Інтерес до культури депортованих з Польщі лемків і бойків спричинив відродження їхніх громад на Донеччині та Луганщині. Звідки вони з'явилися на Донбасі та як вплинула агресія 2014–2023 років Росії проти України на їхнє становище?

Однією з найбільш резонансних тем державної політики деколонізації є полтавський комплекс пам’яток, пов’язаних з перемогою Московського царства у Полтавській битві. Це пам’ятники гауляйтеру Пьотра – коменданту Полтавської фортеці Келіну на Першотравневому проспекті та на місці, начебто, відпочинку московського царя на перехресті вулиць гетьмана Пилипа Орлика і Спаської. Але найбільше дискусій довкола монумента Слави у центрі Полтави.

Нещодавно Вахтанг Кіпіані опублікував фрагмент газети "Шлях перемоги" із датами смерті і поховання українців у Німеччині, чиї могили, мабуть, уже не збереглись. Мене зацікавив останній у тому списку чоловік: Д-р Констянтин Бабенко. Сотник 6-ї дивізії Армії УНР, 59 років. Вирішив з'ясувати, що ж це за сотник. І дійсно, на сайті "Імена Самостійної України" такий є: сотник Кость Олександрович Бабенко. Народився 3 липня 1894 р. в селі Турівці Прилуцького повіту. Тобто в селі, де народився Микола Міхновський.

Польська підтримка (на різних напрямках) офіційного Києва, під час повномасштабної війни Росії проти України, має велике значення для української влади та суспільства. Польща показала, що є надійним та добрим союзником України. Значно простіше здобувати перемоги на східному фронті, коли маєш надійного партнера на західних кордонах країни. Щоправда, не у всіх напрямках польсько-української співпраці та діалогу є гармонія і взаєморозуміння. Історичний діалог щодо подій 1940-х років XX ст. викликає найбільше контроверсій та суперечок у відносинах обох держав.

У селі Покровському біля Нікополя на дні Каховського водосховища, в якому спав рівень води внаслідок підриву Каховської дамби, знайшли рештки унікальної церкви.70 років вода приховувала від нас Покровську Січову церкву, яку вбивали аж двічі. Про яку писав Олександр Довженко, яку відвідував і малював у свій час Тарас Шевченко.

У 1950-1953 роках на Корейському півострові йшла справжня битва народів. У боротьбу двох Корей втрутились півтора десятка країн під прапором ООН, деякі нейтрали та значна частина комуністичного блоку. Брали в ній участь і українці: так, радянською 324-ю винищувальною авіадивізією командував полковник Іван Кожедуб, чимало льотчиків мали українське походження. Але це була чергова війна, у якій українці воювали з обох боків.

У ніч з 09 на 10 червня 1944 року у німецькому концтаборі "Заксенхаузен" загинув діяч ОУН, поет і вчений Олег Кандиба (Олег Ольжич). До цього часу залишаються нез'ясованими безпосередні причини його арешту. Існують тільки припущення. Перше – Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі і США володів інформацією про можливий час і місце відкриття "другого фронту". Більше того, припускають, що Олег Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити окупації всієї України більшовицькою Росією. Друге – Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти українців і мав намір їх опублікувати у так званому "вільному світі".

Останні декілька днів ми всі ще не можемо оговтатися від звістки про варварський підрив рашистами Каховської ГЕС. На думку відразу спадає аналогічний злочин комуністів, вчинений у серпні 1941 року. Тоді вони навмисно підірвали Дніпровську ГЕС поблизу Запоріжжя. Але це не одиничні повтори нинішніми росіянами “традицій” своїх дідів-чекістів щодо геноциду українців та України. Сьогодні, у Міжнародний день архівів, хочу навести історичні паралелі щодо знищення архівних документів рашистами в ХХІ столітті та комуністами в столітті ХХ.

Дім Поліни Райко в Олешках опинився під водою. В даному випадку це вина не лише окупанта, який прийшов зі зброєю, а потім залив нижню Херсонщину водою. Тут безалаберність нас всіх, які з 2004 р., коли померла Поліна Райко, не могли зрушити з місця справу збереження її художньої спадщини.

На початку 1950-х рр. Іван Багряний серйозно почав розмірковувати над створенням у західному світі українських кінострічок як дієвого засобу ідеологічної боротьби проти СРСР та виховання підростаючого покоління. Багряний наголошував: "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!"

Варшава стала столицею Польщі в другій половині XVII століття. Коли сюди із Кракова перемістилися головні установи королівства, до міста, серед інших, почали приїжджати українці, щоб полагодити різноманітні справи. Деякі з них, як скажімо, Іван Мазепа затримувалися тут надовше. Чимало українців мешкало в місті над Віслою у XIX столітті, коли воно опинилося під російським пануванням. Найбільшого розквіту українська громада польської столиці зазнала в період між двома світовими війнами. Тоді Варшава стала центром політичного, громадського та культурного життя політичних емігрантів, що під тиском більшовицької Росії покинули окуповану Україну.

Ярослав Стецько, як президент Антибольшевицького Блоку Народів, у жовтні 1955 року з офіційним візитом прибув на острів Тайвань, де в той час розташовувалося керівництво Китайської Республіки на чолі з Чан Кайші. Через рік в українському видавництві у Мюнхені вийшла друком його праця під назвою "Тайвань - острів свободи та надії", де німецькою було опубліковано Комунікат про співробітництвом між АБН та APACLROC, інтерв'ю Стецька з Чан Кайші та Ку Ченг Каном, а також роздуми Стецька щодо соціально-економічного та політичного розвитку Вільного Китаю.