Вельмишановний товаришу Олег! Листування Олега Ольжича та Євгена Коновальця
"Авторитет культурної референтури взагалі мусить бути скріплений Вашою інтервенцією... Без здисциплінованої і розгалуженої сітки годі нам вивязатися з видавничих плянів".
Архів Організації Українських Націоналістів у Києві є частиною фондів Бібліотеки ім. О. Ольжича, що діє при Фундації імені Олега Ольжича. У цьому архіві зберігається частина листування керівника українського націоналістичного руху 1920-х—1930-х років, одного із засновників організації полковника Євгена Коновальця.
Головним чином, це листування з членами Проводу Українських Націоналістів та іншими чільними діячами ОУН. Серед багатьох документів, що зберігаються в архіві, є й листування Коновальця з Олегом Кандибою-Ольжичем.
Листування Євгена Коновальця з Олегом Ольжичем (Кандибою), яке зберігається в Архіві ОУН у Києві, датується 1936-м — 1937-м роками. Невипадково воно починається з 1936 року. Саме в цьому році, очевидно, Голова Проводу українських націоналістів (ПУН) доручив відомому вже тоді поету і вченому-археологу Олегу Кандибі-Ольжичу створити і очолити Культурну референтуру ПУН.
Документальних джерел про точну дату створення Культурної референтури ПУН на жаль ми поки що не знаємо. Дехто з істориків вважає, що Ольжич очолив КР в 1937 році, а деякі автори пишуть, що й сама референтура була створена в цьому ж році. На нашу думку, з аналізу листування Євгена Коновальця з Олегом Ольжичем можна зробити висновок, що до цієї роботи Ольжич був залучений вже влітку 1936 року.
Основний зміст листування О. Ольжича з Є. Коновальцем присвячено виясненню різноманітних проблем діяльності Культурної референтури. Сам термін "культурна референтура" ми вперше зустрічаємо в листі О. Ольжича до Є. Коновальця від 14 грудня 1936 року, а про свої завдання в галузі культурної роботи Ольжич пише Коновальцеві ще раніше — в листі від 13 жовтня 1936 року.
 |
| Олег Кандиба (Ольжич) |
Враховуючи це, можна зробити припущення, що Олег Ольжич приступив до формування Культурної референтури в середині 1936 року. Тоді ж, очевидно, і було прийнято рішення Головою ПУН про створення такої референтури в Проводі.
Головне питання, яке обговорювалося в цьому листуванні, торкалося різних видавничих справ. Олег Лащенко згадував, що Ольжич "стояв при народженні волинського епосу Уласа Самчука "Волинь".
В листуванні Олега Ольжича з Євгеном Коновальцем ми неодноразово зустрічаємо інформацію культреферента про збір коштів для друкування цього роману та про інші технічні проблеми, пов’язані з його виданням.
З цього ж листування ми дізнаємося окремі подробиці перебування Ольжича в Італії в 1937 р. Олегові Ольжичу вдалося отримати стипендію Міжуніверситетського інституту в Римі.
Євген Коновалець в листі до Олега Ольжича від 15 лютого 1937 р. писав, що таку ж стипендію отримано і для Олега Лащенка.
В листі до Є.Коновальця від 9 березня 1937 року О. Ольжич пише про те, що він ще не отримав візи і досі чекає на неї.
У цьому ж листі він додає: "Хочу повідомити Вас про одну обставину, що відноситься до мого особистого життя. Я правдоподібно незабаром оженюся. Це може статися в найближчих тижнях, або пізніше, в залежності від того як складуться тут мої справи!".
Очевидно, тут Ольжич пише про свої стосунки зі студенткою Американської Школи передісторичних дослідів Етель Лессер, з якою він познайомився в археологічній експедиції.
17 квітня того ж року Ольжич пише Коновальцеві листа вже з Італії. Тобто, до Італії Олег Ольжич приїхав або наприкінці березня або на початку квітня 1937 року й перебував там до початку серпня.
У серпні 1937 року він виїхав до Парижа, де Голова ПУН планував провести (15 або 16 серпня) нараду пропагандистів ОУН, в якій мусіли взяти участь культреферент (О. Ольжич) та референт преси і пропаганди (В. Мартинець).
У листі від 26 липня 1937 року Коновалець пише Ольжичу, що він не заперечує, щоби Ольжич після поїздки до Франції знову потім повернувся до Італії. Більше того, Коновалець повідомляє Ольжича, що він розмірковує над тим чи не перенести взагалі роботу Культурної референтури з Праги до Італії.
Про те, що Ольжич згодом знову їздив до Італії свідчить його лист без дати, який ми датуємо кінцем 1937 року. У ньому Ольжич повідомляє Коновальця про "українську виставу" та про подію "першого піднесення українського прапору в Італії".
 |
| Одне з останніх прижиттєвих фото Євгена Коновальця, зроблене у Відні навесні 1938 р. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР) |
Перед тим, у листі від 17 квітня 1937 року Ольжич писав Коновальцю про те, що у Вищому східному інституті в Неаполі, де перебував Ольжич, планували провести "український тиждень".
Ці заходи повинні були відбутися пізньої осені 1937 року. Очевидно, саме ці події і описує О. Кандиба-Ольжич в листі до Є.Коновальця.
Листування Євгена Коновальця з Олегом Ольжичем, яке зберігається в Архіві ОУН у Києві нараховує 28 документів (у цій статті ми подаємо лише частину з них).
Переважна більшість листів Олега Ольжича до Євгена Коновальця є автографами, написаними чорнилом (крім двох листів, які надруковані на машинці).
Листи ж Є. Коновальця до О. Ольжича навпаки є машинописними або рукописними копіями. Відповідно можна зробити висновок, що це листування походить з архіву Голови ПУН.
Листи Євгена Коновальця до Олега Ольжича точно датовані (крім одного).
У той же час Олег Ольжич в своїх листах до полковника Коновальця писав тільки число й місяць, а рік проставлено тільки у двох його листах. Тому датування, яке визначено за змістом цих листів, подається у квадратних дужках.
Археографічне опрацювання документів здійснювалося відповідно до усталених норм публікації історичних документів новітньої доби. Тексти листів публікуються без змін, збережені всі особливості написання слів, змінені лише окремі розділові знаки.
