Політичні нащадки Пакту Молотова-Ріббентропа
Радянська історіографія та пропаганда до останнього заперечували існування секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа про поділ сфер впливу. А саму радянсько-німецьку угоду називали лише домовленістю про «ненапад», завдяки якій Москві вдалося відтермінувати початок війни майже на два роки. Сучасна російська пропаганда вже визнає, що протокол був, але намагається всіляко виправдати співучасть Радянського Союзу в початку Другої світової війни. Один із аргументів, який вона використовує — «Мюнхенська змова».
Статтю публікуємо із любʼязного дозволу автора. Скорочена версія цього тексту опублікована на сайті Zbruc.
"Спочатку був "Мюнхенський договір" із поділу Чехословаччини, — стверджував, до прикладу, колишній російський міністр культури Владімір Мединський. — Акт значно більш цинічний, ніж сумнозвісні "секретні протоколи" Молотова-Ріббентропа про можливий поділ зон впливу СРСР та Німеччини у Польщі та Прибалтиці. До речі, у поділі Чехословаччини, крім Німеччини на правах гієн-стерв'ятниць взяли участь також Польща (відхопила собі Тешинську область на півночі) та Угорщина (кілька міст на півдні)".
Тож, мовляв, після такого Радянському Союзу не лишилося нічого, крім як піти на домовленості з Райхом у серпні 1939 року. Адже, як казав той-таки Мединський, "чому західним країнам шматувати карту Європи було можна, а СРСР – зась?"
У такому ж ключі неодноразово висловлювався й Владімір Путін. "Можна з усією підставою стверджувати, — сказав він торік на саміті держав СНД, — що саме мюнхенська змова була поворотним моментом в історії, після якого Друга світова війна стала неминучою".
Тому якщо СРСР винен разом з Німеччиною у розпалюванні Другої світової війни, то решта "західних демократій" і поготів.
Однак ідучи на угоду з Райхом, Велика Британія та Франція перш за все намагалися не допустити початку великої війни на континенті. У травні 1938 року глава французького уряду Едуард Даладьє говорив, що нова війна може знищити європейську цивілізацію, а тому її слід відвернути, "навіть якщо це вимагатиме серйозних жертв".
А британський прем'єр Невілл Чемберлен у радіозверненні до нації зазначив: "Як жахливо, фантастично, неймовірно, що ми повинні копати траншеї та приміряти протигази тут, через суперечку у далекій країні між народами, про яких ми нічого не знаємо… Як би сильно ми не симпатизували маленькій нації, яка зіткнулася з великим та могутнім сусідом, за цих обставин ми не можемо втягнути всю Британську імперію у війну лише через неї.
Якщо мусимо битися, для цього має бути значно більша причина, ніж ця. Сам я людина миру до глибини душі; збройний конфлікт між народами – то для мене нічний жах".
І тому, повіривши у обіцянки Гітлера, що Судетська область стане "останньою" територіальною вимогою Німеччини, по поверненні з мюнхенських переговорів до Лондона виголосив, що привіз "мир для усього нашого покоління".
Ні Франція, ні Британія, ні Італія внаслідок "Мюнхена" не надбали нових територій — лише "мир", який скоро обернувся на їхню ганьбу. Та безпосередньо внаслідок Мюнхенської угоди Друга світова війна не розпочалася.
Дещо інакшою була ситуація з пактом Молотова-Ріббентропа. Ще до підписання угоди Радянський Союз запропонував Райху включити до її проєкту окремий пункт, за яким угода "набирає чинності лише у випадку одночасного підписання спеціального протоколу з зовнішньополітичних питань, які становлять інтерес для Високих Договірних Сторін. Протокол є складовою частиною Пакту".
Наступного дня німецький міністр закордонних справ Йоахім Ріббентроп через посла у Москві передав Сталіну відповідь Гітлера: "Я приймаю проєкт пакту про ненапад, який передав мені Ваш міністр закордонних справ пан Молотов, та вважаю конче необхідним якнайшвидше з'ясувати пов'язані з цим питання.
