Шампольйон та двісті років єгиптології
2022 рік в сфері гуманітаристики примітний тим, що цього року виповнюється двісті років такій науковій дисципліні як єгиптологія. Як не дивно, але ця наука зі своїм виникненням, теж змінила світ, і теж, сподіваємось до кращого його зразка
Зачарування Стародавнім Єгиптом – такий же давній історичний феномен, як і сам Єгипет. Вже стародавні сусіди цієї цивілізації відчували до неї та її досягнень пієтет та захоплення. Правда, часто перемішані зі страхом та ненавистю, що спричинено різноплановим досвідом спілкування із країною фараонів. Зокрема, стародавні євреї як і стародавні греки та римляни, вже мали такі амбівалентні почуття.
Єгипетська культура викликала жвавий інтерес і в європейської публіки протягом всього існування Європи. За пізньої античності християнська цивілізація забула, як писати та читати ієрогліфи. Відтоді вони залишились німими красивими та загадковими знаками іншої і давньої цивілізації, які приховували таємничі знання цієї цивілізації.
Ці загадкові знаки бралися витлумачити багато хто, починаючи від самих греків. Авторитетом тут був греко-єгиптянин Гораполон, ніби-то єгипетский жрець, що жив за V століття нашої ери, про життя якого дуже небагато свідчень, і достатньо суперечливих. Гораполон написав ніби то трактат "Ієрогліфіка" грецькою мовою із поясненнями як читати письмо стародавніх єгиптян.
Цей трактат знайшли в епоху ренесансу і тоді ж видали, у супроводі тодішніх коментарів та тлумачень, які не долали грецьке хибне враження, що всі ієрогліфи - лише символи та алегорії, які можна витлумачити, а не читати, а тільки посилювали його.
Великий вплив на європейських науковців, що намагалися розгадати ієрогліфи, мав вчений Атанасій Кірхер (1602-1680). Він здійснив, як йому здавалось успішну, спробу розшифрувати це письмо, рухаючись в руслі традиційного тлумачення смислів окремих ієрогліфів. Свої "переклади"- тлумачення ієрогліфів він виклав в книзі "Єгипетська мова відновлена" (Lingua Aegyptiaca Restituta) та інших творах.
Його бачення спрямувало подальші дослідження, і спрямувало їх по трохи хибному шляху. Правильною була гіпотеза Атанасія Кірхера про те, що коптська мова є родичкою давньоєгипетській мові ієрогліфів. Але хибними були припущення, що всі знаки є символами для окремих понять, які треба тлумачити алегорично. Попри те, саме Кірхер створив першу граматику коптської мови, яка стала надалі в пригоді тим, хто здійснював розшифрування давньоєгипетського письма, тобто таки дійсно наблизив розшифрування ієрогліфів.
Так собі європейці працювали над тими ієрогліфами до початку великих подій на європейському континенті наприкінці XVIII століття, які перекроїли весь світовий устрій – до Великої французької революції та наступних воєн наполеонівської Франції за контроль над Європою та світом. В процесі цього перекроювання карти світу Наполеон, який проводив історичну реконструкцію походу Александра Великого, так як він собі це уявляв, здійснив свій знаменитий похід в Єгипет в 1798–1801 роках, куди окрім армії взяв і десант французьких науковців.
В політичному плані похід не був переможним, бо французів вибили з Єгипту британці, але вчені встигли зібрати величезну кількість матеріалів про Єгипет, як стародавній, так сучасний. Вони копіювали стародавні надписи, збирали інформацію про історію, географію, геологію, корисні копалини, природу і суспільство Єгипту. Ці матеріали були впорядковані і пізніше видані в епохальній збірці "Опис Єгипту, або Збірка результатів спостережень та досліджень, проведених в Єгипті під час експедиції французької армії" ("Description de l'Égypte, ou Recueil des observations et des recherches qui ont été faites en Égypte pendant l'expédition de l'Armée française").
