"Кіно і німці" чи звичайний вандалізм?

Харків у нещодавній виборчій кампанії відзначився не тільки екзит-полами, за якими офіційний лідер перегонів не виявився переможцем. Новопроголошений мер міста також зажив інтернет-слави своїм передвиборним роликом. Там за Кернеса з лопатою агітував сам радянський телерозвідник Штирліц.

Чи розрахувався головний герой ролика з Тетяною Ліозновою та спадкоємцями Юліана Сємьонова за експлуатацію їхнього кіногероя, невідомо. А от те, що аура німецької шпіономанії продовжує нависати над харківським начальством – факт.

Кілька ночей тому зі стіни "Харківського замку" кудись поділася меморіальна дошка. "Тут, у колишній пересильній тюрмі, 1961 року був ув’язнений патріарх Української греко-католицької церкви Блаженніший Йосиф Сліпий", - сповіщала вона.

Крадіжка виявилася особливо зухвалою, бо тепер у "Харківському замкові" на Малиновського, 5 розміщений Ленінський відділок міліції.

Самі правоохоронці стурбовану громадськість запевнили: навіть не помітили, як у них з-під носа зловмисники викрали меморіальну таблицю.

Можна було б повірити у приспану міліцейську пильність - якби про можливе знищення таблички у Харкові не сурмили ще з весни.

Тоді, якраз після президентських виборів, до Харківської міської комісії з питань топоніміки і охорони історико-культурного середовища звернулася громадська організація "Великая Русь". Вона просила демонтувати нагадування про репресованого сталінським режимом ієрарха церкви.

Чиновники від культурної спадщини пішли назустріч "великорусам" і 30 березня порекомендували міським властям скасувати своє рішення зі встановлення пам’ятної дошки Йосифові Сліпому.

Воїнам можна, патріархам - зась

Гранітну табличку на стіні колишньої тюрми п’ять років тому встановили не самочинно. У липні 2005 року мер Харкова видав розпорядження за № 1630, яким дозволив, щоби про перебування у місті очільника забороненої радянською владою церкви можна було дізнатися з відповідного меморіального знаку.

Правда, і тоді пам’ять про Патріарха Сліпого спробували репресувати повторно. Та меморіальна табличка, яка кілька днів тому ще висіла на стіні колишньої в’язниці, була не першою. Її попередницю вандали розбили кілька років тому.

Але то був відвертий бандитизм. А цього разу "дошконенависники" спершу спробували діяти правовим шляхом.

Заявники з громадської організації пояснили міським чиновникам, що взяли собі за мету "противодействие прославлению пособников фашистов", а Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий, на їхню думку, якраз і є тим "пособником фашистов".

Виходить, така аргументація влаштувала міських охоронців історико-культурного середовища.

Мабуть, вони не стали вникати, що Патріарх Сліпий, до того як у статусі першоієрарха ліквідованої сталінським режимом церкви потрапити до таборів, був професором догматичного богослов’я, ректором Греко-католицької богословської академії у Львові.

Мабуть, їм не розповіли, що коли після 18 років заслань, завдяки клопотанням перших осіб світу, серед яких - тодішній Папа Римський Іван ХХІІІ та президент США Джон Кеннеді, греко-католицького предстоятеля було звільнено і депортовано за межі СРСР, то саме його стараннями (ау, охоронці культурної спадщини!) у Римі звели український собор Святої Софії, відновили храм Жировицької Матері Божої, організували Український католицький університет Святого Климента.

Хоч про це, зрештою, кожен школяр може дізнатися з Вікіпедії.

Цікаво інше. Саме тоді, коли у Харкові добивалися демонтажу меморіальної дошки Сліпому, на великі екрани Росії і всього пострадянського простору вийшла кінокартина "Піп".

Фільм Володимира Хотиненка розповів тисячам глядачів про "Псковську місію" - довгі роки усіляко замовчуваний потужний місіонерський проект російського православ’я. А художній образ священика місії блискуче втілив на екрані відомий російський актор, киянин за походженням Сергій Маковецький.

Про історичну достовірність фільму, знятого за мотивами однойменного роману Олександра Сеганя, досі сперечаються у Росії.

Чи був Адольф Гітлер причетний до створення місії, чи йшли батюшки на окуповані землі у фашистському обозі, чи міг отець Сергій простити на сповіді юному партизанові убитих фашистів, чи міг він виправдовувати Сталіна...

Врешті, беззаперечно те, що картина – про подвиг російського православного духовенства, яке повертало Всевишнього до знебожених радянською владою і покинутих на поталу ворога російських людей.

Якщо знищену більшовиками церкву Сталін "помилував" лиш у 1943 році, то на окупованих фашистами російських землях віру почали активно відроджувати двома роками раніше.

Знаний російський історик, автор книжки "Історія псковської православної місії" Костянтин Обозний так оцінив постать керівника місії митрополита Сергія Вознесенського: "Владика Сергій – приклад християнської твердості і відданості Церкві, тобто пастві, за яку він пішов на Голгофу".

Ці самі слова можна було би сказати і про українського патріарха Йосифа, який за усіх влад продовжував служити своїй пастві і був символом незламності віри для усіх в’язнів ГУЛАГу. Та й із батюшками зі псковської місії він теоретично міг там зустрічатися. Більшості з них за "пособництво фашистам" після війни також судилися сталінські табори.

Попри те, що у Росії все ще вирують пристрасті, чи була "Псковська місія" організована нацистами, на художнє уславлення її подвижників творців фільму особисто благословив Патріарх Московський і Всія Русі.

Мабуть, новий харківський мер Генадій Кернес у сучасних російських кінотенденціях обізнаний. Тому за весь час виконання обов’язків міського голови так і не поспішив прислухатися до рекомендацій охоронців культурної спадщини і офіційно дати дозвіл на знищення дошки Йосифу Сліпому. А кіноностальгія – це так, для виборців.

Багатостраждальна дошка

Одначе, є надія, що дошку зловмисники, можливо, таки повернуть.

Наступного тижня Московський першоієрарх знову гостюватиме в Україні. Було б добре, якби Патріарх Кіріл принагідно пояснив усім "дошковикрадачам", що гратися у німецьких шпигунів – відвертий нафталін. Тепер у Росії на зміну покійному Штирліцу прийшов герой Маковецького.

Історична довідка:

Кардинал Йосип Сліпий (17.02.1892 - 7.09.1984) - патріарх Української Греко-Католицької церкви, вчений і богослов.

З 1926 р. - ректор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові. По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року Йосип Сліпий перебрав керівництво галицької митрополії.

У 1945 році разом з іншими українськими греко-католицькими владиками був ув'язнений радянською владою і засуджений на 8 років позбавлення волі. Після відбуття цього терміну Йосипу Сліпому дають наступні.

У 1963 році, на 18 році заслання, завдяки клопотанням папи Івана ХХІІІ, президента США Дж. Кеннеді, інших відомих політичних і громадських діячів країн світу, митрополита Йосипа Сліпого звільнено і депортовано за межі СРСР.

За кордоном Йосип Сліпий розгортає активну діяльність, спрямовану на визнання в світі і створення Патріархату Української Греко-Католицької церкви, на пожвавлення релігійного і громадського життя української діаспори.

У 1961 році, під час етапу до Мордовських таборів, Йосип Сліпий перебував кілька тижнів у Харківській пересильній в'язниці. З метою вшанування пам'яті видатного релігійного діяча, на будівлі колишньої в'язниці, ініціативою громадських організацій у серпня 2005 року було встановлено меморіальну дошку.