Від першого Курултаю до національної автономії. Дискусія на честь сторіччя кримськотатарського уряду

За часи свого існування кримськотатарський народ пережив численні гоніння, втрату історичної батьківщини та справжній геноцид у 1944-му році. Їх боротьба за свою національну свободу продовжується і до сьогодні: після анексії Криму Росією у 2014-му, культурні та політичні представники кримських татар вимушені діяти поза кордонами Автономної Республіки.  

Про історію становлення та проблеми корінного населення кримського півострову дискутували Гульнара Бекірова, Рефат Чубаров, Віталій Портников та Ярослав Грицак в рамках Форуму видавців у Львові. Подію організувало ДП "Кримський дім". 

Гульнара Бекірова – історик, телеведуча, член українського ПЕН-клубу:

Сьогодні існує багато дискусій навколо того, чи потрібна кримським татарам автономія. Чому ми так довго та наполегливо про це говоримо, чому ми прагнемо цього? Для багатьох в Україні взагалі новина, що у кримських татар є державницькі цілі, але це є національною ідею нашого народу вже протягом декількох десятиліть.

Говорить Гульнара Бекірова. Поруч - модератор дискусії, програмний директор ДП "Кримський дім" Алім Алієв та Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: facebook Володимира Притули, Крым Реалии

Кримські татари – корінний народ кримського півострова, і це одна з ключових причин, щоб ми говорили про це довго та вголос. У нас немає іншої батьківщини, оскільки наш етногенез та формування народу як нації відбулося саме на території кримського півострова.

Ми мали в Криму свою державність близько 340 років – з 1441-го по 1783-ій – це було Кримське ханство, ліквідоване 1783-го, коли відбулася перша анексія Криму Російською імперією.

Ці 340 років є тим періодом, коли кримські татари володіли Кримом, були державотворчим етносом. Це у два рази більше ніж час, коли Кримом володіла Росія.

Після першої анексії розпочалось те, що ми називаємо "чорне століття" для кримських татар, коли вони із більшості перетворились у меншість. Якщо на момент першої анексії кримські татари становили 100% півострову, то через 150 років, у 1917-му, це була лиш чверть населення Криму.

Такою була політика видавлювання корінного населення цього регіону. Це був постійний еміграційний процес, викликаний земельними, релігійними та іншими проблемам.

У середині XIX-го сторіччя мігрувало 193 тисячі кримських татар, приблизно як у 1944-му. Ця втеча була вимушена, тому що народ добровільно не покидає свою батьківщину настільки масово.

У 1917-му кримські татари прийняли чергову спробу національного відродження. Тоді існувала невелика частка інтелектуалів, які цьому сприяли.

Це була діяльність Ісмаїла Гаспринського та його "духовних дітей" – учнів Номана Челебиджихана, Асана Сабрі Айвазова, які неймовірними інтелектуальними зусиллями перетворили маленьке повітове містечко Бахчисарай в центр життя "руського мусульманства", говорячи термінологією того періоду. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ant Etkenmen (Я Поклявся): до 130-річчя Номана Челебіджихана

Ці люди намагалися перетворити Крим у маленьку Швейцарію. Конституція кримських татар, яка була створена у 1917-му році, – це конституція демократичної республіки, із загальним виборчим правом, рівними правами чоловіків та жінок, правами, які на той момент були у всій Європі.

Це була спроба перетворити Крим на свою батьківщину, але, на жаль, ця спроба не була успішною, оскільки груба сила більшовиків знищила всі ці починання. В результаті, у 1917-му кримськотатарський народ був по суті обезкровлений. 

У 1921-му була створена Кримська АРСР у складі РРСФР, як своєрідна поступка корінному народу, але вже у 1928-му першим із керівників національних республік був розстріляний голова Криму Велі Ібрагімов.

Пізніше, 17-го квітня 1938-го, в один день була знищена вся національна еліта, перший ряд культурно-політичних діячів. І кінцевою точкою став саме 1944-й рік, коли кримських татар було тотально депортовано з рідної землі.

Павло Литвинов, легендарний радянський дисидент, говорив: "Увесь народ кримських татар знав, що він хоче, і його вимоги були викладені в усіх документах кримськотатарського народу". Я впевнена, що в нас буде кримськотатарська республіка в складі України.