-----------------------------
Документ 1.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 13 жовтня 1936 року.
Високоповажаний пане!
Пишу Вам ще, зогляду на дозріння деяких справ.
1) Отже та людина, що її малося на увазі, може приступити до роботи, щоб сконцентрувати книгарську комерцію. Це без огляду на те, коли для того створяться відповідні умовини. Є прикро тратити рік у почині, який вимагає довгої та дрібязкової підготовки.
Тому хай ліпше ця підготовча праця розпочинається зразу, вже тепер. Тим часом, розуміється, я міг доручити йому тільки культурні видання, тобто в межах тих завдань, які спадають на мене.
Ходить мені про те, щоб відбитки, які робимо, не громадилися фатально у видавництві, і не заморожували грошей, або взагалі нам довелося б зректися їх робити.
В найближчих місяцях зявиться пара нових видань, і то не лише у Зел[енівці] [кодова назва Фінляндії — ІП], і нам треба дати їм хід. Б.К. в цій справі мав певні побажання. Так само вимагає того культ[урна] періодика. Отже, оскільки ходить про культ[урні] видання, то цю справу будемо систематизувати.
Інтерес справи одначе вимагав би ставлення її на всю ширину, тобто всіх наших видань, як про це говорилося тоді. Отже, якщо Ви це вважаєте відповідним, можна приступити до систематизації розповсюдження наших друків в цілості. Коли так, то просив би увійти в порозуміння з Парижем і т[ак] д[алі] та дати мені відповідні вказівки.
2) В справі розповсюдження культурних видань я віднесуся з обіжником до людей на ріжних теренах, покликаючись на обіжник, що Ви його розіслали навесні.
Нажаль, не знаю досі, зокрема за океаном, людей, які мають заопікуватися культ[урними] справами. Коли б вони Вам вже були відомі прошу ласкаво мені їх подати, як взагалі поінформувати мене про орґанізаційну форму наших починів, теж в Європі.
3) Прошу призначити місяць грудень місяцем кампанії для журналу. Я виготовлюю ріжнорідний пропагандивний матеріял для цієї цілі, які з матеріялами НПС у відповідному речинці розішлю до редакцій. Тож, будь-ласка, відпишіть мені, чи можу рахуватися з груднем місяцем?
4) Збірання матеріялів для брошур, про які я Вам писав, і декляматора дає вже цікаві висліди. Є змога ще цієї зими засягнути до роботи на ширшій основі, по наших низових орґанізаціях. Залежатиме це від видавничих можливостей. Було б прикро, коли б через них ми втратили рік. Думаю, що на америк[анському] терені ця праця була б особливо ефективна.
5) Дуже скрутно наразі з коштами на розсилку матеріялів і переписку. При найбільшому обмеженні є це все одно кількадесят корон місячно, а властиво – найприкріше, що доводиться обмежуватись.
Тим часом кінчаю. Зі щирою пошаною до Вас [підпис]
13/Х. 36
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк.51, 51 зв. Оригінал, автограф.
(На першому аркуші вгорі з лівого боку олівцем написано: "Муд[рому]")[1].
[1] Псевдонім Євгена Коновальця.
 |
| Автограф першої сторінки листа Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 13 жовтня 1936 року. |
Документ 2.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 14 грудня [1936 р.]
14/ХІІ.
Високоповажаний пане!
Вчасно розіслано все потрібне до кампанії журналу: летючки організаціям та до розсилки в часописах, літер[атурний] матеріял до вечорів та статті і реклями до друку в наших орґанах. Останньо вийшло чергове число, що, хоч запізнене, своїм ріжноманітним змістом надається добре до пропаганди. Воно теж послане по осередках.
1) Маю проте поважні побоювання, що кампанія буде злегковажена часто орґанізаційними чинниками на місцях, оскільки вони не дістануть виразной інструкції виконати всі побажання, які їм поставлено звідси. Тому прошу Вас ще раз доглянути орґанізаційно цю справу.
Від успіху кампанії залежить чи стане журнал раз на все на ноги, чи він упаде, бо з останнім безгрішшям він дуже себе підірвав.
Більше – від того залежить все дальше розгорнення видавничої акції, отже, чи будемо здійсняти намічений плян, чи лишимося тільки з своїми добрими намірами, безсилі щось робити (маю на увазі в першій мірі гурт людей, що втягнені до культ[урної] роботи). Тому є це кардинальним питанням нашої культ[урної] акції.
Маю деякі небезпечні познаки. Так Хандоґа[2] відписав, що матеріял (стаття на культ[урні] теми) – слабенький і він його не містить, а летючок й реклям не використає, бо мусить за те платити на пошту податок (!). До речі, до Нар[одного] Сл[ова][3] ми висилали НПС.
Не знаю чи він містив, можливо, що взагалі це було "заслабеньке" там [для] когось, то й "Свобода"[4] і навіть наші часописи не захочуть платити податку та кинуть матеріяли до коша.
Тут потрібно інструкції з нашого боку відповідним людям, щоб виконали справу, навіть коли б довелося заплатити "податок". Коло року орґани користуються безкоштовно з НПС – тож можна від них того жадати.
2) Авторитет культ[урної] р[еферентури] взагалі мусить бути скріплений Вашою інтервенцією. Досі не маю ніяких даних відносно призначення культреф[ерент]ів на місцях, кольпортажевий аппарат і т[аке] и[нше]. Ніхто не відписує. Без здисциплінованої і розгалуженої сітки годі нам вивязатися з видавничих плянів.
3) У третій справі просив до Вас звернутися Макарушку[5].
4) Чи є змога таки "Н[овий] Шл[ях]"[6] примусити на своїх 12 стор[інках] з фотографіями друкувати якісь порядні більші речі, які потім могли б зявитися окремими відбитками для загал[ьного] вжитку? Ми такий матеріял могли б достарчати (роман, оповідання, пєси).
Але К[ультурна] Р[еферентура] реклямувала б на частину накладу, у певних випадках ще й на гонорар для автора. Маю такі речі до диспозиції. Сам[чук][7] до Н[ового] Шл[яху] не хоче писати, бо не може тим часом з того боку бути нам того респекту до КР. Ці справи їм мусять бути вияснені ближче, людьми, яких вони знають.
