Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України. Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

«Скасують декомунізацію» - хтось говорить це із обуренням і занепокоєнням, хтось із зловтіхою. Але емоції тих та інших безпідставні.

Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася.

Неможливо повернути на п’єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їх імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів.

 
Для збільшення - натисніть на картинку

Неможливо наново заховати видобуту з архівів КГБ правду про злочини комуністів. Позбавити статусу борців за незалежність, тих хто присвятив своє життя боротьбі за свободу.

Декомунізацію неможливо відмінити бо вона почалася до ухвалення законів у 2015 році – її народив Майдан.

Декомунізацію неможливо відмінити, бо здійснював її не Інститут національної пам‘яті, а український народ.

Саме тому українські громадяни нині рішуче зупиняють будь-які спроби back in the USSR. А такі спроби, звісно, будуть.

Нині Конституційний суд розбирається з однією з них. Певен, у нього немає жодних підстав назвати закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів неконституційним.

Його ухвалено із дотриманням усіх потрібних процедур, його зміст жодним чином не заперечує Основного Закону України.

Але в ситуації непевності після зміни влади спроби відкотити назад конкретні рішення в рамках декомунізації будуть. Ми повинні рішуче спиняти їх.

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України.

Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.