Так Європа і європейська наука отримала в свої руки величезну кількість нової інформації, яку мала б обробити. Це були чи не найвагоміші трофеї цієї війни. Недаремно британці все, що змогли відібрати в французів – відібрали, і відправили до власної країни. Зокрема, і так званий Розетський камінь – двомовний декрет Птолемея V Епіфана, написаний давньоєгипетською мовою (ієрогліфікою та демотикою) та давньогрецькою, який давав шанс на розшифрування давньоєгипетських ієрогліфів.
Британці помістили цей камінь в Британський музей із досить промовистим написом: "Захоплений в Єгипті Британською армією в 1801 році". Те, що і французи і британці відібрали цей як і інші "трофеї" у єгиптян тоді нікого особливо не турбувало. Європейські імперії розглядали себе як світочів цивілізації, а всі інші народи, як такі, що стоять щаблем нижче в культурному розвитку і потребують цивілізування.
Тому, все, що поза Європою – то неорана цілина скарбів, які кожен, хто хоче, може взяти, позмагавшись за призи із іншими європейськими імперськими учасниками. Європейські імперії змагались, хто більше захопить світу, і в плані політичному, і в плані науковому – хто більше і якісніше дослідить світ і різні його аспекти. Зокрема, хто перший зможе зламати ту стародавню систему письма, і відкрити про що писали ті таємничі значки.
Питання розшифрування стало питанням політичним. За подіями в наукових колах пильно спостерігали дипломати та політики. Почалась ієрогліфо-розшифровувальна гарячка, як і активізувалась єгиптоманія – захоплення Стародавнім Єгиптом. Збирання колекцій артефактів набуло форми стихійного лиха, руйнуючи пам'ятки, що вціліли протягом тисячоліть та розвозячи єгипетські мумії, статуї, стели, шматки декорації із храмів та гробниць і інші артефакти по всьому світу.
Двомовний текст Розетської стели давав гарний шанс на розшифровку ієрогліфів, і багато тогочасних світил європейської науки зайнялось цим. Зокрема відомий вчений polymath – представник точних та природничих наук – Томас Юнг вирішив, що не хаотичні зусилля гуманітаріїв-філологів, а суто науковий і систематичний метод точних наук дає йому перевагу і саме він зможе досягнути тут результату.
Юнг правильно прочитав окремі знаки і, навіть, імена Птолемея та Береніки. Але, Юнг був перш за все природничником та вченим точних наук. Він не володів коптською мовою, і зверхньо вважав, що математичні та природничі науки можуть обійти в цій філологічній справі саму філологію.
Окрім розшифрування декількох ієрогліфів він не просунувся далі. І без філологічних знань та знання коптської просунутись не міг. Якби не було Шампольйона, то світ, мабуть, досі тицяв би в картуш Птолемея і казав би як далеко просунулась наука, що ми вже знаємо, що ось цей знак - означає П, і ще знаємо що значать декілька знаків, а решта - невідомо що значать і досі.
Але все ж успіх прийшов до французького науковця, і прийшов заслужено.
Жан Франсуа Шампольйон (23.12.1790 – 4.03.1832) був непересічною особою Він з дитинства відрізнявся великим талантом до мов. Його старший брат Жак-Жозеф Шампольйон-Фіжак, талановитий лінгвіст, взяв турботу за освіту молодшого в свої руки. І чи не з дитинства Жан-Франсуа Шампольйон мав мрію прочитати давньоєгипетські ієрогліфи.
Цю мрію можна потрактувати і як нав'язливу манію. Це стало усвідомленою метою його життя. Є легенда, що відомий математик і природничник Жозеф Фур'є колись запросив підлітка Шампольйона до себе, і познайомив його із окремими матеріалами, зібраними французькою експедицією, які він готував для Description de l'Égypte. Показав йому і ієрогліфи, перемальовані французькими вченими, і там Жан-Франсуа заявив, що прочитає їх.
Все наступне життя він систематично намагався це зробити. Зокрема, отримав фахову освіту в галузі філології, вивчив низку семітських мов, зокрема і давніх – коптську, гебрейську, сиріаку, арамейську. Ознайомився із декількома системами письма - арабицею та китайськими ієрогліфами. Активно перечитав чи не все, що європейська наука на той час написала про Єгипет. Досліджував історію Єгипту за наявними тоді джерелами, і навіть написав власне дослідження.