Зі щирою пошаною [підпис]
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 88, 88 зв. Оригінал, автограф. ( На першому аркуші вгорі над текстом з лівого боку написано: "Муд[рому").
[2] Хандоґа Матвій (1883—1948) — український письменник і журналіст. Народився в м. Бібрка (Перемишлянський р–н Львівської обл.), а на початку 1900-х рр. переїхав до США. З 1920 року і аж до смерті був редактором тижневика "Народне слово" в Пітсбургу.
[3] "Народне слово" — часопис (тижневик) української кредитової спілки в Пітсбургу (США).
[4] "Свобода" — найстарша українська газета діаспори, що почала видаватися з 1893 р. в США (м. Джерсі-Сіті та частково інші міста), стояла на українських національних позиціях, висвітлювала українське життя на рідних землях та на еміграції, виступала в обороні українського населення, яке перебувало під окупацією інших держав. У 1920— 1930-х роках головними редакторами газети були Р. Ревюк і Л. Мишуга.
[5] Очевидно йдеться про Ярослава Барановського (псевдоніми: Бора, Макар, Лімницький, Лядіслав, Оскар, Фіялка; 1906—1943). Український політичний діяч, член Проводу українських націоналістів, д-р права. Ще гімназистом став членом УВО, був наймолодшим членом "Летючої Бригади". Учасник 1-го Конгресу ОУН. У 1930 році спершу став зв’язковим між ПУН і Крайовою Екзекутивою, а потім Секретарем ПУН. 1934 року стає членом ПУН, а з 1935 — секретарем ПУН. Після розколу ОУН залишився на боці Андрія Мельника. Прибічниками С. Бандери був звинувачений у зраді. На думку Лева Ребета, бандерівці сфабрикували нібито документи польських спецслужб про агентурну діяльність Барановського (див. книгу Лева Ребета "Світла й тіні ОУН"). Але Революційний Трибунал ПУН його виправдав. 11 травня 1943 р. Я. Барановського у Львові було підступно вбито невстановленими особами. Його батько, греко-католицький священик о. Володимир Барановський, звинувачував у цьому злочині бандерівців, за що вони його по-звірячому закатували.
[6] "Новий шлях" — українська газета (тижневик) в Канаді. Редакція знаходилася в Торонто. Там же існувало і видавництво "Новий шлях".
 |
| Автограф листа Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 13 жовтня 1936 року. Зворот. |
Документ 3.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 12 лютого [1937 р.]
Високоповажаний пане!
Пересилаю Вам текст повідомлення про підготовку Альманаху, про який Ви певне говорили з Приг[одою] та Мак[аром][8]. Цей текст прошу ласкаво розіслати всім особам, що приходили б під увагу як автори споминів та статей для другої, історичної частини Альманаху.
Відповідно до Вашого знання людей прошу запропонувати, згл[ядно] приділити окремим особам поодинокі теми.
За другу, літературну частину дбаю сам, до деякої міри вона вже зложена. Коли б Ви знали про якийсь мені неприступний краєвий матеріял, як про це Ви колись говорили Свєнц[іцькому][9] (напр[иклад] східній), то прошу мене повідомити.
Було б добре, якби Ви самі написали котрусь статтю, найліпше перспективну. Коли ні, то прошу приділити їх відповідним особам, може історичну написав би Приг[ода], а перспективну – Цел. або Мак[ар].
Прошу Вас теж зарядити стягнення добрих до репродукції знимок, згл[ядно] кліш, якщо такі вже є. Потрібні фотографії: Андруха[10], Бас[араб][11], Олен[ського][12], Дубан[евича][13], Стар[ика][14], Піс[ецького][15], Люб[овича][16], Гол[овінського][17], Біл[аса][18], Дан[илишина][19], Голояда[20], Пришл[яка][21], Корп[ана][22], Банд[ери][23], Карпин[ця][24], Леб[едя][25], Гнат[ківської][26], Клим[ишина][27], недавніх волиняків та інших. Коли кліші є за морем чи у Тур[атті][28], то їх зосередити у Приг[оди] надсилаючи мені відбитку кожної.
Цікавий я знати, як стоять ті справи, що їх мав у себе підготувати Приг[ода] для підпертя культ[урної] акції. Прошу при нагоді їх урґувати.
Є дані, що мені вдасться значно поширити видавничу діяльність, доводячи число окремих видань в 1937 р[оці] до яких 15.
Справа централізації реклями і кольп[ортації] поступово налагоджується та має вже деякі успіхи, хоч ще є дуже поважні речі до побажання.
Кампанія журналу під пресовим оглядом пройшла назагал задовільно, щодо організаційного, то ще не маю даних, як теж про фін[ансовий] ефект.
В обох останніх справах є для мене незрозуміле становище Фр[анції], і я сподіваюся відповідного вияснення.
Перешлю Вам пару знимок, нажаль дуже злих, з урядженого Свята Держ[авності], що дають поняття про стиль імпрез Гер[оїчного] театру. Це вже не центральне, а сказати б, провінціональне переведення. Сподіваюсь, що бодай у більших осередках вдасться нам защепити цей стиль.
Дуже був би радий, коли б була нагода побачитися з Муд[рим].
Зі справжньою пошаною до Вас [підпис]
12/ІІ.
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 61, 61 зв. Оригінал, машинопис.(Підпис і дата вписані рукою синім чорнилом).
[7] Самчук Улас (1905—1987) — український письменник прозаїк, журналіст і публіцист. Народився на Волини в с. Дермань (нині Здолбунівський р-н Рівненської обл.). Вчився у гімназії в м. Крем’янець. 1927 р. виїжджає з Польщі і навчається в університеті м.Бреслау і в Українському вільному університеті в Празі. Співпрацював з газетою ОУН "Українське слово". Під час другої світової війни повертається на Україну, редагує в Рівному газету "Волинь". Після війни на еміграції в Німечині, а з 1948 р. – в Канаді. Помер 9 липня 1987 р. в Торонто.
[8] Пригода – псевдонім Василя Хом’яка, Макар — Ярослава Барановського.
