Ассос. Венеційська перлина Республіки Семи Островів
На сусідній Ітаці і далі паслися нащадки кіз Одіссея. «Список кораблів» я читав з другої половини – від моменту, коли знайшов першу в Іліаді згадку Одіссея і його кефаленян, мешканців сусіднього до Ітаки острова Кефалонія.
Кефалонія – здається, найбільший з островів Іонічного моря. Напередодні я зазирнув у лоцію: ми прямували до Ассоса.
Ассос. Ця назва мені перегукувалася відлунням: Ассоль-Ассос-Лісс. Вітрила нашого кораблика були звичайні, не багряні. Але я почувався Артуром Греєм, коли ми входили у бухту цього містечка.
Ассос – чудове тло, щоб перезняти ту історію про диво. «Істина в тому, щоб робити дива своїми руками». Так, на нас очікувала зустріч з дивом.
На березі вишикувалися три чи чотири вулички яскравих будиночків. На воду залива відкидала синю тінь Венеційська фортеця.
Лоція згадувала, що цей форт є ключовою і найбільш ефектною пам’яткою Кефалонії. То все, що я знав про Ассос. І ось – диво перших кроків на незнайомому березі.
Якщо розбити на скалки кримські Чембалло та Солдаю, Мис Айя та Новий Світ – то ці оприски легко складуться в мозаїку. І це буде портрет Ассоса.
Після того, як Крим став для багатьох українців тимчасово «поза зоною» досяжності – він нагадує про себе відлунням у найнесподіваніших місцях по всьому світу: запахами ялівцю, сосни та розжареного на камінні чебрецю, відблисками сонця на морських хвилях, пір’ястими хмарами десь високо в небі.
Каміння некримських фортець нагадують мури кримських Солдаї, Кафи та Чембалло.
Так, ті фортеці збудували конкуренти венеційців – генуезці.
Солдаю, щоправда, генуезці «віджали» у венеційців. Але багато дрібниць у будівельній справі та архітектурі дуже подібні в одних та в інших.
Мене вразила чітка гострота грані Південного бастіону. Філігранна робота венеційських мулярів.
Маріно Джетілліні, який будував фортецю Ассоса, був генієм.
Подекуди він так надбудував прибрежні скелі, що зсередини фортеці утворився трохи більш ніж метровий парапет. А от ззовні ці фортифікації були абсолютно неприступним.
«Міцніше за Гібралтар» – прокоментував фортифікації цієї твердині один з мандрівників.
Насправді, захищена мурами територія не є аж такою грандіозною: 44 000 м2. Це – як 6 стандартних футбольних полів і трохи менше, ніж територія лондонського Тауера.
Ассос був заснований у 1593 році. Його мури були завершені вже через три роки – завдяки генію Джетілліні укріплення були збудовані надзвичайно ощадливими зусиллями та ресурсами.
На початку XVI століття Оттоманська Порта розширила свої впливи на теперішню територію Алжиру та Тунісу.
Розпочалася нова епоха протистояння у Середземномор’ї.
Головною ціллю морських рейдів були береги Іспанії та Італії. Але Іонічні острови також опинилися на лінії протистояння між Оттоманською Імперією та Венецією.
Кефалонія опинилася під венеційським володінням після 1350 року.
І якщо не зважати на коротку перерву у 21 рік турецького володорювання, майже чотири з половиною століття вона належала до Stato de Mare – заморських володінь Венеційської Республіки.
Мешканці північної частини Кефалонії опинилися беззахисними перед піратськими рейдами з боку турецьких берегів. Вони звернулися до столиці Святого Марка про захист у 1586 році.
А через 10 років після цього нова фортеця була збудована на скелястих урвищах невеличкого півострова.
Над головною брамою була уміщена довга інскрипція, яка досить детально оповідає історію фортеці та перегукується із проблемою піратських нападів.
«NE AMPLIUS TYRANNICAS INCURSIONES PATERENTUR» – «НЕ СТРАЖДАТИМЕ БІЛЬШЕ ВІД ТИРАНІЧНИХ ВТОРГНЕНЬ».
Сьогодні ця фортеця – археологічна цілина і ребус для кожного туриста: яке призначення тих чи інших будівль, які нині стоять у романтичних руїнах?