У книжці "Єгипет при фараонах, або дослідження географії, релігії, мови, письма та історії Єгипту до вторгнення Камбіса. Географічний опис" систематизував все, що відомо було європейській історіографії про історію та культуру Стародавнього Єгипту. Завдяки цьому виданню він став визнаним науковцем-єгиптологом. Він також намагався віднайти щонайбільше копій із єгипетських написів та статті дослідників про їх успіхі в розшифруванні, паралельно працюючи над цією справою сам. На справу розшифрування пішло багато зусиль і багато років, але він таки добився свого.
27 вересня 1822 року Шампольйон публічно представив результати свого дослідження на лекції в Королівській академії написів та красного письменства (Académie royale des Inscriptions et Belles-Lettres), і тоді ж записав їх у творі під назвою "Лист до пана Дасьє стосовно алфавіту фонетичних ієрогліфів". Це було наукове повідомлення, оформлене у формі листа до секретаря Академії Б.-Ж. Дасьє, в якому Шампольйон виклав принципи свого відкриття та аргументував своє читання.
Вибір кореспондентом саме секретаря Дасьє, а не відомого сходознавця Антуана-Ісаака барона Сільвестра де Сасі (1758–1838), який був членом товариства, був спричинений тим, що Дасьє не мав планів стати розшифрувальником ієрогліфів, і був дружній до Шампольйона.
А от Сільвестр де Сасі, провідний на той час лінгвіст та сходознавець, семітолог та іраніст, відкривач мови і письма пехлеві, дослідник, який першим почав вивчати Розетський камінь і присвятив цьому свою працю, колишній вчитель Шампольона, який познайомив свого учня із загальною та компаративною лінгвістикою, мав такі ж плани відкрити читання давньоєгипетського письма, як і хорошу філологічну підготовку для цього, але на той час вже вважав свого колишнього учня суперником.
Відкриття Шампольйона викликало надзвичайну цікавість не лише серед науковців. Подія отримала загальноєвропейський розголос радше як політичний скандал. Не всім подобалось, що хтось інший відкрив як читати ці ієрогліфи. Тому відкриття не відразу і не всіма приймалось. На це пішло декілька років для визнання в науковому середовищі і понад десяток років для світового визнання серед широкої громадськості та політичних спільнот різних країн.
Тут змішалися особисті амбіції, політичні переконання та патріотичні почуття Шампольйону не могли простити того, що він досяг більшого, будучи молодшим членом наукової спільноти, обігнавши тут старших та досвідченіших, чи того, що він - француз (та ще й колишній прибічник вже скинутого Наполеона), а, отже, французька наука підступно викрала перемогу у британських, пруських, російських (потрібне підставити) вчених, які всі мали надію на розшифрування цього письма і кожному здавалось, що він за крок до розшифрування.
Розшифрування Шампольйона підважило всі тодішні панівні думки в науці про те, чим є ієрогліфи. Воно порушувало традицію європейської науки, базовану на читанні Кірхера та Гораполона. Виходило, що всі ходили хибними шляхами і не бачили очевидного. Французький вискочень наважився стверджувати, що в Стародавньому Єгипті був алфавіт. Це виглядало нахабством (але це правда – єгиптяни перші в світовій історії створили алфавітне письмо, і більшість сучасних письмових систем світу походять від нього).
Більше того, Шампольйон стверджував, що цей алфавіт існував від початку давньоєгипетської писемності (це теж правда) і використовувався для записів всіх текстів, а не лише для транскрибування іноземних слів. Далі він стверджував, що окрім алфавіту були у єгиптян і інші категорії знаків, зокрема і ідеограми, які дійсно передавали поняття.
Справа в тому, що окремі розшифрувальники припускали або те або інше. Одні допускали, що письмо, яке нині відоме як демотичне (саме так його назвав Шампольйон), було повністю алфавітним (не було насправді). Інші припускали, що для іноземних слів єгиптяни використовували якусь подобу алфавіту, але вважали, що весь інший масив написаний знаками-символами, кожен із яких дорівнював цілому поняттю, які просто можна витлумачити, без знання мови, бо це знакова система, але не мовозалежне письмо.