Хом’як Василь (псевдоніми Найденко, Пригода; 1899 — після 1954) — колишній старшина корпусу Січових Стрільців, сотник 1-го полку Січових Стрільців (1919). Народився в с. Верхнє, Калуського повіту. Був інтернований в Любарі, згодом з групою І. Андруха направлений до УСРР, служив у Червоній Армії, після демобілізації (1921) вчився на бухгалтерських курсах у Харкові. Був заарештований і завербований ГПУ. В серпні 1933 року був засланий до Бельгії, щоб встановити контакт з Д. Андрієвським і через нього проникнути до ОУН. Після Другої світової війни був на чолі комісії, що співпрацювала з представництвом ЮННРА у Києві. Пізніше був призначений головою комісії по культурних зв’язках із закордоном у Парижі.
[9] Псевдонім самого Олега Ольжича.
[10] Андрух Іван (1892—1921) — український громадський і військовий діяч, організатор "Січей" у Галичині, розстріляний більшовиками в 1921 році.
[11] Басараб Ольга (1890—1924) — українська громадсько-політична діячка. В лютому 1924 року була заарештована польською поліцією за приналежність до УВО і закатована підчас слідства.
[12] Оленський Андрій — бойовик УВО, член "Летючої бригади", на процесі "поштовців" був засуджений на 3 роки тюрми.
[13] Дубаневич Дмитро — бойовик УВО, член "Летючої бригади", на процесі "поштовців" був засуджений на 8 років тюрми.
[14] Старик Володимир — бойовик УВО, загинув 30 листопада 1932 року. підчас експроприаційної акції організованої бойовою референтурою КЕ ОУН на ЗУЗ — нападу на пошту в м. Городок Ягелонський.
[15] Пісецький Гриць — бойовик УВО, загинув 30 липня 1930 року. підчас експроприаційного нападу на поштовий віз під Бібркою.
[16] Любович Ярослав — бойовик УВО, загинув підчас нападу на поштовий уряд на вулиці Глибокій у Львові в липні 1928 року.
[17] Головінський Юліан (1894—1930) — український політичний діяч. В 1918—1919 року був сотником УГА, командантом 6-ї Равської (Рава-Руської) бригади. Пізніше командир 1-ї бригади так званої Червоної УГА, а в квітні 1920 року організував її перехід на бік польсько-українських військ. Один із співзасновників УВО (1920). У 1926 і 1930 роках — крайовий командант УВО. В червні 1930 року призначений крайовим провідником ОУН на ЗУЗ, а у вересні 1930 року раптово заарештований польською поліцією і підступно вбитий.
[18] Білас Василь (1911—1932) — бойовик УВО і ОУН. За напад на пошту в Городку його було страчено поляками 23 грудня 1932 року.
[19] Данилишин Дмитро (1907—1932) — бойовик УВО і ОУН, дядько Василя Біласа. За напад на пошту в Городку він був повішений разом з В. Біласом 23 грудня1932 року.
[20] Голояд Павло — народився в с. Теклівка (Тернопільщина), бойовик УВО і член повітової екзекутиви ОУН (повіт Скалат Тернопільського воєводства). 28 квітня 1932 року був повішений за вбивство поліційного донощика.
[21] Пришляк Яків — народився в с. Вікна (Тернопільщина), бойовик УВО, і член повітової екзекутиви ОУН (повіт Скалат Тернопільського воєводства). 28 квітня 1932 року був повішений за вбивство поліційного донощика.
[22] Корпан Степан (1906—1934) — столяр із Городища Королівського (повіт Бібрка Львівського воєводства). 28 липня 1934 року був повішений у Львові на подвір’ї тюрми Бригідки за вбивство коменданта поліції.
[23] Бандера Степан (псевдоніми Адріян, Андрій, Баба, Донат, Івась, Лис, Малий, Рих, Сірий; 1909—1959) — провідник ОУН (революційної) в 1940-1941 роках. Влітку 1941 року був заарештований німцями і 15 вересня його ув’язнили в Берліні, а з січня 1942 року — в концтаборі Заксенхаузен. Звільнений німцями з концтабору восени 1944 року. Після звільнення жив у Мюнхені. По війні очолював Закордонні частини ОУН. 15 жовтня 1959 року Степана Бандеру вбив агент КГБ.
[24] Карпинець Ярослав — член ОУН, навчався в Краківському університеті. Один з організаторів вбивства польського міністра Броніслава Перацького, виготовив бомбу, яку Гриць Мацейко кинув в Перацького, але бомба не вибухнула. Разом зі С. Бандерою і М. Лебедем на Варшавському процесі засуджений до довічного ув’язнення.
[25] Лебедь Микола (псевдоніми: Скиба, Максим Рубан, Ярополк; 1909—1998) — член ОУН. Учасник замаху на Б. Перацького. Засуджений до довічного ув’язнення. Після розколу ОУН один з найближчих прибічників С. Бандери. Очолював ОУН(р) на ЗУЗ, СБ ОУН, був серед організаторів УПА і співзасновників УГВР, Генеральний секретар закордонних справ УГВР. У 1945 р. виїхав на Захід, а з 1949 року жив у США.
[26] Гнатківська Дарія (псевдонім: Ода; 1912—1989) — член ОУН, дружина Миколи Лебедя. Брала участь у підготовці і здійсненні замаху на Б. Перацького. На Варшавському процесі засуджена до 15 років ув’язнення.
[27] Климишин Микола (псевдонім: Непоборний; 1909—2003) — член ОУН. На Варшавському процесі засуджений до довічного ув’язнення. Після розколу ОУН був серед прибічників С. Бандери, активний учасник Похідних груп ОУН(р). З 1949 року жив у США, автор книги спогадів "У поході до волі".
[28] Мартинець Володимир (псевдоніми: Бас, Вольдемар, Волянський, Кедрин, Маруся, Осип, Сокирка, Тур, Туратті; 1899—1960) — український громадсько-політичний діяч, журналіст, публіцист. Брав участь у національно-визвольній боротьбі 1918—1920 роках. У 1927—1933 роках — член Начальної команди УВО. Член ПУН з 1927 року. Учасник Першого конгресу українських націоналістів, член і секретар ПУН. Головний редактор журналів "Національна думка" (1927), "Розбудова нації" (1928—1934) і "Сурма" (1927—1934), а згодом — газети "Українського слова", що виходила в Парижі. Після розколу ОУН на боці А. Мельника, під час Другої світової війни очолював Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях. Був заарештований, перебував у німецьких концтаборах (1944). Після війни на еміграції.
 |
| Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 12 лютого 1937 року. Початок. |
Документ 4.