Рефат Чубаров – голова Меджлісу, президент Всесвітнього конгресу кримських татар:

У 1917-му році, коли розпадалася Російська імперія, дуже багато народів відчуло, що це їхній шанс аби зорганізувати своє життя та майбутнє, взяти долю народу у свої руки. Кримські татари також відчули цей шанс після більше ніж сторічного царського гніту.

У березні 1917-го, коли було оголошено УНР, вони провели мусульманський з’їзд і зібрали комітет з представниками кримськотатарських організацій, та прийняли рішення про проведення національного з’їзду – Курултаю.

Рефат Чубаров та Віталій Портников під час дискусії. Фото: Кримський дім

Була потреба сказати, як кримські татари бачать Крим, і як вони бачать своє місце на тлі розпаду Російської імперії. 26-го листопада 1917-го було зібрано Курултай, делегатів якого було обрано кримськими татарами, та оголошена Кримська Народна Республіка.

Також, делегати Курултаю закликали українців і росіян, які живуть на півострові, щоб вони провели свої національні з’їзди, щоб разом вирішувати майбутнє Криму. Але сила, яка набирала обертів з Москви, об’єднувалася проти кримських татар.

Зараз ми говоримо про те, що не вистачає механізму, який би допоміг нам повернутися на свою батьківщину, яка зовсім змінена. Змінена назвами, знесеними кладовищами, людьми, які поселилися там після Другої світової війни, та які ненавидять кримських татар. Тобто, ми теж на собі відчули той класичний принцип радянської системи "розділяй і володарюй".

Коли народ немає власної держави – дуже важливо, щоб в нього був ефективний орган представництва інтересів цього народу. 26-го червня 1991-го року, прямо перед розпадом СРСР, втілюючи досвід першого Курултаю 1917-го року, ми провели вибори делегатів та поклали основу відродженого Курултаю кримськотатарського народу.

З того часу до сьогодні ми провели вибори декількох сімох складів скликань: делегати Курултаю обираються на 5 років, курултай обирає Меджліс з 32 делегатів, голова Меджлісу обирається на альтернативній основі таємним голосуванням. Тобто, зараз вже 26-й рік, як діє відновлений Курултай кримських татар.

Фото: Кримський дім

Звичайно, навіть серед нас є дуже багато людей, які критично оцінюють не сам механізм, не сам представницький орган, а його діяльність, – але всі кримські татари розуміють його необхідність.

Люди, які були в дисидентському русі часів СРСР можуть підтвердити, що кримські татари у вигнанні боролися і вимагали одного – повернення на власну батьківщину і відновлення автономії, жодним чином не розділяючи ці дві умови.

 Ця єдина формула була силою кримських татар, яка виховувала ціле покоління у часи вигнання. Це була тема, яка викликала спротив у Москви. Можливо, вони б пішли на якісь поступки, але вони ніяк не могли погодитись на державність кримських татар.

Дійсно, між Кримом та Україною не було розуміння з 1991-й по 2014-й. Зараз, у складі Конституційної комісії, ми працюємо над підготовкою змін і доповнень до 10-го Розділу Конституції України, який називається "Автономна Республіка Крим".

Здійснена за останнє літо робота дає мені надію казати про те, що наприкінці вересня ми вийдемо з єдиним текстом. Інша справа – наскільки цей текст буде сприйнятий депутатами України, які мають двічі проголосувати, щоб ці пропозиції стали частиною Конституції України.

Ми намагаємося сформулювати тезу про те, що є джерелом кримської автономії, а саме –  право кримськотатарського народу як корінного народу України на своє самовизначення в її складі.

В українському політикумі є дуже багато міфів та ідеологем щодо кримських татар та їх автономії, які беруть початок ще з радянських часів.  Нам буде дуже важко перебороти ці міфи, але ми будемо сподіватися на підтримку українського суспільства.

Я стверджую, що Крим є тим місцем, звідки європейська та світова цивілізація може отримати тупиковий напрямок розвитку. У лютому 1945-го  відбулася Ялтинська конференція, коли три людини фактично поділили світ. Кримських татар тоді там вже не було.