Але нікому, окрім Шампольйона не спало на думку, що ієрогліфи можуть бути і тим і іншим водночас, і що в єгипетському письмі є і алфавіт, і знаки-логограми (або ідеограми), які позначають поняття, і ще, крім них, є дещо цікаве - зокрема, знаки іншого типу – силабографеми, а також знаки, які позначають категорію поняття і не читаються. І що всі ці системи читання знаків могли існувати одночасно, поєднані в одну – це відкрив Шампольйон. Як і те, що ієрогліфіка, ієратика і демотика є різновидами однієї системи письма, а не різними системами.
Маститі вчені, як і впливові аматори та політики склали опозицію, яка скептично сприйняла ці відкриття. Мабуть, тут треба виділити дві найбільші постаті – вже згадувані Сильвестр де Сасі та Томас Юнг. Надії обох увійти в історію як переможці у битві із таємницею давніх письмен підступно розрушив Шампольйон, тому їм не просто було визнати, що він таки зробив відкриття.
Але, обидва з цим зрештою впорались. Хоча Юнг був ображений, що буцімто французький єгиптолог використав його досягнення та не сказав про це, чи мало сказав про значення його розшифрування окремих ієрогліфів. Юнг дійсно просунувся в окремих моментах незалежно від Шампольйона і навіть першим, але він лише розпочав, але не закінчив справи розшифрування, та й без філологічних знань та знання коптської мови цього зробити було неможливо.
Про інших опонентів можна не говорити окремо. Вони не були постатями рівня Шампольйона, і часто були або аматорами, або титулованими професорами чи академіками, як російський академік Ґульянов, проте не мали ґрунтовних чи навіть належних знань в філології, і яким Шампольйон навіть пояснити що до чого у його системі читання не міг, бо вони просто не розумілися на темі.
Опоненти виступали часто анонімно, публікуючи в пресі памфлети, чи рецензії, в яких висміювали його "лжеієрогліфи". Одночасно вони доводили, і що він шарлатан, який дає хибне тлумаченні ієрогліфам та рушить наукову традицію, яка йде від Гораполона та Кірхера, і що він ніби-то переписав відкриття інших чи не врахував чиїсь опус магнум про астрологічне тлумачення ієрогліфів.
Ці полеміки відбирали у Шампольйона багато часу та нервів, які він міг би потратити на щось корисніше. Хоча, зрештою, він не завжди опускався до полемік із анонімними рецензентами-писаками. "Всі вони йолопи, один в один" - так він про них висловися.
Науковці поступово розібралися що й до чого. Дуже швидко перевірка шампольйонівського методу читання дала результати. В 1825 році британський дослідник Генрі Салт використав метод Шампольйона для читання ієрогліфів і йому вдалось прочитати раніше непрочитані написи.
В 1823 році Шампольйон разом із колегою-семітологом Антуаном-Жаном Сен-Мартеном верифікували читання ієрогліфів і клинописних знаків, запропоноване Георгом Фрідріхом Ґротенфельдом, ідентифікувавши написання імені ахеменідського царя Ксеркса І написане ієрогліфами (єгипетською) та клинописом (давньоперською, аккадською та еламською мовами) на так званій вазі Кайлю. Так дві щойно народжені науки – єгиптологія та ассиріологія (наука, яка займається всіма аспектами культур клинописного письма) довели, що вони науки.
Курйозним моментом в цій суперечці навколо розшифрування була позиція католицької церкви. Церква визнала відкриття Шампольйона і взяла його під покровительство, бо Шампольйон показав хибне датування Дендерського диску, яке зробив Едме-Франсуа Жомар, датувававши його як 15 000 років тому.
Церкві таке датування геть не сподобалось, бо воно суперечило офіційній хронології церкви: виходило, єгиптяни мали цивілізацію ще до створення світу, а ніяка інша цивілізація не може бути древніша від того, про що пишеться в Біблії. А Шампольйон вичитав на Дендерському астрономічному диску ієрогліфічний напис, що подавав грецьке слово "автократор", і датував цей виріб епохою грецької доби.