4. Я впевнений, що додатковий протокол, якого бажає радянський уряд, може бути напрацьований у якнайшвидший термін, якщо відповідальний державний діяч Німеччини зможе особисто прибути до Москви для переговорів".
СРСР дав "добро", і 23 серпня Ріббентроп прибув до Москви. Після кількагодинної зустрічі з Сталіним та Молотовим він повідомив у Берлін, що "останньою перешкодою для остаточного рішення є вимога росіян до нас визнати порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс) [територія Латвійської Республіки – С. Р.] такими, що входять до їхньої сфери впливу".
Фюрер відповів згодою, й невдовзі угоду було укладено. У секретному протоколі до неї Москва та Берлін закріпили розподіл сфер впливу у Східній Європі — Фінляндії, Польщі, країнах Балтії та Бессарабії.
"У випадку територіальних та політичних перетворень в областях, що належать до Польської держави, — йшлося, зокрема, у документі, — сфери впливу Німеччини та СРСР розмежовуватимуться приблизно по лінії річок Піса, Нарев, Вісла та Сян.
Питання про те, чи бажано в інтересах обох Сторін збереження незалежності Польської держави, і про кордони такої держави буде остаточно вирішено лише шляхом майбутніх політичних подій".
На відміну від "Мюнхена", угода між СРСР та Райхом не лише не була спрямована на недопущення нової війни, але навпаки — вмикала їй "зелене світло". Відтепер Німеччина могла нападати на Польщу, не переймаючись через можливу відповідь Радянського Союзу.
Як заявляв напередодні укладення пакту на нараді з керівниками збройних сил Райху Гітлер, "зараз Польща опинилася у становищі, у якому я її хотів бачити… Започатковане знищення гегемонії Англії. Зараз, коли я здійснив необхідні дипломатичні приготування, шлях солдатам відкритий".
"Нейтральна" Москва у спілці з нацистами задовольнила свої територіальні претензії у Східній Європі. Вже після Другої світової війни, виступаючи на Нюрнберзькому трибуналі, Ріббентроп зазначив:
"Коли я приїхав до Маршала Сталіна у Москву у 1939 році, він не обговорював зі мною можливість мирного розв'язання німецько-польського конфлікту у рамках пакту Бріана-Келлоґа, а скоріше дав зрозуміти, що якщо на додаток до половини Польщі та країн Балтії він не отримає Литву та порт Лібави [Лієпая – С. Р.], то я можу вертатися додому".
Зі спогадів останнього міністра закордонних справ незалежної Литовської Республіки Вінцаса Креве-Міцкявічуса знаємо, як оцінював радянсько-німецьку угоду Молотов:
"вони [Німеччина – С. Р.] погодились із тим, що балтійські держави, а саме, Литва, Латвія та Естонія, знаходяться виключно у сфері наших інтересів, і що у цій сфері ми можемо діяти, як вважатимемо за потрібне. […]
Друга світова війна допоможе нам взяти владу по всій Європі, як Перша допомогла взяти владу у Росії. Сьогодні ми підтримуємо Німеччину, але рівно тією мірою, аби вона не видихлася, перш ніж знедолені голодні маси у воюючих країнах розчаруються та повстануть проти своїх вождів".
Натомість формальна відповідальність за агресію повністю лягала на Райх. Микита Хрущов згадував: після укладання пакту Сталін радів, що "обманув Гітлера". На відміну від британських та французьких урядовців, для радянських майбутня війна була не лише можливим, але й бажаним сценарієм розвитку подій.
Читайте також: "Радянський уряд, проводячи політику нейтралітету…": як СРСР "гібридно" воював у Другій світовій
Адже, як невдовзі казав Сталін у розмові з очільником Комінтерну Георгієм Димитровим, СРСР був "не проти, аби вони побилися добряче та послабили одні одних. […] Що поганого було б, якби внаслідок розгрому Польщі ми поширили соціалістичну систему на нові території та населення?"
