Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

"...Государственный Комитет Обороны ПОСТАНОВЛЯЕТ:

 

1. Всех татар выселить с территории Крыма и поселить их на постоянное жительство в качестве спецпоселенцев в районах Узбекской ССР. Выселение возложить на НКВД СССР. Обязать НКВД СССР (т. Берия) выселение крымских татар закончить к 1 июня 1944 г..."

 

З постанови Державного комітета оборони № 5859-сс від 11 травня 1944 року Москва, Кремль

 

Рано вранці 18 травня 1944 року до нас в двері сильно постукали, мама не встигла відкрити, як до кімнати увірвалися солдати.

Вони почали щось казати, але ми не розуміли російської мови.

Солдати це зрозуміли і почали мамі пояснювати совою глухонімих, стали махати руками, мовляв, піднімайте дітей і виходьте з кімнати.

Нас у мами було 7 дітей: 5 дівчаток та 2 хлопчика. Найстарші було 11 років, а мені 9 років. Коли мама зрозуміла ситуацію, вона почала ридма плакати, разом з нею плакали ми.

Ми всі перехворіли на тиф, ще не отямили після високої температури, були дуже слабкими.

Вочевидь солдати зрозуміли, що мамі потрібна їх допомога, адже вона була в шоку, винесли з дому велику теплу ковдру, постелили на борту великої вантажівки, що стояла неподалік нашого дому і нас, дітлахів, посадили на цю ковдру.

Мама взяла з собою ще одну ковдру, щоб накрити нас, адже було дуже холодно.

Якихось продуктів ми взяти не здогадалися.

Вона не знала куди нас везуть і навіщо.

Вона думала, що нас везуть на розстріл…

У селі на той момент лишилися одні старі та жінки з дітьми. Усі чоловіки були на фронті, у їх числі і наш батько.

Гульнара АБІББУЛАЄВА, народилась у 1935 році в Криму, у селі Тюп-Кенегез Къалайского районау (тепер село не існує, його зрівняли із землею під час будівництва аеродрому).

 

Про те, що нас виселяють, ми дізналися несподівано вночі, коли почали стукати у вікна та двері.

Це були солдати радянської армії.

Коли наша родина зібралася у коридорі, офіцер зачитав наказ про виселення. На збори нам дали 15 хвилин.

Наші батьки за цей час встигли взяти невеликий оклунок з речами та продуктами.

Оскільки моя мама була швачкою, вона також взяла з собою швейну машинку та ножиці. Коли один солдат став виривати у мами машинку, вона міцно у неї вчепилася та сказала, що це її годувальниця…

Шадіє АБАЛАЄВА (Сулейсанова), народилась 30 червня 1938 року у селі Чалтай Акмечетського (нині Чорноморського) района. У родині було 11 осіб – батьки, бабуся, 3 брати та 5 сестер.

Про депортацію ми дізналися 18 травня 1944 року від солдат у радянській формі з автоматами в руках.

На збори дали 5 хвилин.

Солдати крикнули матері: "Вдягайтеся і виходьте", вдарили її прикладом.

Мати встигла взяти з собою Коран, а також золоті монети (дукати).

Батька з нами не було його забрали до "трудармії".

Зібрали нас на площі.

Брат Сейитибрам непомітно збігав додому за борошном і розповів, як російські сусіди виносили наші речі…

Сейтумер БЕКІРОВ, народився у Бахчисараю. Мати Себ'я Мустафаєва, батько Бекіров Бекір, брати Сейитибрам, Сейтумер, Сабрі, сестри Реб'я та Еміне.

18 травня 1944 року я прокинулася від шуму і стуку в двері.

Мама не встигла відкрити двері, як до хати увірвались військові з автоматами, наказали збиратися та через 5 хвилин виходити на вулицю.

Мама плакала, розгубилася, не знала, що робити.

Мені сказала, щоб вдягалася.

Я вдягла на себе сукні, сорочки, майки, усього 15 штук одягу.

Нас швидко вигнали з дому на вулицю, коли мама хотіла повернутися, у дім її не пустили.

Я проскочила між ніг солдата та винесла валізку з фотографіями брата.

Батько і брат так і не повернулися з війни.

Зібрали усіх людей на вулиці і під дулами автоматів посадили у вантажівки.

Венера АМЕТОВА, народилася у 1937 році в Бахчисараю. Була депортована вдвох з мамою, батько та брат були на війні.

Якось вранці я вийшов на двір та побачив як старий Менумер-ага іде прямо по городу і каже: "Баллар, бізлєрн Къиримдан чикъаралар" (Діти, нас виселяють з Криму).

А жили ми на околиці села [Келечі у Кировському районі].

Дивлюся, село оточили солдати з гвинтівками та метровими багнетами.

Незабаром прийшли солдати наказали швидко збиратися. Скільки кілограмів вантажу треба брати вони не казали, тільки квапили нас.

Усіх мешканців села під охороною повели на колгоспний двір. Навколо села стояли вартові і навколо колгоспного двору стояла охорона.

Почалася паніка, плач дітей, старих…

Барани, кури бігають по всьому селу.

