повинні чекати. Однак, є питання до генплану, секторального поділу тощо.
 
Дарця Веретюк підмітила, що це поєднання "Ашану" і Парфенону. Немає розуміння простору і людини в ньому - що вона має відчувати і як з ним взаємодіяти. Нами запропоновано оголосити відкритий архітектурний конкурс на всі споруди. Тому що це має бути гідно в цілості, а не окремо.
 
 
Дарця знає, що говорить, бо в Тернополі буде перший сучасний військовий меморіал (якщо все буде добре) і там це вийшло наразі найкраще. Кому цікаво, дивіться пост про тернопільський військовий меморіал.
 
Щодо намогильних споруд, то обговорювалось дві версії - козацький хрест і уніфікована плита. На мою думку, візуальна сегрегація військових за релігійною ознакою не є припустимою, бо в строю ми всі рівні і піксель в нас однаковий. Плита дозволить наносити будь-які релігійні знаки.
 
Але це не означає, що варто відмовлятися від хреста чи інших знаків основних релігій. Це цілком може бути прикладних для повністю христянських, єврейських чи мусульманських цвинтарів. Плита прикладна тоді, коли в одному місці поховані люди різної віри і це повага до всіх.
 
 
 
Окремо обговорювалось питання фотографій на надгробках. Всі погодились з тим, що фото має бути, але місце - це питання до обговорення. Ми запропонували фото на інформаційні таблиці біля плити чи могили, бо таблицю простіше замінити, можна її винести вперед для маломобільних груп.
 
Щодо матеріалів, то я запропонував для хрестів - пісковик, для плит - білий мармур. Це ще питання дискусійне, але це точно не має бути чорний граніт. Треба відходити від цих гранітних традицій, бо військові поховання від цивільних мають відрізнятися концептуально і за змістом.
 
Глобальним питанням залишається стилістична база, яка би підкреслювала нашу ідентичність з боку концепції, символіки, матеріалу тощо. І тому ми з колегами візьмемось за створення такої інструкцїї щодо військової комеморації. Не важливо, чи буде підтримка від держави, чи ні.
 
На жаль, досі немає законодавства щодо військових поховань, крім закону про НВМК. Тому багато хто не знає і не розуміє особливості, архітектурного і скульптурного стилю, на який варто спиратися, щоб гідно вшанувати наших воїнів. Ми це створимо і оприлюднимо. Бо це має бути.
 
Також є запит на вдосконалення військового поховального ритуалу. Роботи з тим всім є багато, аби тільки давали робити. Не можна нехтувати памʼяттю тих, хто віддав найдорожче. І це завдання нас, живих, зберегти це і примножити. Доки можемо.
 

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.