Лист Євгена Коновальця до Олега Ольжича від 15 лютого 1937 року
15. ІІ. 37
В[ельми]ш[ановний] товаришу Св[єнціцький] !
В доповненні до тих відомостей, що були вміщені з мого доручення в листі фінреферента до Вас, прийміть до відома наступне:
До ідеї створення націоналістичного інституту[29] ставлюся надзвичайно прихильно. Розуміється, що великої справи ми зразу поставити не зможемо. Але підготовку для створення такого інституту нам необхідно начати. З мого боку отримаєте всяку можливу підтримку.
Доводжу дальше до вашого відома, що граматика Онацького[30] вже появилася в розпродажі. Представляється дуже гарно. Рівнож є вже дозвіл на начаття друку словника. Антольоґія теж буде друкуватися. Нещастя тільки, що професор С[альвіні][31] виїздить на посаду до Югославії. Хоч він обіцює, що буде дальше інтересуватись нашими справами, я не дуже в це вірю.
На новому місці буде мати стільки роботи, що ледви чи найде час для нашої справи. Чи вдасться нам довести до цього, щоби присвячено одно число анналу[32] нашій справі, я не вірю. Треба буде старатися бодай о це, щоби поодинокі праці вміщено в поодиноких числах анналу.
Перекладено вже працю про літературу, про економіку України, розвій політичної думки, а тепер перекладається праця Луцького[33] про національну політику більшовиків на Україні. Ця праця мені дуже сподобалася і я буду старатися її по змозі як найскорше видати нашим власним засобом.
Видавця найшов вже нам проф[есор] С[альвіні]. Лащ[енко][34] хай приїздить негайно, бо місце в Інституті для нього зарезервоване. Крім цього з Дал[екого] Сходу[35] виїхав вже один тамошний студент, що нашими заходами дістав тут спеціяльну стипендію. Мудрий мабуть вже в найблищих днях виїде звідси, прошу тому писати йому на адресу Макара.
Здоровлю щиро – С[лава] У[країні] !
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 62. Копія, машинопис. (Вгорі у лівому куті аркуша олівцем написано: "Свенц[іцькому]").
[29] Ця ідея реалізувалася у заснуванні за рік в США Українського наукового інституту.
[30] Онацький Євген (псевдоніми Домет, Дометенко, Домотенко, Тарас; 1894—1979) — український громадсько-політичний діяч, дипломат, журналіст, вчений. 1917 року увійшов до складу Української Центральної Ради від українського студентства як один з провідних члені Головної студентської ради Києва. 1919 року призначений до української дипломатичної місії в Парижі. Але дістатися він зміг тільки до Швейцарії — французька влада не пустила його до країни. Згодом почав працювати в українській дипломатичній місії у Римі на посаді редактора бюлетенів, заступника керівника і керівника української дипломатичної місії. 1929 року приєднався до націоналістичного руху, був одним з найближчих співробітників і дорадників полковника Є. Коновальця, представником ОУН в Італії. Після розколу ОУН залишився на боці А.Мельника. Як одного з провідних членів ОУН його було заарештовано німцями 29 вересня 1943 року і до 19 жовтня 1944 року він перебував в тюрмах і концтаборах Італії і Німеччини. 1947 року Онацький разом з дружиною Ніною переїжджає до Аргентини.
[31] Очевидно, йдеться про італійського вченого–славіста професора Луїджі Сальвіні, з яким Олег Ольжич познайомився ще в 1933–34 рр., коли вивчав археологічні матеріали музеїв Риму. Під впливом Ольжича Сальвіні почав вивчати українську літературу і викладати її в університеті та залучати студентів до перекладу творів українських літераторів на італійську. В результаті з часом в Італії у Флоренції в 1941 р. вийшла підготовлена Л.Сальвіні за допомогою О. Ольжича та Я. Барановського антологія української прози "Чотири шаблі" (італійською мовою "La quattro scibole").
[32] Йдеться про наукові збірники, що публікувалися у Вищому східному інституті в Неаполі.
[33] Микола Сціборський (псевдоніми Житомирський, Луцький, Орґанський; 1897—1941) — український політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму. З 1927 року — член Проводу українських націоналістів (ПРУН, ПУН). Учасник Першого конгресу українських націоналістів, обраний членом ПУН, організаційний референт ПУН. З 1930 р. живе у Франції, видає газету "Незалежність", а з 1933 р. — "Українське слово". Після розколу ОУН (1940) був на боці А. Мельника. Влітку 1941 р. разом з О. Сеником очолював Похідні групи ОУН. 30 серпня 1941 р. М. Сціборський разом із О. Сеником були підступно вбиті в Житомирі. Це вбивство, імовірно, було організоване агентом НКВД К. Полуведьком. Похований у Житомирі. В цьому листі очевидно йдеться про його книгу "Сталінізм", один з розділів якої було присвячено національній політиці Москви стосовно України. Див.: Сціборський М.Сталінізм. — ІІІ-те видання. — Видавництво ім. М. Хвильового, 1947. — 48 с.
[34] Лащенко Олег (псевдонім: Сковорода; 1914—1998) — український літератор, літературознавець, публіцист. Народився в Києві. Закінчив гімназію у Празі і там же навчавя в Карловому університеті. В 1935 р. вступив до ОУН, був заступником Олега Ольжича в Культурній референтурі, а після смерті Ольжича очолив її (1944—1949). Був активним учасником Похідних груп ОУН. Після війни жив у Західній Німеччині, а з 1951 року — в США.
[35] Йдеться про Маньчжурію, де була численна колонія українських емігрантів.
 |
| Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 12 лютого 1937 року. Закінчення. |
Документ 5.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 9 березня [1937 р.]
Високоповажаний пане!
Хочу повідомити Вас про одну обставину, що відноситься до мого особистого життя. Я правдоподібно незабаром оженюся[36]. Це може статися в найближчих тижнях, або пізніше, в залежності від того як складуться тут мої справи!
