Як козаки з турками товаришували
Історичні документи початково ніколи не створювалися з думкою, що стануть письмовими історичними пам'ятками. Їх автори керувалися практичними інтересами своєї доби, начасних державницьких викликів.
Ті історичні документи, які для нас є музейними артефактами, безцінними свідками минулого початково ніколи не створювалися з думкою, що стануть письмовими історичними пам'ятками.
Їх автори керувалися практичними інтересами своєї доби, начасних державницьких викликів… - ділиться своїми роздумами мій співрозмовник, історик-тюрколог, завідувач Центру дослідження цивілізацій Причорномор'я при Інституті історії України НАН України, пан Олександр Галенко – І тим краще для нас, сучасних дослідників – додає він - Бо через такі правдиві призми нам краще досліджувати ті чи інші історичні процеси, чіткіше споглядати та аналізувати факти дипломатичних взаємовідносин давніх правителів, націй, культур…
Зрештою, правдиво вбачати та визначати місце нашої нації на карті міжнародних відносин, сприйняття її володарів світовою політичною елітою. А вже далі можна проводити паралелі із сьогоденням…
Символічно, із паном Олександром спілкуємося за філіжанкою кави по-турецьки, у затишній кав'ярні-книгарні, що на вулиці Богдана Хмельницького, просто у самому центрі Києва.
Розмовляємо про знаменитий ферман – послання одного із найколоритніших правителів Османської імперії, султана Мегмеда IV власне, українському гетьману, Богдану Зиновію Хмельницькому. Документ, зазначу, зберігається у фондах Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.
Відділити зерно від лушпиння
Якби не телевізійне шоу одного із провідних центральних каналів можливо, цю історичну пам'ятку ніколи б і не продемонстрували на широкий загал для зацікавлених відвідувачів музею.
А продемонструвавши ні музейники, ні телевізійники, мабуть, не очікували такого резонансу, хоч свідомо чи ні, заклали у сюжет відверто очевидну провокацію.
Наприклад про те, що до сьогодні розшифрувати старовинну османську в'язь ферману не вдавалося нікому, і ось, виявляється, нарешті це вдалось!
Ну, які можуть бути питання до телешоу… шоу має продовжуватися!
Інша справа – науковці, музейники, історики, причетні до творення сюжету…
Насправді – зазначає Олександр Галенко – таємничий султанський ферман перекладений та навіть, опублікований більше ніж півтора століття тому, у 1852-му році світової слави сходознавцем, австрійським фахівцем з історії Османської імперії Йозефом фон Гаммером-Пургшталем французькою та іще раніше зробленим польським перекладом.
На сьогодні існує більше десятка перекладів ферману, а в "Українському Археологічному Щорічнику" викладене ґрунтовне дослідження пригод старовинного документу історикинями Мариною Кравець (українка, тепер працює у Торонто) та Вірою Ченцовою (росіянка, тепер працює у Оксфорді та Парижі).
Більше того, у Кам'янці-Подільському зберігається не оригінал а факсиміле – точна копія султанського ферману.
Факсиміле, за словами пана Галенка, друкували у два прийоми, аби передати присутні в оригіналі (він, доречі, зберігається у Варшаві) два кольори чорнил – чорний та золотий.
З копії прибрали архівні помітки, обрізали заклик до Аллага угорі, розширили ліве поле, тощо…
І вже точно автором документу, адресованого Богдану Хмельницькому не є мати султана Мегмеда, Хатідже Турхан (українка за народженням на ім'я Надія).
Таке твердження могло б стати гарним сюжетом для пригодницького навколоісторичного роману або чергового серіалу із серії "Величне століття" та не для публічних заяв науковців. Навіщо перекручувати факти та подавати неправдиву інформацію – вони не пояснили.
Надія Османського світу
Однак не все у цій історії таке пісне-наукове. Додамо трохи лірики.
Українська наложниця на ймення Надія, відома світові під іменем улюбленої султанської жони Хатідже Турхан таки справді стала надією усіх османців – розповідає пан Галенко – Більше того, навіть Англія переймалася через те, що у султана Ібрагіма I, майбутнього батька шех-заде Мегмеда довго не було нащадків.
І тільки українці Наді вдалося забезпечити османський престол здоровим спадкоємцем. Тож юний принц Мегмед направду був очікуваним усім світом.
Цікаво, що русинські, українські корені в османському принцові говорили самі за себе дуже виразно.
Заґуґліть портрет Мегмеда IV та роздивіться уважно! Навіть його сучасник, британський посланець Річард Ноллес (Richard Knolles) авторитетно, як очевидець, стверджував, що "у султана Мегмеда ну, чисто тобі козацька пика".
Примітно і те, що через роки, син Мегмеда IV, Ахмед III фактично визнає Конституцію Пилипа Орлика. По-суті – незалежність тогочасної України. Але то вже інша історія, про яку поговоримо іншого разу…
Правдива українська історія значно цікавіша ніж вигадана.