Черчилль і Рузвельт знали, що Сталін їх виселив, але для них доля народу у 220 – 250 тисяч чоловік – це ніщо, в порівнянні з тими великими "завданнями", які вони мали вирішити.

Путін сьогодні хоче нової Ялти, він хоче, щоб світ погодився з ним і схвалив нові правила гри. І якщо зараз світ і провідні лідери зламаються перед вимогами Путіна і погодяться на нову Ялту – це буде катастрофа. У світі є лише одне місце, де всі мають чекати Путіна – міжнародний трибунал у Гаазі.

Віталій Портников – журналіст, письменник:

Я не дивуюся, що не було достатнього рівня комунікації між українською державою та представницьким органом кримськотатарського народу до 2014-го року. До цього часу, в принципі, не було нормальної комунікації між українською державою та українським народом.

Віталій Портников. Фото: Кримський дім

Я завжди казав, що період з 1991-го по 2014-й – це період перейменованої Української РСР, коли держструктури діяли не з точки зору побудови державності, а з точки зору консервації тих взаємин, які склалися в українському суспільстві до періоду незалежності. 

У цей час, підтримка стабільності в Криму здійснювалася за рахунок домовленості певних кланів у Києві зі злочинними угрупуваннями або партійно-радянськими кланами в Криму.

Символом цього був перший шлюб дочки Президента України з сином голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Цей факт підтвердив, що ми продовжуємо жити у феодальній державі, де всі засади стабільності підтримуються за рахунок династійних шлюбів, як це було у XVII та XVIII сторіччі.

Це відповідало стану українського суспільства, яке було патріархальним, середньовічним, і тільки після 2014-го року почало свою повільну подорож в сучасність, яка, як я сподіваюсь, закінчиться через 35-40 років приєднанням України до Західного світу.

Зараз складно говорити про ставлення української держави до Меджлісу та кримськотатарського народу в цілому, оскільки Україна де-факто не контролює територію Криму.

Якщо ми не замислимося над цією ситуацію, не зробимо з неї певних висновків, через деякий час ми знову будемо говорити, що ми згаяли час та не змогли пред’явити реальних пропозицій, що ми не змогли виробити реальної політики. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Кримські татари - ціна війни, ціна миру

Українській політиці властива певна ілюзорність та імітаційність: ми імітуємо боротьбу з корупцією, створення державних інститутів, політичну боротьбу, конкуренцію. Для мне це не є величезною проблемою, тому що все це можна надолужити.

Але, коли мова йде про імітаційність процесів, пов’язаних із зовнішнім чинником, – ось тут ми можемо втратити ініціативу назавжди, і це стосується Криму. Коли ми говоримо про Крим, про долю кримськотатарського народу, ми завжди просто заспокоюємо себе ідеєю, що Крим рано чи пізно повернеться до складу України, бо так складені норми міжнародного права, і немає тут про що дискутувати. Можна жити з такою ідеєю, але це ні до чого не призводить.

Я вважаю, що нам потрібен реальний механізм дії, і тут я звертаюсь до досвіду інших держав, які вирішують подібні проблеми. Республіка Сербія досі вважає, що сусідня з нею Республіка Косово є невід’ємною її частиною.

З точки зору міжнародного права, серби мають рацію, але з точки зору більшості держав світу – це не так. Сербська держава захищає інтереси етнічних сербів, які живуть в республіці Косово, і має підтримку тих західних держав, які є прихильниками незалежності Косово.

Тобто, Сербія знаходиться за два кроки від того, щоб на території Косово створити такі інституції, які будуть захищати інтереси сербів та співробітничати з урядом в Белграді. Це великий крок вперед.

Українська держава має захищати інтереси усіх свої громадян, які живуть в Криму, але разом із тим вона має захищати інтереси тих народів, які вона вважає корінними за своє Конституцією, – а це українці та кримські татари, так написано у нашому Основному законі.

При цьому ми маємо пам’ятати, що українці, які живуть в Криму, мають свою етнічну батьківщину – Україну, і в разі, якщо їх інтереси не можуть бути захищені в Криму, – держава може надати їм можливість переїхати на територію України, а кримські татари іншої батьківщини не мають.