Це зробило Шампольйона захисником церковної хронології та оборонцем церкви і віри в очах кліриків, та забезпечило покровительство кліру та самого Папи Римського. Це стало в нагоді Шампольйону при його організації наукових експедицій до Єгипту та організації музеїв, попри те, що давши ключ до можливості читати давні тексти, Шампольйон відкрив скриньку Пандори, звідки посипались факти, імена, події, яких в Біблії не було.
Наступні відкриття Шампольйона відкривали матеріал, який давав можливість сумніватися у церковній хронології і навіть у достовірності того, що написано в Біблії, не кажучи вже про хронологію. Хоча відкриття підтверджували і багато історичних подій, які були згадані Старому Заповіті теж.
Так єгиптологія почала змінювати світогляд людей, сама Біблія стала предметом прискіпливого аналізу та верифікації, що в ній правда, а що – не дуже, і наскільки достовірними є оповіді, які в ній містяться. Тобто єгиптологія повернула дискурс бібілеїстики в нове русло, як і витворила паралельний дискурс про стародавню історію світу, поза межами біблійних текстів.
Вклад Шампольйона не обмежується лише прочитанням ієрогліфів та створенням таблиці їх читання. Після "Листа" він провів систематизацією принципів читання та виправив окремі помилки, яких допустився на початковій стадії свого розшифрування, все це було підсумоване в праці "Огляд системи ієрогліфів стародавніх єгиптян, або дослідження первинних елементів цього священного письма, їх різноманітних поєднань та зав'язків цієї системи із іншими єгипетскими графічними методами". В результаті систематичного вивчення текстового матеріалу він дослідив давньоєгипетську мову та створив її першу граматику.
Шампольйон також став засновником нових підходів в сприйнятті давньоєгипетських джерел і артефактів. На період, коли він зробив своє відкриття, європейці разом із єгиптянами активно розламували гробниці та храми, витягували і масово возили з Єгипту артефакти. Шампольйон для верифікації свого відкриття організував експедиції до Єгипту (1828–1831 р.).
Він теж завдав шкоди пам'яткам і повернувся везучи велику колекцію трофеїв. Але, це були перші експедиції, організовані на інших принципах – коли єгиптологи роблять копії написів, а не намагаються виламати те, що сподобалось. Окремі подорожники до Єгипту намагалися змальовувати написи і раніше, але вони не розуміли, що саме вони малюють. Тепер – почалась ера, коли єгиптологи почали ретельно копіювати написи та зображення давньоєгипетських пам'яток, із фіксацію що й звідки.
Це був крок до встановлення наукової археології. Із відкриттям Шампольйона пам'ятки Єгипту перетворились на величезну і простору бібліотеку нового знання, де все можна було читати.
Шампольйон порадив хедіву Єгипту зорганізувати службу, яка б наглядала за археологічними розкопками та обмежити, а то й взагалі заборонити вивезення артефактів. Це було зреалізовано лише через багато років, коли утворили Єгипетську службу старожитностей (1858 р.), та Єгипетський музей в Каїрі, а повна заборона на вивіз давньоєгипетських артефактів була встановлена лише після відкриття гробниці Тутанхамона в 1922 році.
Учні Шампольйона, зокрема видатні єгиптологи Іпполіто Росселіні, який започаткував єгиптологію на італійських землях та Карл Ріхард Лепсіус, (відповідно у Прусії), продовжили його справу і заклали традицію наукових археологічних експедицій до Єгипту. Єгиптологія перейшла на новий рівень розвитку, тепер археологічні розкопки стали її необхідним складником, який приносив і приносить досі масу нового матеріалу для досліджень.
Іншою сферою діяльності, в якій Шампольйон вніс власні корективи, є музейництво та створення музейної єгиптології. На той час музеї активно формували свої колекції. І теж далеко не бездоганними способами. Якраз із музейних перегонів та можливостей заплатити гарну суму за красиві пам'ятники, виросло явище масових копань та руйнування пам'яток.
