Історик Микола Литвин: "Галичани встановили державу за три години"
95 років тому була проголошена Західноукраїнська Народна республіка. "...Галицька звільнена Україна зі своєю столицею Львовом пересилає привіт Великій Українській Державі і престольному Києву".
95 років тому, 1 листопада 1918-го була проголошена Західноукраїнська Народна республіка.
Про обставини створення української держави в Галичині ІП розповів дослідник української визвольної боротьби першої третини ХХ ст. Микола ЛИТВИН.
- 14 жовтня 1918 року імператор Австро-Угорщини Карл І видав маніфест, в якому закликав народи імперії створити федерацію. Як українські політики сприйняли цю ідею?
- Значна частина українських політиків Галичини прихильно поставилася до федеративної перебудови монархії Габсбургів.
Однак дискусії про державний устрій цього краю (його автономний чи інший статус) постійно тривали і еволюціонували аж до припинення існування у Відні (1923) екзильного уряду ЗУНР.
Політичні погляди формувалися залежно від обставин. У жовтні 1918-го галицьким політикам важко було щось вимагати, оскільки ще існувала Австро-Угорщина, і йшлося насамперед про автономію у її складі.
Коли в листопаді 1918 року українці взяли у Львові владу, тоді вже говорилось про унітарну Українську державу. У січні 1919-го вже йшлося про Західну область УНР як автономну частину соборної Української народної республіки: було підписано Акт злуки 22 січня 1919 року.
 |
| Микола ЛИТВИН - доктор історичних наук, директор Інституту українознавства НАН України, професор |
Коли у травні–липні 1919 р. поляки повністю окупували ЗУНР і були певні незгоди з УНР – галичани почали обговорювати ідею конфедерації чи федерації у складі Чехословацької держави. Там, як відомо, інтерновано бригади Української Галицької армії (УГА) і діяли українські вищі школи.
Влітку 1920 року третій еміграційний уряд на чолі з президентом Євгеном Петрушевичем знову виступав за самостійність ЗУНР (Галицької республіки), яка мала стати своєрідною нейтральною "Швейцарією сходу Європи", П’ємонтом збору українських земель та боротьби за Соборну [об'єднану в єдиній державі - ІП] Україну.
Того ж року тривали і дискусії про утворення своєрідного Балтійсько-Чорноморського об’єднання, до складу якого мали б увійти Естонія, Литва, Білорусь та Україна.
- Наскільки ця еволюція політичної думки серед чиновників ЗУНР відповідала настроям пересічних людей?
Всі ці розмови про автономію, федерацію чи конфедерацію – це були шляхи до майбутнього єдиного соборного тіла з Великою Україною. А постійні пошуки, з ким єднатися і проти кого, були наслідком того, що супротивник дуже часто змінювався.
Щодо настроїв пересічних галичан, то про соборність у Галичині говорили ще в ході революції 1848 р. Передусім, це був наслідок впливу наддніпрянських письменників. В Галичині ще й досі поряд із образами у хатах висять портрети Шевченка та Франка.
 |
| Газета "Діло" про проголошення |
У ХІХ ст. практично весь репертуар аматорських труп складався з вистав наддніпрянських авторів. Великою була допомога для Наукового товариства імені Тараса Шевченка з лівого берега річки Збруч [по ній пролягав кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями - ІП].
Наддніпрянці допомогли розбудуватись товариству – купили перед Першою світовою війною у Львові дві будівлі (нині вул. Винниченка, 24, 26). Політичні настрої пересічних галичан цілком відповідали задекларованим ідеям на Софійському майдані 22 січні 1919 р. під час підписання Акту злуки.
- Повертаючись до ЗУНР: чому владу у Львові швидше захопили українці, а не поляки?
- Захоплення влади готували одні й другі однаково. Проте українці випередили поляків на день чи два. Можливо, полякам перешкодив День усіх святих, який відзначався 1 листопада.
Українці, які в Галичині є переважно греко-католиками, в той час практично не вшановували цей день, він уважався римо-католицьким обрядом. Лише в останні 20-30 років цей день вшановується серед греко-католиків.
- Як і хто розробляв план українського повстання у Львові? Чи все пішло згідно з планами?
- Український політичний провід не думав про збройне переобрання влади. Досвідчені галицькі політики – депутати Галицького сейму, Віденського парламенту – були прихильниками конституційного шляху встановлення влади.
Зрештою, в основному вони ж були правниками. Практично ніхто з них не мав військової освіти, тому і думали про конституційне перейняття влади у Галицького намісництва.
Однак молоді офіцери австрійської армії (а молодь завжди більш радикально налаштована) створили Центральний військовий комітет, який очолив 31-річний сотник легіону Українських січових стрільців Дмитро Вітовський.
Цей комітет фактично і підштовхнув політиків до прийняття рішення про збройне повстання, яке розпочалось 1 листопада о 4:00 ранку і тривало три години. Перейняття влади у Львові, який було обрано столицею ЗУНР, і більшості галицьких повітів (окрім західних) відбулось у мирний спосіб – без пролиття крові.
- Як польське та єврейське населення краю сприйняло встановлення у Львові нової влади?