Олександр Галенко у тому переконаний.
Також науковець заявляє, що зміст ферману та його значення для сучасної української державності відкривається лише у вивчені та розумінні його контексту та власне, у контексті історичної доби, в яку він був складений.
Ферман представляє собою яскравий зразок вияву дипломатичної чемності обох сторін а його зміст крутиться навколо двох важливих у всі часи речей – грошей та людських ресурсів та відображає, власне, позицію обох перемовників, які вміло, обмінюючись люб'язностями, промацують один-одного.
Додамо, що на час написання ферману самому султанові Мегмеду було усього дев'ять років, тож від його імені державними справами займалися царедворці – Великий Візир, уряд та вищі посадовці держави.
Та завдяки аналізу тексту ферману а також дослідженням контексту історичних подій маємо унікальну можливість усвідомити, як непросто доводилося іншому перемовнику – гетьману Богдану Хмельницькому.
Шлях через Молдавію, одруження сина Тимоша із молдавською принцесою можна вважати де факто входженням наших теренів на османську орбіту.
Мабуть, через це і була вигадана історія, наче Хмельницькому довелося навіть прийняти іслам.
Однак, прагнучи мати надійного союзника, гетьман волів не зв'язувати себе. Конкретики не обіцяв, ходив навколо манівцями, тож османці не раз бували розчаровані.
Зрештою, домовитись із турками напевне батькові Богдану не вдалось і підтвердження тому – поразка під Берестечком.
Але те що відкриває нам зміст ферману – це тонкі дипломатичні ігри та вищий пілотаж дипломатичного генія Богдана Хмельницького. Його уміння крутитись "поміж краплями", адже коло можливих союзників він мав обмежене. Зважаймо і на те, що країна перебувала у стані війни, та гетьман зумів не тільки здобути і відстояти суверенну територію але й організував державну адміністрацію…
Чи насправді існував лист запорожців до турецького султана Мегмеда IV?
Пан Галенко відповідає однозначно: лист запорозьких козаків турецькому султану Мегмеду, процес написання якого відобразив на своєму полотні Ілля Рєпін – насправді, фейк, апокриф, вигаданий у ХIХ столітті московцями.
Намагання Московії вкотре "підмазатися" до козацької звитяжної слави та легендарних перемог, їхнього уміння вести справжні, не ординські а європейські, цивілізовані зносини, знаходити союзників та повагу навіть у найскрутніших обставинах.
Зверхність, відображена у тому псевдо-листі не відповідає шляхетній козацькій дипломатії часів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Петра Дорошенка.
Це ода типовому московському "побєдобєсію", от тільки загримованому на малороський штиб, для штучного підґрунтя іншоого кремлівського наративу про "адін народ".
У Москви одвічна фобія на рахунок Криму, Туреччини, Царгороду.
Саме тому постать Івана Сірка, що зрадив свого гетьмана, пішов походом на Крим та вчинив там криваву баню, у той час, коли кримсько-татарські війська були союзниками Дорошенка проти Польщі, так вітався радянською історіографією і знову ж таки, подавався, як приклад спільної боротьби єдиного народу.
Побічним доказом є й не така вже давня імперська "творчість" російської бардки Жанни Бичевської зразка 2013-го року:
"Возвратит Россия Русский Севастополь,
Снова станет Русским полуостров Крым,
Наш Босфор державний, наш Константинополь,
и святыня мира Иерусалим…"
Та що б там не співалося, росіяни так і не змогли похизуватися яскравими й кінцевими перемогами у Криму, а тим більше - у зносинах з Туреччиною.
Таким чином Московія намагалася (як і до сьогодні) самоствердитися через українську історію, крадучи її, нівелюючи або присвоюючи, видаючи за свою, мовляв, раз ми "адін народ", отже, козаки, які на своїх "чайках" допливали аж до Царгороду та мали успішні походи на Крим – "наші", а отже – "русскіє".
Викрадена та перебріхана історія – це і є та ціна, яку ми сьогодні платимо за криваву "дружбу" з Росією – із прикрістю зазначає Олександр Галенко.
І наостанок…
Українська історія не складається виключно із історії українського народу – стверджує науковець.
Досліджуючи українське Причорномор'я я з впевненістю можу стверджувати – каже пан Галенко – українці створили власну, потужну цивілізацію на перехресті інших цивілізацій.
Збагатилися від них і збагатили собою світ.
Й особливо сьогодні, як ніколи, нам не можна обманюватися. Навіть у банальних розповідях про історію старого султанського ферману.
Самі бачите, які пласти відкриває нам контекст, прихований за старовинною османською в'яззю. Адже у кожній деталі ховається зміст та цінність, які утверджують нас, як націю а не нівелюють.
Тому я переконаний - скинемо по-справжньому ярмо лише тоді, коли перестанемо обманюватися.
