Спецпроект

Віктор Ющенко: "Українець Мазепа зробив відповідальний вибір"

Віктор Ющенко пише книгу. Редакція "України молодої" отримала ексклюзивне право на публікацію уривка з книги. Автор побажав приурочити її до річниці від дня народження гетьмана Івана Мазепи, яку Україна відзначає 20 березня.

У містечку Батурин вдячні мешканці перейменували одну з вуличок на честь людини, якій завдячують відродження пам'яті про часи Мазепи
Фото: В. Кіпіані

- Вiкторе Андрійовичу, за вашого президентства історична політика була піднесена до рангу державних пріоритетів. Створення Українського інституту національної пам'яті, визнання Голодомору геноцидом, відновлення Батурина, Чигирина... Із забуття вийшли діячі української історії, серед яких Іван Мазепа, безумовно, є постаттю першої величини. Але перед тим, як розпочати розмову про великого гетьмана та його епоху, дозвольте пряме запитання. Чи виправдане звернення у минуле на тлі величезних проблем, з якими стикнулася сучасна Україна?

- Розпочну з, можливо, дивної, на перший погляд, думки. Історія - це не тільки і не стільки минуле, а, що важливіше, історія завжди є проекцією майбутнього. Хтось iз мудрих говорив: "Скажи мені, яка історія нації, і я скажу, яке майбутнє її чекає". Можна продовжити - скажіть мені, хто ваші прадіди, діди й батьки, і я з великою імовірністю скажу, хто є ви, або хто будуть ваші діти й онуки.

Ми є діти свого середовища. Точніше, свого національного світогляду, культури, мови, історії, звичаю, моралі, права тощо. Це, на мій погляд, речі очевидні. І дійсно, яблуко нації, як і родини, не далеко падає від яблуні, яка його породила. Тому історія - це частина відповіді на вічні питання: хто ти є? А головне: куди йдеш? ким будеш?

Тому нації, які знають собі ціну, завжди виборюють свою історію. Історію крадуть нації, які її не мають, історію фальсифікують нації-окупанти. Історію забувають, не знають, не шанують нації-раби.

Тільки раби возвеличують своїх катів. Думка публіциста

Як Президент України я ніколи не чіплявся за історію як за хобі чи як за самоціль. Повторюся - в історії, точніше, в минулому я бачив ґрунт, на якому формується частина нашої людської самооцінки і національної ідентичності.

Але не менш важливе й інше. Історія нації, причому історія правдива, навіть з поразками, історія власна, а не чужа чи "общая", історія самостійна, а не редагована у чужих столицях, історія повна, а не в "білих плямах" - це колосальне джерело національної єдності.

Хочу підкреслити - правдива національна історія єднає націю, а значить - робить нас сильнішими. Як єднає націю єдина державна мова, культура, церква, мораль, звичай, право.

Історія допоможе нам усвідомити причини наших змарнованих можливостей. Ми ще не винесли найголовнішого уроку зі свого минулого: Україні та українцям немає долі без незалежності й свободи. Все, що поза ними, заводить українську справу в глухий кут.

Ми - молода політична нація, яка тільки вибудовує спосіб організації свого життя та розвитку. Україна потребує соборності, а вона, поза сумнівом, виростає з історії-пам'яті. Нація формує відповідь на теперішні питання через свою історію. Акцентую - історію цілісну і єдину. Без цього годі сподіватися зрозуміти наш національний інтерес, віднайти успішний шлях до його реалізації.

У такому відкритті національної історії немає нічого унікального. Колись і Польща, і країни Балтії, і Фінляндія були у складі Російської імперії. Але нікому не прийде в голову говорити про їх спільну з нинішньою Росією історію. І це нормально сприймається в самій Росії, це допомагає вибудувати прагматичне партнерство. У цьому і полягає європейський підхід.

Нам досить успішно вдавалося його реалізувати у стосунках iз Польщею, і я вірю, що з часом цим шляхом ми підемо у стосунках iз Росією. Але для цього нам потрібнi належні самооцінка і гідність.

Усвідомлення національної історії - це робота не тільки і не стільки для істориків. Це робота для кожного громадянина і цілої нації, яка має утвердити свою культурно-історичну самодостатність.