Були й інші відмінності. Виправдовуючи своїх радянських "попередників" та їхні домовленості з Райхом, Путін стверджував:
"Так, там є секретна частина про поділ якоїсь території. Але ми не знаємо, що є у інших угодах європейських країн з Гітлером. Тому що якщо ми відкрили ці документи, то у західних столицях це все зберігається під грифом "секретно".
Ми нічого не знаємо, що там було. Але нам тепер і знати не потрібно, тому що ми за фактами бачимо, що змова була. За фактом ми бачимо, що був поділ незалежної демократичної держави — Чехословаччини".
Та насправді, на відміну від протоколів до пакту, Мюнхенська угода не була таємною. Чехословаччину, доля якої вирішувалася у Мюнхені, на перемовини не запросили — лише поставили перед вже доконаним фактом.
Однак секрету зі змісту домовленостей ніхто не робив. Тож про "серйозні жертви", на які союзники змусили піти Чехословаччину задля відвернення великої війни, невідкладно повідомили не лише Прагу, але й інші країни континенту.
"Ми хочемо, — оголосили представники Чехословаччини, щойно ознайомились зі змістом угоди, — заявити перед усім світом свій протест проти рішень, у яких ми участі не брали". Та невдовзі під впливом Британії та Франції погодилися на передачу Судетської області на користь Райху.
Натомість, вирішуючи долю низки країн та фактично даючи старт новій війні, Москва та Берлін надійно приховали свої справжні наміри під грифом "секретно".
Протокол, яким два тоталітарні режими поділили сфери впливу у Східній Європі, містив спеціальний пункт, за яким він "розглядається сторонами як цілком таємний". Майже до кінця існування СРСР радянська пропаганда переконувала, що ніяких "секретних протоколів" до пакту не існує.
Тож влада та громадськість країн, долю яких визначив пакт, дізналися про це лише після того, як зазнали агресії з боку Німеччини та СРСР, або вже по закінченні Другої світової війни, а в Радянському Союзі про протокол не знали до 90-х.
Влада, наукова спільнота та громадськість Великої Британії та Франції угоду Чемберлена та Даладьє із Гітлером не виправдовують. Саме слово "Мюнхен" у цих, та й багатьох інших країнах давно перетворилося на синонім ганьби та сорому.
У жовтні 1938 року, за кілька днів після підписання Мюнхенської угоди та повернення Чемберлена до Лондона, один з членів його уряду, керівник військово-морського міністерства Дафф Купер на знак протесту подав у відставку.
"Війна з честю або мир із безчестям, — пояснював він свій учинок, — але війна та безчестя — це було вже занадто!" Невдові свою оцінку висловив і Вінстон Черчіль.
"У зовнішній політиці ми отримали повну та безумовну поразку, при цьому Франція постраждала навіть більше, ніж ми, — зазначив він у промові до Палати громад. — У той же час наша нація повинна знати правду, сувору правду про серйозні недоліки нашої оборони, про те, що по суті ми отримали поразку, не розпочавши війни".
Нарешті у червні 1973 року договором між Федеративною республікою Німеччиною та Чехословаччиною Мюнхенська угода була засуджена та визнана недійсною.
Натомість Радянський Союз і Німеччина оцінили пакт Молотова-Ріббентропа як перемогу. У спільній заяві, яку наприкінці вересня 1939 року за результатами окупації Польщі та встановлення нового спільного кордону підписали В'ячеслав Молотов та Йоахім Ріббентроп, йшлося, що
"ліквідація теперішньої війни між Німеччиною з однієї сторони, та Англією і Францією з другої сторони, відповідала б інтересам усіх народів. […] Якщо, однак, зусилля обох Урядів залишаться безуспішними, то таким чином буде встановлено факт, що Англія та Франція несуть відповідальність за продовження війни".
Ті самі тези Молотов за місяць повторив у своєму виступі на сесії Верховної ради СРСР. "Тепер, якщо говорити про великі держави Європи, — сказав радянський нарком, — Німеччина перебуває у стані держави, яка прагне до якнайшвидшого закінчення війни та до миру, а Англія та Франція, які ще вчора виступали проти агресії, стоять за продовження війни та проти укладення миру. Ролі, як бачите, змінюються".