Шампольйон отримав посаду наглядача єгипетського відділу Лувру в 1826 році. Цей відділ був створений під нього. Власне, він перетворив Лувр із королівського сховища цікавих речей та предметів мистецтва на музей у сучасному значенні. Шампольйон розробив і втілив свою концепцію, як мають демонструватися артефакти.
Більше того, він виходив з того, що в музеях об'єкти мають досліджуватися, і демонструватися виставленими згідно із певною концепцією, яка відображає стан єгиптології. Експозиція має не просто демонструвати цікавинки, а розповідати історію давньої цивілізації, засновану на наукових дослідженнях та через демонстрацію артефактів цієї цивілізації.
Єгиптологія протягом свого розвитку постійно давала приводи для мас-медійного розголосу, і її результати спричинили набагато серйозніший вплив на світову науку, світогляд та культуру ХІХ та ХХ століть, ніж це може здатися на побіжний погляд.
Відкриття принципів читання ієрогліфів зробило можливим читати тексти. Поступово науковий і публічний простір Європи наповнювався як перекладами давньоєгипетських текстів на європейські мови, так і новими єгиптологічними дослідженнями. Освічена європейська спільнота тепер вже мала можливість дізнатися про історію, літературу та культуру Єгипту із перших рук.
Відкриття стародавньої літератури Єгипту вплинуло на розвиток літератур Європи в ХІХ та ХХ столітті і створило чи вплинуло на становлення нових жанрів та сюжетів. Літературу заполонили оповідки та романи про ожилих мумій, то прекрасних, які зваблюють живих, то страшних і злих, які або ганяються за живими, що потривожили їх спокій, або хочуть захопити світ. А також сюжети про безстрашних археологів, які протистоять таємничим силам, що ховаються в стародавніх гробницях і виносять звідти їх скарби.
У ХХ столітті, із розвитком кінематографа, ці сюжети перейшли і в кінофільми, постійно даючи глядачам можливість спостерігати містичні трилери, пригодницькі фільми, фільми жахів, детективи і інші видовища із муміями, гробницями, Індіанами Джонсами (кажуть, що найближчий протагоніст цього екранного археолога – це єгиптолог Джеймс-Генрі Брестед, хоча він ні однієї гробниці не зруйнував, як його екранний "колега"), та порятунком світу від стародавнього зла.
Відкриття гробниці Тутанхамона Картером та лордом Карнарвоном здійснило дуже потужний вплив на світ. Це були перші археологічні розкопки, за проведенням яких спостерігав і обговорював весь світ, як і відвідував весь світовий політикум. В СРСР повірили, що якщо забальзамувати Леніна, то він теж колись воскресне. Знайдені скарби шокувати весь світ, і не лише кількістю золота, а й майстерністю та хистом стародавніх майстрів та новою естетикою давнього мистецтва.
Нова естетика, яка була присутня в візуальній культурі Стародавнього Єгипту, викликала зміни в мистецтві світу в ХІХ та ХХ століттях, у літературі, ландшафтному дизайні, моді, архітектурі, танцювальному мистецтві.
Єгиптологія обрушила віру в те, що історія стародавнього світу обмежується оповіданнями з Біблії. Вона змінила парадигму написання історії, яку заклав Ранке. Історія стародавнього світу тепер не концентрувалась на діяннях царів, а писалась на основі того, що ми зараз називаємо історична антропологія із увагою до життя суспільства, повсякдення, релігії, культури та мистецтва.
Поняття "єгиптолог" набувало нового значення. Тепер це не колекціонер єгипетських пам'яток, а той, хто володіє давньоєгипетською мовою та може прочитати ієрогліфічне письмо. Єгиптологія тепер була неможлива без знання давньоєгипетської мови. Тому вона була і залишається історико-філологічною наукою.
Разом зі своїми сестрами-науками про стародавні цивілізації поступово вона змінила погляд на минуле людства. Накопичення єгиптологами, ассиріологами та іншими дослідниками матеріалів призвело до переосмислення всієї світової історії і встановлення нової парадигми її написання.