Прошу в кожному разі мати на увазі, що це в ніякій мірі не міняє моїх плянів та зобовязань.
Свєнціцький ще не дістав візи, чекає її.
З правдивою пошаною до Вас [підпис]
9/ІІІ
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 64. Оригінал, автограф.
[36] Очевидно йдеться про стосунки Олега Ольжича зі студенткою Американської школи передісторичних дослідів Етель Лессер, з якою він познайомився в археологічній експедиції.
 |
| Олег Ольжич із дружиною Катериною Білецькою, весна 1941 року. Фото: uahistory.com |
Документ 6.
14. ІІІ. 1937.
В[ельми]ш[ановний] пане. Ваше листування отримав в порядку. Про деякі проблєми мусіла вже з Вами балакати Слава. Деякі знов хотів би ще особисто з Вами переговорити.
Негайно після отримання Вашої вістки про це, що не має ще у Вас дометенківської візи, вислав я доручення Домет[ові]*, щоби цю справу там у себе урґував на місці. Думаю тому, що вже в найблищих днях Ви візу будете мати.
З уваги на це бажаним було би щоби Ви ще на протязі найблищого тижня відвідали Дашкевича[37], бо Мудрий ту[т] остає тільки до найблищої неділі. Вправді він міг би з Вами зустрінутись у Домет[а], але було би краще, щоби ця зустріч відбулася ще у Дашк[евича] в присутності Макара – себто на протязі найблищого тижня.
Про конкретні Ваші побажання, висловлені у Вашому листуванні не пишу, бо про все це будемо особисто балакати.
Вашу заяву, що деякі події з Вашого чисто приватного життя ніяк не будуть стояти на перешкоді Ваші[й] дальшій діяльності, приймаю до відома.
Особисто заступив би я погляд, що краще було би ці Ваші наміри проводити у життя вже після Вашого побуту у Дометенка, або ще точнійше прецизуючи [Тобто визначаючи (пол.) — ІП], після зорієнтування там на місці про ріжні можливості. Це одначе тільки моя порада.
С[лава] У[країні] !
[Підпис]
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 65. Оригінал, автограф. (Вгорі аркуша після дати червоним олівцем написано: "Свєнц[іцькому]").
*Домет — псевдонім Євгена Онацького, дометенківська віза — італійська віза.
[37] Сушко Роман (псевдоніми Дашкевич, Кіндрат, Сич; 1894—1944) — український військовий і політичний діяч, родом з Галичини. Учасник Першої світової війни, поручник УСС. Один із організаторів формації Січових Стрільців у Києві, пізніше — полковник Армії УНР. Командир 11-ї дивізії Січових Стрільців, 16-ї бригади в Січовій дивізії (1920). Активний учасник Другого зимового походу військ УНР в Україну (1921), командир 2-ї бригади Волинської групи генерал-хорунжого Ю. Тютюнника. У 1927—1930 роках був крайовим командантом УВО на ЗУЗ. Чільний член ОУН, співробітник військової референтури і військового штабу ОУН. У вересні 1939 роках — командир українського підрозділу, який у складі німецьких військ вступив на територію Західної України. Після розколу ОУН залишився на боці Андрія Мельника. В 1939—1941 роках — провідник ОУН на території Польського генерал-губернаторства. В січні 1944 року Романа Сушка було вбито у Львові за невияснених обставин.
 |
|
Євген Коновалець із невідомими, 1920-ті роки. Фото: ЦДВР. |
Документ 7.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 17 квітня [1937 р.]
Високоповажаний пане!
Дякую Вам за листа. Говорив докладніше з Б – і. Усталено ширший програм, між иншим "тиждень укр[аїнської] культури", тут і по можливости теж в Римі, який мав би бути дуже репрезентативним. Плянується на пізню осінь. Має вийти окремий том "анналів" Інституту[38], присвячений Україні і т[ому] п[одібне].
Назагал ці люде всі, як говориться, "паляться" до справи. Здається буде змога подібну роботу переводити теж в иншій країні – це справа для мене ще не вияснена. Позатим все гаразд. Вийшов нарешті давно чеканий "Кулак". – Бодай грубий, коли спізнений, нумер журналу появиться невдовзі.
Сталась мені прикра річ, загубився пакунок матеріялів зі "Св[ята] моря"[39] (рекомендований – !) – що викликає заколот і зриває виставу. Сподіваюся, що по реклямації прийде, хоч час вже буде втрачений.
З правдивою пошаною [підпис]
17/ІV.
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 67, 68. Оригінал, автограф. (На першій сторінці вгорі з лівого боку написано: "Муд[рому]").
[38] Йдеться про Вищий східний інститут в Неаполі, в якому в 1936—1940 роках викладав Євген Онацький. Анналами в тексті, очевидно, називають наукові збірники, що публікувалися в цьому інституті.
[39] Свято українського моря — театралізована вистава, складалася з трьох частин: 1) Понтійське море, 2) Козацьке море, 3) Mare nostrum. Тексти до лібрето були змонтовані головним чином з творів Ю. Липи та О. Влизька. Складали їх у тісній співпраці Ольжич та Наташа Ґеркен-Русова. Вона також проектувала декорації та костюми, а Олег відповідав за все інше, особливо за виконавців, якими переважно були українські студенти в Празі
Документ 8.
Лист Євгена Коновальця до Олега Ольжича від 24 червня 1937 р.
24. VІ. 1937
В[ельми]ш[ановний] товаришу Олег. Доводжу до Вашого відома, що 100 $ а властиво 20 фунтів штерлінгів вислано минулого тижня на адресу Оксани. Прошу мене повідомити чи їх перебрано. Дальше висилається теж листа до Америки відносно цього, щоби виплачено там суму 150 $ на вказану Вами адресу.
При цій нагоді після основнійшого переглянення Ваших розрахунків маю до них наступні зауваження:
1) Допомогу С.Д.[40] могли Ви посилати тільки за попередньою на це моєю апробатою. Її Ви не жадали від мене. Тим разом я з цього приводу не хочу тягнути висновків, але на будуче прошу цього рода справ самостійно не вирішувати.
2) Це саме відноситься до видання Свята Державности[41]. Тим разом я покриваю цю витрату. Другим разом, коли така витрата не отримає моєї апробати, її покривати Орг[анізація] не буде.
