Звернення Музею Майдану щодо спроб його дискредитації

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі “є підстави припускати” – взагалі з методички провокатора-початківця.

 

Напередодні сьомої річниці Євромайдану на Національний музей Революції Гідності вчинено потужну інформаційну атаку, завдання якої – дискредитувати і позбавити належного сприйняття суспільством інституцію, яка уособлює собою політику національної пам'яті й щодо Майдану, й загалом щодо права народу боротися проти тиранії у своїй країні.

Вважаємо, що увага до діяльності та підзвітності Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності справді має бути підвищеною.

Адже на відстані ще розбурханих емоцій з Майдану, коли шалені інформаційні атаки намагаються спотворити пам'ять про нього, Музей є не просто культурною інституцією, його репутація впливає на ставлення до Революції Гідності. Це усвідомлює кожен наш працівник, ми цим не легковажимо.

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі "є підстави припускати" – взагалі з методички провокатора-початківця. На жаль, саме до такого формату заяв опустилися посадовці правоохоронних органів, які першими мали б усвідомлювати суть і важливість презумпції невинуватості.

Станом на сьогодні Музей підготовував матеріал із масивом документів, якими супроводжувалося й супроводжується будівництво (а вже два роки як небудівництво) меморіалу.

Більшість цієї інформації була й до того у публічному доступі, частина матеріалів – системне інформування органів влади про проблеми із будівництвом, про неможливість використати виділені кошти, дотриматися визначених термінів. І щоразу – прохання втрутитися, долучитися, щоб знайти рішення щодо виходу з безперспективної ситуації, в яку поставили Музей.

Відповідати за те, що меморіал досі не побудовано, має не музей, який, навпаки, робив усе можливе для його постання. Цю відповідальність повинні розділити: Президент України, Генеральна прокуратура, уряд на чолі з прем'єр-міністром незалежно від прізвищ цих посадовців. Звертаємося до них із закликом бути консолідованими й відповідальними.

У цьому зверненні до ЗМІ, посадовців, громадськості хочемо наголосити на трьох ключових моментах, які вважаємо визначальними:


1. Музей кожен крок робив відповідно до закону й за трьома ключовими принципами:

• прозорості (усі дії в межах визначених законом процедур);

• підзвітності громадськості (інформування про кожен етап роботи, ініціювання публічних дискусій щодо спірних питань та участь у цих дискусіях, надання всієї затребуваної інформації відповідно до запитів);

• інформування державних органів відповідної компетенції.


2. Ми очікуємо від правоохоронних органів – Національної поліції, Генеральної прокуратури, СБУ належного й неупередженого проведення слідства для з'ясування всіх питань, що виникли.

Зі свого боку, звертаємо увагу на те, що дотепер офіційні заяви й дії цих органів мали характер манупіляції та дискредитації Музею Майдану й не викликають довіри щодо мотиву справедливого розслідування для з'ясування правди.


3. Зважаючи на низку фактів, а саме: проведення обшуків у Музеї задля конфіскації публічно доступних документів, які легко було витребувати офіційним листом; обшуки напередодні Дня Гідності та Свободи, що надає цьому особливого провокаційного резонансу; за ухвалою судді (Т. Шевченко), яка виносила вироки майданівцям та отримала негативну характеристику Громадської ради доброчесності; збіг із викликом учасників Майдану у справі "держперевороту"; закриття кримінальної справи проти Януковича, – припускаємо, що здійснюється спланована інформаційна атака – не на Музей Майдану, а на його соціальні функції. Це спроба знівелювати Революцію Гідності та героїзм Небесної Сотні.

Закликаємо ЗМІ та громадськість спостерігати за процесом слідства, запрошуємо ознайомлюватися з матеріалами та документами, наданими Національним музеєм Революції Гідності.

Зі свого боку, Музей готовий відповідати на питання, в яких компетентний, і надавати всі документи, які стосуються діяльності Музею.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.