Тому наступним кроком діяльності України по звільненню Криму має бути створення певних засад існування кримськотатарського народу не тоді, коли Крим повернеться до складу України, а вже зараз, на території нинішнього Криму.

Потрібно боротися за створення таких інституцій, які б захищали інтереси кримськотатарського народу. Якщо за участю цивілізованого світу ми створимо такий механізм, який сьогодні, а не завтра, гарантує кримськотатарським громадянам України, які живуть в Криму, чіткі інстутаційні права, гарантовані і Україною і міжнародними організації, – Росія так чи інакше буде вимушена погодитися.

Учасники дискусії. Репліка віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича. Фото: Кримський дім

Це буде механізм повернення Криму, але для цього потрібно реалістично дивитися на подібні прецеденти у світі, в той час, коли ми лише виступаємо з красивими промовами, та сподіваємось, що історія сама складеться так, як нам потрібно. Треба діяти сьогодні і зараз.

Якщо українці продемонстрували, як наша політична нація може будуватись шляхом консолідації різних етнічних груп, як це відбулося на Майдані, та після нього, – то сьогодні українці так само здатні продемонструвати, що вони поважають інтереси різних етнічних груп в складі політичної нації. А кримські татари, поза сумнівом, є частиною цієї модерної української політичної нації, яку ми будуємо.

Також ми маємо розуміти для чого нам потрібна автономія кримських татар. Це не просто данина одному з корінних народів України, – це є вагомий правовий інструмент по звільненню окупованих територій.

І без цього правового інструменту, без власної зацікавленості у правах кримських татар на їхній історичній батьківщині, Україна не має достатніх важелів впливу на окупанта і достатніх аргументів, для того щоб міжнародне співтовариство підтримало її права на Крим не тільки як на окуповану територію, а ще і як на землю, в який корінний народ позбавлений свої історичних прав.

Найпростіше – зробити вигляд, що ми можемо все вирішити без врахування непростих моментів у власному конституційному будівництві і побудові політичної нації, на якій і має стояти майбутнє України.

Ярослав Грицак – історик, публіцист:

Народи не прагнуть до самовизначення, – нації прагнуть до самовизначення. Це різні речі. Народи – це як трава, як хаща, сама по собі, а нація – це те, що хоче жити певним порядком. Народи – це трава, а нація – це газон, народи – це ліс, а нація – це впорядкований сад.

Професор Ярослав Грицак. Фото: Кримський дім

Перехід зі стадії народу до стадії нації є дуже важливим. Цей перехід стається в останні 200 років. Ліквідація козацтва та ліквідація Криму припала власне на той час, коли народи переходять у поняття нації.

Цей перехід має два поняття: один – ідейний, другий – прагматичний. Ідейний тому що цей перехід називають націоналізмом, рухом, який каже що ми не народ ми нація, який хоче мати політичні права.

Націоналізм має погану славу, – він ксенофобічний, кривавий і таке інше. Насправді, націоналізм – це не про ненависть, – це про любов, любов до такого самого, як ти, зобов’язання зробити щось для нього, захистити його, дати йому допомогу.

У XX-му сторіччі так багато людей гинуло не тому, що їх вбивали, а тому що вони хотіли жертвувати своїм життям, заради цього почуття, заради цієї любові до спільноти яка є такою самою, яка говорить тією ж мовою, має ту саму культуру. Ми відчуваємо, що ми є разом і ми маємо помагати одне одному. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Економічна блокада Криму в 1918 році. Як це робили в Гетьманаті

А прагматичне поняття націоналізму полягає у тому, що нації пов’язані з модерністю та модерним світом. Нація завжди модерна, а  народи є старі. Усі нації є молодими зі старою історією.

Модерність означає інший рівень життя, комфорт, певна гарантія спокійного, нормального життя, де люди можуть доживати до 70-80 років без особливих пригод. Символом цієї модерності стала Європа. Якщо дивитися статистику XX-го сторіччя – українці, як правило, живуть на 10-15 років коротше ніж європейці. А у часи голоду та війни ця різниця сягала 30-40 років.

Щоб стати нацією, є лише одна умова – треба зруйнувати те, що в тобі є. Нація – модерне поняття, яке не дуже добре пасує до великих релігій, як іслам чи християнство, бо вони кажуть що всі ми є брати, незалежно від нашої ввіри. Мусить бути бум, не обов’язково атеїстичний.