3) Взагалі на майбутнє мусить бути задержаний більше організаційний підхід до усіх справ звязаних з діяльністю культ[урної] референтури.
4) Точнійші зауваження до предложеного Вами мені пляну діяльности, як теж відповідні коррективи його отримаєте від мене безпосередньо після обговорення ще усіх цих справ зі Славком*. Це саме відноситься до остаточного затвердження буджету культ[урної] референтури.
5) Прошу мене повідомити, хто мав би завідувати на майбутнє фінансовими справами культ[урної] референтури.
6) Мельник[42] не буде входити в буджет культ[урної] референтури. Значить ці гроші, що Ви йому доручите передати він тільки на цей місяць від Вас отримає. Пізнійше він буде отримувати гроші безпосередньо від фін[ансового] [рефе]рента Організації.
7) Всі справи обговорить з Вами ще остаточно Славко після зустрічі зі мною і приїзду до Домет[а]. Він приїде до Домет[а] з початком місяця липня.
Слава.
[Підпис].
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 74,75. Копія, рукопис. (Вгорі аркуша під датою синім олівцем зроблено автограф: "Свєнц[іцькому]").
* Ідеться про Ярослава Барановського.
[40] Ідеться про літературний та громадсько-політичний журнал-місячник націоналістичного напрямку "Самостійна Думка", що виходив в Чернівцях у 1931—1937 роках за підтримки Олега Кандиби-Ольжича.
[41] Свято Державності — ось що про це свято писав в своїй статті-спогадах Олег Лащенко: "Олег Кандиба взяв участь в оформленні матеріялів до низки національних свят за голошеними Н. Ґеркен-Русовою засадами т[ак] зв[аного] героїчного театру. Була це статична і умовна форма сценічного вияву, відмінна від традиційної форми театру психологічного і фолкльорного реалізму. Оформлені за цими мистецькими засадами, вийшли з ілюстраціями та технічними поясненнями "Свято Державности" Прага, 1936 р.), "Свято Імперії" (Львів, 1938 р.) та кілька інших випусків". (Див.: Лащенко О. Др. Олег Кандиба — О.Ольжич — творець Культурної референтури ПУН // Олег Ольжич. In memoriam. Спогади, статті. — К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2008. — С. 169).
[42] Мельник Кость (псевдонім:Горський; 1907—1984) — український політичний діяч. Член ОУН, один з найближчих співробітників і товаришів Олега Ольжича, фактично був адміністратором Культурної референтури. Разом з Ольжичем брав активну участь у Похідних групах ОУН. У 1944 році разом з іншими членами ОУН був заарештований і перебував у концтаборі Заксенхаузен. Після закінчення війни деякий час жив у Німеччині, а далі переїхав до США.
 |
|
Євген Коновалець і члени Української парламентарної репрезентації із Західноукраїнських земель. Зліва направо: перший ряд — Антін Максимович, Дмитро Паліїв, Євген Коновалець, Степан Кузик, Іван Блажкевич, о. Володимир Пелліх. Другийй ряд — Зенон Кузеля, Олександр Вислоцький, Дмитро Андрієвський, Остап Слуцький. Берлін, 1928 рік. Фото: ЦДВР |
Документ 9.
Лист Олега Ольжича до Євгена Коновальця від 26 червня [1937 р.]
26/VІ
Високоповажаний пане полковнику!
Ваш лист з дня 24.VІ. дістав. Дякую. Спішу подати конечні вияснення до поодиноких справ.
1). Гроші для журнала вислав я як безпроцентову позику від К[ультурної] Р[еферентури] з грошей, які позичив особисто на своє імя. Доперва Ваша апробата, коли б така була, могла це переслання обернути в допомогу, тобто журнал цих грошей не потрібував би звертати.
Уважаю, що позичити журналові гроші (на власну фінансову відповідальність) я міг на свою руку, як кожний инший зрештою. (У розрахунку К[ультурної] Р[еферентури] я можливо, після першого устного представлення справи, вписав невідповідного слова "допомога", не пригадую).
До Вашої уваги і розрахунку КР я подав цю суму тільки для упрощення операції переслання цієї позики від журналу – КР, від КР – мені і ту. Цеб то я уявляв собі, що при уділенні дотації журналові просто узгляднеться, що таку суму журнал вже дістав, через посередництво КР, та й все. Тепер, маючи Ваше зауваження, я просто чекатиму доки журнал перешле ці гроші КР, як зворот позики зі свого кошта.
2). Щодо "Свята Д[ержавності]", то його теж видруковано на кошти, позичені мною на власне імя і відповідальність. Отже оскільки нема на це додаткової апробати Вашої, то далі триває моя особиста відповідальність.
Тим самим покриття боргу з боку орґанізації я не жадаю. Рахунки остаточно зліквідуються зі сум, які впливатимуть з кольпортажі брошури і т[ому] п[одібне], до того ж часу вони криті будуть тими коштами, які КР наразі матиме до диспозиції.
3). Мушу боронитися проти закиду щодо браку організаційного підходу до справ КР. Про всі пляни і акції КР я Вас заздалегідь і завжди інформував листовно. Заборони їх виконання я не дістав. Що ж до реальної помочі з боку орґанізації, то її я не міг, при відомому деякому стані речей, сподіватися.
Тож моїм обовязком було не дати себе здемобілізувати, а шукати шляхів здійснення наміченого, стягаючи кошти громадські і позичаючи гроші особисті. Так в час майбутньої депресії КР могла оформитись і встигла здобути досвід підготовчої праці.
Відповідаючи за цілу позику, я мусив і мушу мати певну свободу руху, на власне ризик, инакше справі загрожувала б бюрократизація і застій. Оскільки не ходить про інвестиції більших орґанізаційних коштів, то тут все приходитиме під увагу момент додаткового представлення на апробату доконаних акцій.
4). Фінанси КР як дотації і надалі буде вести Мельн[ик].
5). Залишається упорядкувати ріжницю в рахунках, яка повстала внаслідку вислання $200 як покриття видатків КР. Від загальної суми видатків КР це є 5853.75 к[рон] ч[еських]. Треба відняти 1000 висланих журналові та 1871.40 – витрачених на друк брошури.