У листопаді 1939 року газета "Правда" опублікувала заяву Сталіна: "а) не Німеччина напала на Францію та Англію, а Франція та Англія напали на Німеччину та взяли на себе відповідальність за теперішню війну;
б) після відкриття військових дій Німеччина звернулася до Франції та Англії з мирними пропозиціями, а Радянський Союз відкрито підтримав пропозиції Німеччини, бо вважав та продовжує вважати, що якнайшвидше закінчення війни докорінним чином полегшило б становище усіх країн та народів;
в) правлячі кола Англії та Франції грубо відкинули як мирні пропозиції Німеччини, так і спроби Радянського Союзу домогтися якнайшвидшого закінчення війни".
Наприкінці грудня 1989 року — за два роки до розпаду СРСР — З'їзд народних депутатів засудив факт підписання ""секретного додаткового протоколу" від 23 серпня 1939 року та інших секретних домовленостей з Німеччиною" та визнав їх нікчемними та недійсними з моменту підписання.
Однак після приходу до влади Владіміра Путіна російська влада та пропаганда знову взялися виправдовувати домовленості між СРСР та Райхом.
"Звертаю вашу увагу, і це дуже важливо, що Радянський Союз був останньою державою Європи, яка підписала з Німеччиною пакт про ненапад. Усі інші до цього підписали. І що треба було робити Радянському Союзу? Залишатися сам-на-сам? — запитував російський президент.
— До речі, так, радянські війська зайшли у Польщу відповідно до цих протоколів. Звертаю вашу увагу на наступні обставини. Війська зайшли, але зайшли після того, як польський уряд втратив контроль за своїми збройними силами і за тим, що відбувається на території Польщі. І сам був уже десь у районі польсько-румунського кордону. Ні з ким було навіть розмовляти на цю тему".
А нещодавно один з російських депутатів навіть вніс законопроєкт, яким запропонував визнати засудження З'їздом народних депутатів СРСР Пакту Молотова-Ріббентропа недійсним.
Тези Путіна по суті повторювали ноту, яку радянський уряд оголосив польському послу у Москві напередодні нападу на його країну 17 вересня 1939 року.
А колишній російський міністр Мединський у своєму виправданні пакту дійшов до того, що оголосив: "ми врятували Прибалтику у 1939 році від значно страшнішої окупації: німецької".
І риторично запитував: "з чого ми взяли, що входження прибалтійських держав до СРСР відбувалося на 100% всупереч волі їх народів? Тут проценти ще рахувати й рахувати треба. Аби не вийшло, що дійсно більшість була "за"".
Очолюване Мединським Російське військово-історичне товариство пішло ще далі – мовляв, "входження до складу СРСР, яке відбулося не за результатами Другої світової війни, як заявляють президенти трьох прибалтійських країн, а в 1940 році на підставі референдумів, дозволило народам Латвії, Литви та Естонії вступити у боротьбу під прапорами лідера антигітлерівської коаліції".
Методи, якими Кремль зараз виправдовує пакт Молотова-Ріббентропа та секретний протокол до нього, не унікальні. За такою самою логікою російська влада та пропаганда намагаються виправдати свою агресію проти Грузії та України.
Мовляв, США та інші держави НАТО визнали незалежність Косова, тому Росія напала на Грузію, окупувала частину її території та визнала проголошені на ній маріонеткові "держави" — Абхазію та Південну Осетію.
А якби навесні 2014 року Росія не напала на Україну, не анексувала Крим та не окупувала частину Донбасу, там би "розмістили бази НАТО".
Але внутрішньополітична ситуація в Україні чи Грузії, як і внутрішні справи Чехословаччини або Польщі, не можуть виправдовувати агресію.
І крок європейських держав назустріч Райху у Мюнхені восени 1938 року не знімає з Німеччини та Радянського Союзу відповідальності за укладання пакту Молотова-Ріббентропа та початок Другої світової війни у серпні – вересні 1939 року. Як будь-які дії чи угоди третіх країн не можуть виправдовувати злочини путінської Росії.
За які їй рано чи пізно доведеться відповідати.