Відразу за головною брамою – великий будинок, який виділяється високою аркою входу.
Його вважають «будинком Комісара» – найвищого представника венеційської адміністрації. На інскрипційній дошці мені вдалося розібрати ім’я лише одного з них – Амброзіо Корнеліо.
Вже через 90 років після того, як ця фортеця була збудована, венеційці захопили острів Левкас, і Ассос втратив своє стратегічне значення у протистоянні проти Турції та корсарів. Почався його занепад.
Ассос потроху почав перетворюватися на руїни.
Поруч із будинком комісара вгадуються обриси церкви Святого Марка – а як іще могло бути у венеційців?!
Шпиль церкви домінував над фортецею і цілим півостровом.
Наприкінці XVIII століття Ассос виглядає навіть досить пристойно – як на ілюстрації до книжки Андре Ґрассе де Сент-Сов’є «Історична, літературна та художня подорож на островах та володіннях вище венеціанського Леванта», що вийшла друком у 1800 році.
Наприкінці XVIII століття тут ще стояли будинки: і на дорозі від гавані до головних воріт, і всередині мурів.
Але вже через 25 років на ілюстраціях британця Чарльза Джеймса Непера – у 1825 році тут не було вже і слідів колишнього добробуту і процвітання.
Що сталося?
Венеційська республіка занепала.
Цей процес тривав досить довго. Але у 1797 році Венеція опинилася під володарюванням наполеонівської Франції.
Цим скористалися Російська та Оттоманська імперії. Під їх протекторатом і була створена «Республіка Семи Островів» – під прикриттям відновлення венеційської конституції .
Адмірал Ушаков кілька років здійснював військове управління «республікою». І навіть отримав від місцевих мешканців велику золоту медаль на знак подяки. На медалі викарбували напис «Усіх Іонічних островів рятівнику. Кефалонія».
От тільки після цього рятівного управління російського адмірала Ассос виглядав гірше, ніж до нього.
У межах фортечних мурів і нині можна вгадати, як розташовувалися міські квартали та основні вулиці.
Головні вулиці перехрещувалися навхрест, а на раменах цього хреста знаходилися невеличкі площі.
На найвищій точці фортеці був збудований іще один – Північний бастіон. Це звучить неймовірно, але одна з його гармат (на вид десь межі XVII–XVIII століть) вже пару століть лежить під мурами бастіону.
На гарматі – написи часів Другої світової війни та й ще раніших часів.
У 1820-х територія фортеці використовували як місце для карантину. У 1822 році сюди перевели 1700 жителів з одного з навколишніх міст.
Але ця територія мала величезну проблему: на території фортеці було лише три криниці.
Дефіцит питної води постійно був чинником, що обмежував населення фортеці – воно ніколи не було численним.
Після землетрусу 1953 року місто остаточно занепало. У 1961 році у межах фортечних мурів мешкало лише 6 осіб. Вони навіть отримали прізвисько «kastrinoi» – люди фортеці.
У 1963 році фортецю Ассос залишив останній мешканець.
Сонце буденно планувало втопитися у хвилях Іонічного моря. Я сидів на стіні Південного бастіону та спостерігав його суїцидальні наміри.
Пласти часу у цьому передвечірньому світлі почали відкриватися як на геологічному розрізі: Одіссей з його козами, Гомер із списком кораблів, відблиски величі Венеційської республіки та адмірал Ушаков із Чорноморським флотом.
Спорожніла фортеця виглядала пам’ятником безглуздих старань. Скільки творчих амбіцій, скільки зусиль треба було докласти, щоб на цих скелях з’явилося і перетворилося на руїни місто.
На відміну від інших італійських міст, де самоврядування переродилося на деспотію, Венеція народила найбільш ефективну на той момент систему – аристократичну олігархію. Та минув час – і одна з перших глобальних корпорацій перетворилася на музей, а її Заморські володіння – на руїни.
У цей момент сонце торкнулося краєм лінії горизонту, і в ту саму мить у розпеченому багряному колі з’явилася тінь величезного круїзного лайнера. І все це – розчинилося між морем і небом.
І тут я зрозумів, навіщо була збудована ця фортеця: щоб налаштувати здатність людини бачити і творити дива.
«Істина в тому, щоб робити дива своїми руками».