Це дасть суму 2952.35 к[рон] ч[еських], які орґанізація готова покрити. Зглядно з $200, які послані, можна уважати, $100 послано на покриття видатків КР, а $100 як аванс на рахунок майбутніх дотацій для КР.
Ріжницю, яка повстала через вислання $150 повністю одному з кредиторів, вирівняю я з КР, як тільки дістану технічну можливість. Прошу відписати мені ласкаво чи Вас задовольнили мої вияснення.
С[лава] У[країні]! Щиро Ваш [підпис]
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 78, 78 зв., 79, 79 зв. Оригінал, автограф.
 |
| Лідер ОУН Євген Коновалець із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького |
Документ 10.
Лист Євгена Коновальця до Олега Ольжича [кінець червня – початок липня 1937 р.]
Олег.
В[ельми]ш[ановний] пане. Ваші вияснення приймаю до відома. Надіюся, що на майбутнє при більших фінансових витратах Ви будете засилать* апробати фін[ансової] референтури.
Відносно пересланих грошей (150$ в Амер[ику] і 50 до Праги), то я їх вписую на підставі предложених мені Вами розрахунків, як зворот недобору культ[урної] референтури і тим самим вважаю справу вичерпаною.
Культ[урна] референтура має вирахуватися з 20$, що вислано давнійше, і 50$, що вислано недавно. Радий, що гроші отримано.
Буджет культ[урної] референтури буде переглянений і затверджений мною на протязі липня місяця. Про це будете окремо повідомлені.
Енцикл[опедія] вже в Римі і сьогодня буде дальше переслана.
Прошу Вас ще переслати мені посвідку на 100 лірів, що їх Вам був передав Славко** в переїзді у Неаполі.
До мене прошу писати на майбутнє: Postfach 47. Wien 62. Austria. Лист вкладати в другу куверту зі зазначенням для п[ана] М[удрого].
Їдемо ми сьогодня вечером. Он[ацький] вже дома. За кілька день буде вповні здоровий.
Рівнож на протязі місяця отримаєте від мене мої зауваження на письмі до предложеного мені Вами пляну праці культ[урної] референтури.
Бажаю всього кращого, а зокрема користно провести решту часу Вашого побуту в Іт[алії].Слава У[країні]. [підпис]
Від дружини і Юрка[43] привіт для Вас.
P.S. На Кап[устянського][44] і Чем[еринського][45] буду налягати. Не думаю, одначе, щоби вони могли бути готові з працею на 1 серпня.
Відносно С[амчука] і У[країнського] С[лова] буду вияснювати справу. Поясніть, в чому добачуєте Ви неорганізаційний підхід. Чи думаєте і обстоюєте, що всі ці справи мали би йти через Вас?
Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 3, спр. 3, арк. 76, 77. Копія, рукопис. (Листа написано через чорну копірку. Вгорі першого аркуша під словом "Олег" синім олівцем зроблено автограф: "Свєнц[іцькому]". Слово "Олег" підкреслене).
*Це слово написано нерозбірливо, тому ми подаємо один з вірогідних варіантів його прочитання.
** Очевидно, йдеться про Ярослава Барановського.
[43] Ідеться про сина полковника Євгена Коновальця Юрка. Юрій Коновалець народився 1 січня 1924 року в Берліні. Навчався у французькій гімназії в Женеві і французькому ліцеї ім. Шатобріана у Римі, де навчалися діти представників дипломатичного корпусу столиці Італії. Помер у Римі 19 грудня 1958 року внаслідок тяжкої хвороби.
[44] Капустянський Микола (псевдоніми Любомир, Низовий, Низола, Степовик, Фавст; 1881—1969) — український військовий і політичний діяч, генерал-полковник Армії УНР. Був учасником російсько-японської і Першої світової воєн, підполковник російської армії. У 1918—1920 рр. обіймав посади начальника оперативного управління Генштабу Армії УНР і генерал-квартирмейстера Головного управління Генштабу Армії УНР. На початку 1920 р. опинився в таборі інтернованих у Ланцуті (Польща). В 1929 р. на І Великому Зборі обраний членом Проводу Українських Націоналістів, керував військовою референтурою. Після розколу ОУН лишився на боці А. Мельника. В жовтні 1941 р. в Києві обраний до складу Української національної ради, переслідувався гестапо. Влітку 1944 р. був заарештований і посаджений до в’язниці в Новому Сончі (Польща). Після Другої світової війни жив у Німеччині, був військовим міністром УНР в екзилі. Брав участь у створенні наприкінці 1950 р. Українського воєнно-наукового товариства, очолював редколегію воєнно-наукового журналу "Перемога", був почесним головою Союзу українських інвалідів. Помер 19 лютого 1969 р. в Мюнхені.
[45] Чемеринський Орест (псевдоніми: Редактор, Ярослав Оршан; 1910—1942) — політичний діяч, публіцист, журналіст. Один з провідних членів ОУН. У 1934 р. — член "Укрбюро" в Берліні. Керівник Націоналістичної пресової служби в Берліні (1935 — 1940). Заступник керівника культурної референтури ПУН, учасник ІІ Великого збору українських націоналістів (ВЗУН) у Римі (1939), член ПУН. Після розколу ОУН залишився серед прибічників А. Мельника. В 1941 р. жив у Кракові, був заступником М. Сціборського у Референтурі преси і пропаганди ОУН. Восени 1941 р. у складі Похідних групОУН прибув до Києва, очолював інформативно-пропагандивну роботу ОУН на Наддніпрянщині, був співредактором „Українського слова", мав видавати науково-популярний журнал для населення. У грудні 1941 року. заарештований німцями і на початку лютого 1942 року розстріляний разом з дружиною Дарією Гузар-Чемеринською у Бабиному Яру.
---------
Дивіться також:
Про що писав "Чернець". Невідомі листи Романа Шухевича
Смерть Націоналіста. На пошану полковника Євгена Коновальця
Олег Ольжич. Поет національного героїзму
Останні листи зі Сталінграду. Що писали німці за дні до капітуляції
"Незриме військо поневоленої нації". Якими мали бути його солдати?
Євген Коновалець і більшовики. Історія (не)співпраці
