Спецпроект

Шлюб по-бандерівськи

14 жовтня – день віри, кохання і війни. На нього припадає християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Як кажуть, шлюб, укладений на Покрову, буде міцним і щасливим. Ікона Покрови була однією із найшанованіших у запорозьких козаків. Цього ж дня у 1942 році була започаткована Українська повстанська армія. На війні, яку вели члени ОУН і вояки УПА, знаходилося місце і земному.

Це саморобне свідоцтво про одруження двох членів Організації українських націоналістів-бандерівців - Сарчука Василя (користувався псевдонімом "Яків") і Зубрицької Ліди ("Оля").

 Доля поєднала галичанина і волинянку

Документ є другим із відомих на сьогодні джерел такого штибу.

Перший - "акт вінчання" двох невідомих революціонерів від 6 липня 1950 року - фахівці львівського Центру досліджень визвольного руху нещодавно опублікували у книзі "Українська повстанська армія. Історія нескорених". Він має недолік - текст і підписи молодят зашифровані.

Ліда Зубрицька надрукувала свідоцтво сама. Скористалася "службовим становищем", адже була машиністкою провідника Луцької округи ОУН Олександра Савири-"Зарічного". Свідоцтво датоване 1951-им роком. Офіційно війна вже 6 років як закінчилася.

Місце укладання документу зашифровано стандартно: "Постій"

"Ще до вступу у шлюб з "Яковом" я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля "Зарічний" сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з "Яковом" у присутності свідків - оунівців "Лукаша", "Левка" і "Арсена". Таке про появу цього документа жінка розповідала 1951 року.

У підпіллі на Волині з 1944-го Зубрицьку називали професійною акушеркою. Також допомагала хворим і пораненим з куреня УПА "Рубащенка". Згодом, за завданням керівництва, розшукувала радянських агентів серед прихильників повстанського "розкольника" Степана Янішевського. Далі була друкаркою у Валерія Бондарчука-"Стемида", "Варнака" і "Сизого".

З 1950 року розмножувала націоналістичну літературу для керівника Луцької округи Олександра Савири. Для конспірації постійно перебувала на одному місці, у тодішньому Берестечківському районі Волинської області. Там знайшла свою долю - ставного красеня Василя Сарчука, провідника району.

Василь і Ліда - молодята

Уже через рік 27-річна Ліда і 29-річний Василь таємно від радянської влади побралися. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. Весілля влаштували у селі Ново-Зборишів Луцького району. У тому ж році у пари з'явився первісток. Назвали Василем.

Весільні радощі швидко заступило горе. 30 серпня 1951 року радянські чекісти вбили Сарчука. А 4 грудня у Лобачівці Берестечківського району опергрупа затримала його дружину Ліду. При жінці виявили саморобне свідоцтво про одруження.

Так виглядала обкладинка

У момент затримання "совітами" Ліда мала при собі пістолет. Мабуть за це їй дали аж 25 років виправно-трудових таборів. Через малу дитину "пожаліли" - скоротили строк до 10-и. Відбувала покарання у Мордовії.

З сином її розлучили. Від його імені якось написала листа прокуророві (цитата дослівно): "Дядя Прокурор! Прошу Вас очень, одпустите мне дамой мою маму Зубрицьку Лидию Михайловну. Дядя Прокурор! Мне всего четвертый годик. Я своїй мамы совсем не помню. У всех есть мама, которая их ласкает. А я живу возле чужих людей и не знаю маминой ласки".

Але "дядя"-прокурор ніяк не відреагував.

Володимир КОВАЛЬЧУК - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України


Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.