Україна - не імперська окраїна, а повноцінний суб'єкт європейського розвитку. Наша історія - це тривале героїчне змагання за волю і незалежність.

Ми відтворюємо у нашій пам'яті безперервність традиції української справи - від Мазепи, Тараса Шевченка, через Івана Франка, Михайла Грушевського, Українську народну республіку, "розстріляне відро­дження", солдатiв, що боролися за визволення України у Другій світовій війні, вояків УПА, дисидентський опір, Народний рух аж до Майдану.

Я доклав усі зусилля, аби цей зв'язок утвердився у головах людей, бачу, якими щедрими є її паростки.

- Справді, український випадок є наочною ілюстрацією тези Мішеля Фуко про те, що уявлення суспільства про історію є не результатом науки, а результатом влади. Боротьба за пам'ять є боротьбою за ідентичність. Це пояснює гостроту конфлікту навколо вибору постатей з української історії, що вшановуються державою. Не вщухають пристрасті за гетьманом Іваном Мазепою. Герой він чи зрадник? Слава йому чи анафема? Яка, на вашу думку, природа такої полярності в оцінці діяча, якого від нас відділяють три століття?

- Знаєте, життєвий шлях Івана Мазепи достатньо досліджений. Дискусія точиться не навколо деталей його життя, а навколо його політичного спадку. Гетьман Мазепа є унікальною постаттю, бо першим у нашій історії поставив модерну політичну мету - здобуття незалежної української державності.

Талановитий дипломат і політик відчув рубіж у європейській історії. Закінчувався час більших чи менших князівств і міст, що присягали тому чи іншому володарю в залежності від ситуації. Так робили його попередники - Іван Виговський, Дмитро Дорошенко. Гетьман Мазепа хотів іншого, бо усвідомив, що настає час нових держав.

На сході аморфної Священної Римської імперії поставала потужна Австрія, що витискала Туреччину з Угорщини, прагнула контролювати весь басейн Дунаю. На берегах Балтики володар Прусії, до того польський васал, проголосив себе королем незалежної держави. Московське царство методично відтинало від Литви білоруські землі.

Ющенко, Забужко, Матіос і Шкляр просять українців підписатися за Мазепу

Іван Мазепа зрозумів, що українська козацька держава не зможе далі балансувати між Москвою, Річчю Посполитою і Османською імперією. Дві сторони цього трикутника слабнуть. Україна або використає шанс стати незалежною державою, або буде цілковито поглинута.

Він знав, що означає таке поглинання з оповідей козаків, яких вимагали надсилати на будівництво Петербурга, з нав'язування нових і нових податків, з указів здійснювати зовнішню торгівлю винятково через Росію. Таке розуміння ситуації диктувало вибір - або незалежність і розвиток, або підкорення і розорення.

Як українець Іван Мазепа зробив відповідальний вибір. Почуймо його слова зі звернення до війська: "Прийшов час скинути ненависне ярмо і зробити нашу Україну вільною і ні від кого не залежною".

Трьохсотлітня дискусія навколо Івана Мазепи насправді ведеться навколо одного-єдиного питання: чи може бути героєм української нації ворог російської імперії? До речі, це питання стосується і героїв Крут, і повстанців Холодного Яру, і вояків УПА.

Нас може об'єднати і відкрити перед нацією майбутнє тільки одна чесна відповідь: Іван Мазепа, який боровся за українську незалежність, є героєм української нації.

Чи були підстави анафемствувати Івана Мазепу? Думка священика УПЦ МП 

Ми не можемо заперечувати права росіян святкувати Полтавську перемогу, що заклала підвалини Російської імперії. Але ми маємо право згадати, що російська перемога стала українською катастрофою, яка принесла нам знищення козацтва, кріпаччину, культурну асиміляцію.

Наше право - зробити висновки з уроків історії. Очевидно, сьогодні це якраз і є непростим тестом, який складають мільйони українців. Хочу нам усім нагадати слова великого патріота В'ячеслава Чорновола: "Україна починається з тебе".