Кримські татари з українцями тут особливо близькі – це дві спільноти, де нація і націоналізм мають великі проблеми, де ці поняття приходять дуже пізно, і не можуть утвердитися до кінця.

Це проблема православного світу, символом якої є Російська імперія, і це проблема мусульманського світу. Творення нації – це конечне "озахіднення" чи то православного, чи то мусульманського світу.

Кримські татари не обов’язково мусили стати кримськими татарами. Якщо подивитись на дискусію ХIX-го сторіччя, можна простежити, що вони дуже довго обирають ким вони є – чи тюрками, чи татарами, чи просто російськими татарами, чи окремо кримськими татарами.

Та сама дискусія в XIX-му сторіччі була і в Україні – ми обирали чи ми є поляки, чи ми є росіяни, чи ми є українці, чи ми є окрема нація русинів.

Разом з кримськими татарами, ми є найбільш західною частиною православного та мусульманського світу. Я маю таку аналогію: кримські татари – то є галичани мусульманського світу, а галичани – то є кримські татари православного світу.

Два народи, які вибрали найрадикальнішу, найбільш європейську розв’язку. І зараз існує проблема – що з цим робити? Бо світ навколо нас стає європейським, Європа має великі значення. Також, не є секретом, що Європа переживає велику кризу, і невідомо, як вона з цієї кризи вийде.

Але ми повинні розуміти, що, як українці чи як кримські татари, ми є частиною розв’язки цієї кризи. І анексія Криму та війна Росії з Україною певною мірою підсилюють нашу суб’єктність, нашу видимість, нашу можливість сказати слово.

Але чи скористаємось ми цією можливість? Є таке враження, що ми можемо втратити ці шанси, і, боюся, що ми вже їх втратили.

Лозунги і фрази кажуть, що є різні нації, немає одного шаблону, – є нації політичні, етнічні, і ці нації обирають собі різну політичну модель. Якою буде нація вирішує не суспільство, бо суспільство завжди за все добре та проти всього поганого. Це вирішує політична еліта, приймає рішення, пропонує конкретні формули. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доцільно провести виселення". Червнева депортація народів Криму

Чим є цікавий і небезпечний кримський випадок? Будь-яка автономія з часом переходить у самостійність, і якщо ми згодимось на кримську автономію – ми маємо бути свідомі, що у нас може бути сценарій басків чи Каталонії.

У Європі зараз неможлива війна між Францією і Німеччиною, між Францією і Англією, між Польщею і Німеччиною, навіть, якщо би Качинський цього хотів.

Європейська конструкція побудована на тому, що між двома державами цього союзу неможлива війна. Особливо неможлива за спірні території. Це мінімум нової Європи - який нам подобається.

Путін поламав цю систему, коли держава забирає спірну територію знову. Ця система безпеки дуже чутлива, дуже нестабільна, всі розуміють яка це велика проблема її створити. Це як скляний палац, на який лізе хуліган з ломом, що і робить Путін.

Європа боїться цього, тому що це дуже велика небезпека, тому що це відновлення небезпеки війни між Францією та Німеччиною. І, згадайте, що дві світові війни почалися не в Азії, не в Африці, не у Північній Америці,  а саме з європейських проблем.

Через це кримська проблема набуває зовсім інший характер. Європа кожен раз реорганізується, коли існує серйозна криза, тому я в певній мірі вітаю цю кризу.

Звичайно, я проти тієї долі, яку мають кримські татари, але це ставить нашу проблему у зовсім іншу площину. Зараз рівень нашої суб’єктності зростає, і тепер не тільки Європа має нам казати, а й ми маємо предметні основи говорити щось їй у відповідь. 

Читайте також:

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Бандерівці у Криму. Про підпілля ОУН на півострові

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Союз козаків і татар у боротьбі за незалежність Криму

Постанова про перетворення Криму на область РРФСР

Кримський похід 1918 року. Українська армія на півострові

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Економічна блокада Криму. Як це робили в Гетьманаті

Фантомні болі Імперії. Холодна війна за Крим у 1990-х

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

...і ще 250 матеріалів за темою "Крим"