Почалося мародерство. Один росіянин-мешканець села на наших очах забрав ножну машинку та інші речі нашого брата Алі.

Ми чекали дуже довго, і нарешті приїхали машини та нас повезли на станцію Іслямтерек.

Мамут ОСМАНОВ, народився 5 травня 1936 року у Феодосії. Вивезли мати Еміне, сестер Асібе та Зеру. Батько Білял Османов помер у 1938 році.

 

18 травня 1944 року о 6-й ранку прийшли солдати НКВД. Дали на збори 10 хвилин.

Спочатку з собою нічого не взяли – думали нас ведуть на розстріл.

Але потім, коли нас зібрали на площі, сестра Пакізе побігла додому за речами.

Був туман, падав дощик.

Через Ай-Петрі нас на вантажівках у супроводі озброєних солдат привезли на станцію Кучюк-Сюрень…

Рефат ОСМАНОВ, народився у 1935 році в селі Дерекой Ялтинського району. Батько Осман Усеінов, мати Хатідже Османова, брати Редван, Раєт та сестра Лейля.

18 травня о третій ночі у двері сильно постукали.

Увійшли три озброєних солдати і оголосили: "Вас усіх виселяють. Візьміть продукти на 3 дні. На збори 15 хвилин, вдягайтеся, виходьте. Зброя в домі є?"

Ми почали у їх присутності вдягатися.

Я змогла взяти одну ковдру, килимок, на який можна було садити дитину, 2-3 кг продуктів, вдягла на себе і на маму, якій тоді було 75 років, пальто.

Коли збирала доньку, встигла потайки прив'язати до її спини гроші. Коштовності: двадцять дрібних золотих монет – "чечекли алтин", три срібні ложки, завернула у хустку та сунула до кишені мамі. Вона побивалася, що нас будуть розстрілювати і не хотіла нічого брати.

Усе, що було нажито предками, залишилося вдома, у сараї залишилися три барана і в яйлі до сорока баранів.

Солдати самі закрили двері на замок і ключі поклали у свої кишені.

Йшли до машин пішки, кілометри зо два.

По дорозі мати дала мені кличі від комода, сказала, що хустинку з коштовностями закрила у комоді.

На світанку почали завантажувати у вантажівки. До кузова однієї вантажівки саджали по декілька родин.

Нас вивезли, у кабіні кожної машини сидів автоматник.

Ті, що нас виселяли, залишилися на місці.

Афізе ДЖЕВАТ, народилась у 1921 році в селі Корбек Алуштинського району. Виселили разом з матір'ю Мерьєм Гурт та донькою Айше.

18 травня 1944 року о 4-й ранку з вулиці почулися крики, плач.

Мама вибігла дізнатися, у чому справи та побачила, як солдати виганяли з хат жінок з дітьми.

У нашому домі був шпиталь і у нас жила жінка-майор. Мама її розбудила і попросила дізнатися, що сталося. Лікарка сходила у комендатуру і принесла страшну вістку: "Вас усіх виселяють до Середньої Азії. Вчора жодних вказівок не було".

Тут у дім увійшли троє озброєних солдат і дали нам на збори 15 хвилин. Я почала заперечувати, солдати почали погрожувати.

Зайшла майор, і вони трохи заспокоїлися.

Дозволяли взяти з собою від 5 до 15 кілограм. Зігнали нас на залізничному вокзалі, завантажили в товарні вагони як скотину – чим більше влізе, тим краще.

Уріє ВАЛІЄВА, народилась у 1926 році у Бахчисараї.

18 травня 1944 року, коли ще було темно, наз розбудив гучний стук у двері.

Мама відкрила, зайшли солдати з автоматами та щось швидко говорили, ми перелякані, молодші братики плачуть, мама як могла їх вдягала.

У старих сандалях і легко вдягнені ми вийшли з дому у супроводі солдат. Мама взяла на руки молодшого братика.

Старший брат взяв нашу ковдру, щоб ми закуталися і тримав Мансура за руку.

Куди нас повели, де вантажили не пам'ятаю.

Коли ми їхали на машині, солдати деякі наші речі викидали за борт…

Меліха САЛІМОВА, народилась 8 вересня 1937 року у селі Байдар Балаклавського района. У момент депортації у домі були мама Сефає та ще троє братів: Муса, Мансур та Мемет. Батька раніше забрали у "трудармію".

Це історія виселення 9 з десятків тисяч киримли, яких 18 та 19 травня 1944 року вигнали з їх рідної землі. Усі ці історії написані немові "під копірку": розбудили на світанку, зібрали на площі, галявині чи цвинтарі, люди думали, що їх будуть розстрілювати як євреїв. Та замість розстрілу киримли вивезли до залізничних станцій і за два тижня дороги у нелюдських умовах вивантижали у Середній Азії.

Берія звітував Сталіну, що загалом було депортовано 183 155 осіб. Більшість з них це були жінки та діти.

Більше історій вигнання читайте на сайті Меджлісу Кримськотатарського Народу.

Українською свідчення переклав Олександр Зінченко.

Читайте також:

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Постанова про депортацію татар і перетворення Криму на область. ДОКУМЕНТИ