Моя Мама наводить лад в історії Пирятина

Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина - якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського...

Сьогодні наша мама, я вважаю, зняла частину прокляття з нашого Пирятина - якщо не заперечувати, що воно було: накладене всіма довгими десятиліттями невеселої його історіі. Відтепер ми повертатимемося додому не на вулицю Петровського...

А на цій вулиці я народилася - його ім'я писала все життя на конвертах додому... І намагалася сприймати його просто як якесь абстрактне ім'я... Щоби не думати, що він один із авторів ЧК і Голодомору...

Що цією вулицею повзли спухлі од голоду селяни, бабуся розказувала, цією вулицею вели на розстріл наших містян, мама розказувала, - нею вивели в Пирогову леваду всіх євреів нашого міста, нею моя мала мама бігала до Успенськоі церкви, де фашисти тримали полонених і тицяла печену картоплю в руки тих приречених - а вони простягали їх у щілини паркану...

Дорослі кричали на неї, щоби не сміла - вистрелить же вартовий! Та вона жаліла солдат... Церкву ту обминали бомби, а на іі даху, каже мама, чомусь росла береза...

А потім НКВД довго розбивало її старовинні стіни - і в моїм дитинстві на цьому місці стояв танк. І нам брехали, що це той, що першим зайшов визволяти. Але всі знали, що це списаний з ужитку несправний механізм. Та квіти носили, приймаючи умови гри...

Колись ця вулиця звалася Успенська - по імені тої розбитої церкви... І на Успення мала храмове свято...

Мій дідусь завжди ходив Успенською до храму співати, а мама моя все життя про це не могла забути - й по сто разів нам це переказувала...

Моя чудова і молода Мама - Ніна Дмитрівна

Навесні не витерпіла й написала листа в місцеву владу - що треба це ім'я Петровського зняти з цієі вулиці, не можна більше під ним жити, коли в краіні он, нарешті, діти повстали! І пішла з паличкою по сусідах - збирати підписи, розказувати все.

Мама наша розказує довго й детально - й по сто разів, щоби дійшло. Вчителька. Це не виправляється.

І весь цей час ми лише про це й говорили!

А ще ... Біля сусідів, навесні ж, раптом впала деревина, й на оголеному стовбурі іі, де трісла й розкрила стовбур кора, всі побачили зображення жінки з дитиною на руках... Місцева газета фотографувала це - і розказувала, як про знак.

А мама точно знала, що то Богородиця звертається - "доки Ви вже житимете, як телята?" ( в маминому переказі це звучить саме так, для того, щоби дійшло).

Ну, нещодавно, як всі знають, справа повернула на декомунізацію. І мама стала нагадувать в "білий дім", як у Пирятині звуть адміністрацію - про що навесні писала. І щовечора нервувала в телефон - що, ой, не назвуть, як було...

Сьогодні був історичний день. Сходка в будинку культури. Що теж стоіть на місці храму, знищеного бомбами (туди й ходив мамин тато колись співати).

Мама напередодні майже не спала. Знаків було перед очима - повно! І на ранок вона взяла газету з тим фото чуда на полеглому дереві, звісно - ікону, щоби "доказать", що на фото саме та Жінка, з ікони, іменем успення якоі була названа церква й наша вулиця колись давно. Взяла ціпок, і, як каже, подибала на сходку.

Вона там казала промову :) Я думаю, довго й у всіх деталях переказувала і про Петровського-звірюку, й про "Голодовку", й про березу на церковному даху, й про розстріляних сусідів.

І наприкінці сказала - не треба ждать, шоб депутати голосували, ми сюди прийшли - ми й голосуватимемо, добре?

І, каже, руки підняли всі - і ті, хто не хотів, і ті, хто казав - нашо воно нужне ото мінять, мені сірамно, хто той Петровський, а шоб не платить тепер за справку, шо улиця вже по-другому зветься...

Мама перемогла! :)

Вона прийшла додому, в ту хату, де ми всі народилися, до садка, що його ще дідусь садив, а бабуся Оля там "командувала", де яку квітку посадить... Зайшла й сказала своєму татові - ну, ось тепер буде твоя Успенська, як ти й хотів!

Дивилася на його портрет - і казала. 

 Дідусь Дмитро Нікіфорович з родиною - моєю бабусею Олею і прабабусею Марією, фото передвоєнних часів


Потім напилася таблеток, оддихалася й нам дзвонила : ну, дочечка, як? Це ж правильно?

Тепер в історіі трохи лад?

Ми з сестрою сьогодні щасливі.

Якби ми були не з Пирятина - не вірили би в прокляття. І в березу, що без землі росла на даху церкви, і в фото на оголеній корі дерева, що впало само.

 Мої пирятинські пра-пра

Не вірили би в те, що душі убієнних і замордованих сусідів витали неспокійні весь цей час... Не вірили би, що на Успенській, тепер нашій вулиці, в цю мить потроху через тріщину в часі, потягне кудись у пекло якусь частину біди...

І що наше життя створене смертю інших, як ось, прочитала, казав ще Леонардо да Вінчі, що про Пирятин наш ніколи й знати не міг - але це про всіх...та він теж добре знав про зашифровані знаки.

Імена роблять свою справу - ми теж у це завжди вірили.

Але й люди щось можуть. Як мама ось.

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.