Я пишаюся відродженим Батурином, гетьманською столицею. Незалежна Україна поставила її перед усім світом як символ незнищенності нашого прагнення до свободи. Вірю, що гордість за нашу історію поділятимуть зі мною ще багато поколінь українців.

- Іван Мазепа є єдиним українцем, вписаним у європейський культурний канон. До його постаті звертались генії європейської літератури: Байрон, Пушкін, Гюго, Меріме, Словацький. На цьому тлі присутність постаті великого гетьмана в культурному полі незалежної України залишається досить скромною. Чи існує, на вашу думку, спосіб подолати цей розрив?

- Ви праві, Іван Мазепа був політиком, який у європейських столицях сприймався як лідер європейського калібру. Він був особисто інтегрований у політичний і культурний контекст. У його біографії - навчання у Франції, Італії, Німеччині, Голландії, знання десятка мов, дипломатичні місії до багатьох європейських столиць, особисті знайомства та контакти з голов­ними персонажами тогочасної політики. Він був своїм у Європі.

Нам не треба було рубати "вікно в Європу", перед нами були відчинені європейські двері. Ми зав­жди були Європою!

Далі починається процес "винайдення Східної Європи". Європейські кореспонденти Катерини ІІ, отримуючи від неї щедру винагороду, прославляли імперію за те, що вона нібито принесла цивілізацію в дикі придніпровські степи.

Вони відсували в забуття і Русь-Україну, і українське бароко, і наш університет - Києво-Могилянську академію, яка пишалася репутацією Афін Східної Європи.

Іконографія Івана Мазепи в монографії чернігівського дослідника Сергія Павленка

Я розумію привабливість "Мазепиного" сюжету для Байрона й інших романтиків. Тут є трагедія романтичного героя, змушеного жити у фальші королівського двору, з якого він виривається, щоб віднайти щастя серед незіпсованих цивілізацією козаків.

Але як шанувальникові великого державного діяча мені в цьому сюжеті не вистачає України, не вистачає інтелектуальної потуги Мазепи. Тому мені особисто ближчі його портрети у зрілому віці, де на нас дивиться вольова людина, лідер держави.

Той самий портрет з мазепинським гербом

Якось на ринку старожитностей я помітив покалічений овальний портрет із тих, які в старі часи встановлювали на іконостасах у пам'ять про жертводавців храму.

Мою увагу привернув майже непомітний під нашаруванням бруду герб. Почав розглядати - серце мало не зупинилося. Це ж знаменитий герб Мазепи! І вже ніби чіткіше почали проступати риси - це він, істинний для мене образ великого гетьмана.

На ньому я бачу силу думки в очах і державну потугу в руці, що міцно стискає булаву.

Для мене цей портрет є шедевром невідомого майстра, який зумів відтворити могутній дух лідера і творчий настрій його часу.

Хотів би нагадати, що Іван Мазепа як ніхто розумів - політичний проект має будуватись на фундаменті духовності, освіти і культури. Звідси - розгортання ним грандіозного церковного будівництва, розвиток Київської академії як лабораторії державної ідеї.

Боротьба і праця гетьмана принесли плоди - ми не розчинилися в потоках історії, зберегли свою самобутність. Цього достатньо для того, щоб не тільки держава, а й кожна міська чи сільська громада продовжила його вшанування.

Ми в боргу перед Іваном Мазепою - про це свідчить той факт, що в різних світах, у Росії, у США, в Європі, пам'ятників Іванові Мазепі більше, ніж в Україні.

Світ пізнав Івана Мазепу - одного з талановитих роду українського, роду козацького. Тепер залишилось "простіше" - щоб його нарешті визнали і самі українці.

Але я знаю, що його образ сьогодні будить нашу національну гордість. Переконаний, що вже незабаром у Полтаві все ж постане красивий монумент великому гетьману. Відверто, з болем у серці скажу: це великий борг місцевої влади і всієї полтавської громади перед українством.

Що відбувається з тим пам'ятником зараз?

Упевнений, що і в Києві вулиця Івана Мазепи не залишиться вкороченою комусь на догоду. Це потрібно Іванові Степановичу Мазепі. Це потрібно нам, усім українцям, щоб відбутися як модерна нація з глибоким європейським корінням.

Джерело: "Україна молода"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.