Почався кардинальний перегляд історії античності. Світ став набагато давніший і набагато різноманітнішій. Історія, як виявилось, починалась не в Греції від VIII століття до нашої ери, а на декілька тисячоліть раніше. Вклад у розвиток людства східних цивілізацій був набагато більшим, ніж думалось раніше.
Але до всього цього науковці дійшли лише зараз і потрібно було два століття, щоб зробити такі висновки, які і нині багатьом ще видаються занадто шокуючими. Розвиток єгиптології як інших сходознавчих наук обрушив європоцентричне баченні історії та колоніальну і імперіалістичну ідеологію в історичній науці ХІХ та ХХ століття, і підготував ґрунт для саморефлексії і визнання, що орієнталізм, колоніалізм, імперіалізм – не можуть бути підґрунтям для наукових теорій.
Завдяки розвитку єгиптології виник і підтримується постійний інтерес у світі до стародавньої цивілізації, що викликає масовий туризм, туристична галузь займає чільне місце в економіці Єгипту. Образ Єгипту увійшов у нашу масову культуру, а дослідження самого Стародавнього Єгипту продовжують дарувати нові і нові відкриття.
Маю трохи сказати про ситуацію в Україні. На розвиток цієї науки у нас сильно вплинуло колоніальне становище України. В Російській імперії, на відміну від Європи, єгиптологія не розвивалась як наука до 1880-х років, бо Росія відставала від Європи в розвитку науки взагалі. Тому лише перед Першою світовою війною тут почала складатися власна школа російської і російськомовної науки, більшість представників якої згинули у Великій війні.
За Радянського союзу єгиптолог Васілій Струве придумав доповнення та розширення теорії Маркса про п'ять формацій, зробивши Стародавній Єгипет рабовласницьким, і накинувши радянській єгиптології "окремий шлях" від світової науки та залежність від політичної ідеології марксизму-ленінізму. Це скувало її розвиток на багато років, фактично аж до кінця радянського періоду, та витворило поширення псевдонауки, імітації наукових результатів та плагіату із західних видань в пострадянський період.
Розвивати українську єгиптологію не дозволяла ані Російська імперія, ані радянська. Українська наукова та культурна еліта у 1917 – 1920-х роках за незалежної держави (та ще за інерцією майже десятиліття після її втрати) почала активно створювати власну науку. Тут з'явився інтерес до стародавньої історії країни фараонів, зокрема до пам'яток, які на той час зберігались в музеях Києва, Одеси тощо.
У 1930-х роках у Києві у Музеї культів і побуту/Музеї історії релігій була здійснена спроба дати науковий опис і провести реставрацію давньоєгипетських пам'яток командою українських реставраторів на чолі із Миколою Касперовичем. В Одесі в 1920-ті – 1940-ві роки працював єгиптолог – автодідаскал Сергій Доніч (1900–1958), який почав опис пам'яток Одеського історико-археологічного музею, та здійснив перший переклад з давньоєгипетської на українську написів на пам'ятках з музею.
Але радянська влада в середині 1930-х років винищила фізично українську наукову та культурну еліту. Ті, хто вцілів, не могли продовжувати попередні проекти. Усі плани розвивати стародавні науки були припинені. Українська наука опинилась на узбіччі світового наукового розвитку.
Варто згадати ще одного українського єгиптолога Марка Антоновича (1916-2005), учня відомого чеського єгиптолога Францішка Лекси, автора низки перекладів давньоєгипетських літературних творів на українську мову, який намагався працювати над єгиптологічними студіями в діаспорній науці, в Німеччині та Канаді, але змушений був перейти до україніки.
Такий підсумок поки-що українських спроб започаткувати єгиптологічну науку. Система сьогоднішньої української науки, на жаль, не сприяє розвитку єгиптології в Україні, якщо не говорити про імітацію досліджень в цій галузі у поєднанні із плагіатом, що, на жаль, існує у нас. Та все ж треба сподіватися, що справи тут поліпшяться, і єгиптологія буде розвиватися і в Україні.