- Відомо, що польський політикум не вітав відродження української державності на цих теренах. Однак простий польський селянин був далекий від політики. Думаю, що в особі польського селянина чи робітника свідомого антагонізму не було, бо кожен вирішував свої соціально-побутові проблемами і не завжди думав про політику.
Щодо галицьких євреїв, то відомо, що вони у перші ж дні української влади проголосили нейтралітет на рівні місцевих громад (особливо їх багато було у Львові, Бродах, Копичинцях, Гусятині). Хоча все ж таки у них було більше симпатії до української влади – вони вступали у Галицьку армію, працювали військовими лікарями.
Однією із причин такої позиції євреїв було ще й те, що вступ польського війська до Львова ознаменувався великим погромом. 22-23 листопада 1918 р. польські військовики вбили 72 особи єврейської національності, сплюндрували три міські синагоги, пограбували сотні місцевих родин.
 |
| Єврейський квартал у Львові після погрому. Листопад 1918 року. Фото: uk.wikipedia.org |
За деякими даними, від погрому постраждало до 4 тисяч осіб. Це була велика трагедія для місцевих євреїв, які фактично позбулись своїх святинь, дехто позбувся помешкань і майстерень.
Ця подія широко обговорювалася на міжнародному рівні, і новій польській владі було дуже важко нейтралізувати політичні протести єврейської громадськості міжвоєнної Польщі та інших країн.
- Якою була реакція світової спільноти на проголошення у Львові української влади?
- На жаль, у світі про листопадові події у Львові мало знали. Першими ж дізнались про це у Києві о 9:00 ранку. Телеграфічним повідомленням інформацію було передано до австро-угорського посольства, де її прийняв українець Григорій Микитей.
Телеграма була такого змісту:
"Команда головного двірця [вокзалу - ІП] Львів голосить: Доношу, що сьогодні о годині пів до п’ятої ранком наші українські війська, вийшовши з касарень [казарм - ІП], зайняли Львів і Перемишль. Вся влада перейшла в українські руки. Галицька освободжена Україна зі своєю столицею Львовом пересилає привіт Великій Українській Державі і престольному городові Київові".
26 листопада було надіслано телеграму президентові США Вудро Вільсону:
"Пане Президенте, стараючися оминути захоплення навіть найменшого клаптика землі, який не був заселений Українцями в переважаючій більшості і дотримуючись справедливих принципів Ваших, пане Президенте, у цих границях Українська Національна Рада представляє цю державу і старається не допустити ніякого нелюдського вчинку, а при тім не допускається насильного переступлення влади, яку вона має в руках...".
На завершення президент ЗУНР Євген Петрушевич просив США допомогти у припиненні кровопролиття в Галичині і виступити у ролі арбітра українсько-польського конфлікту.
Надалі дипломатична активність ЗУНР почала зростати. Галичани мали 15 представництв у різних країнах і організаціях. Часто представництва не були визнані і працювали нелегально або напівофіційно. Тобто переговори велися, але не завжди не на офіційному рівні або напівофіційно.
Країни Заходу в той час не стільки хотіли діалогу з молодою державою, скільки боялися втратити свої фінансові активи, які вклали у Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Всіх цікавило 5-7% світового видобутку нафти, а також лісорозробки та шляхи через Карпати.
- Тобто, коли у 1919 р. на Паризькій мирній конференції було прийнято рішення передати Галичину на 25 років Польщі, то західними політиками керували нафтові бізнес-інтереси?
- Франція та Англія насамперед захищали свій капітал у цьому регіоні, а тому ставку в антибільшовицькій війні зробили на Польщу, яку вважали консолідованішою. Натомість, українським політикам Львова і Києва не довіряли.
Згадаймо, що в ході Української революції 1917-1923 років на українських теренах існувало 5-7 державних утворень - УНР, ЗУНР та різноманітні територіальні конгломерати, на кшталт Донецько-Криворізької республіки, Галицької соціалістичної радянської республіки, Республіки Таврида тощо.
- Наскільки ефективно політики ЗУНР вели державні справи? Чи вдалось їм провести якісь реформи?
- Було багато задекларовано, але не все вдалось. Держава насамперед намагалась захистити приватну власність, а це було важко зробити. Бо, з одного боку, хотілось провести націоналізацію (навіть тих же нафтових свердловин), але переважила думка не втручатись у приватну власність західного капіталу.
Найбільше дискусій викликала земельна реформа. Навесні 1919 року реформа не була проведена, що викликало селянські бунти. Про неї було оголошено лише 14 квітня.
Реформу планувалось провести після закінчення війни. Землю, насамперед, мали надавати сім’ям військовослужбовців, вдовам, сиротам, інвалідам. Землю планувалося викуповувати.
В часи ЗУНР галичани ввели свою грошову одиницю, а також дозволили паралельне функціонування валют сусідніх держав і неіснуючої Австро-Угорщини. І довіра населення Галичини була більшою до австрійських корон, аніж до гривні ЗУНР.
Це можна пояснити тим, що гривня не мала достатнього ступеню захисту, оскільки друкувалась у звичайних друкарнях. Особливо не довіряло бонам населення окремих міст.
Державною мовою ЗУНР була українська, однак судді та державні чиновники повинні були володіти ще й польською та ідишем. Національні меншини також мали своє пропорційне представництво в органах місцевої влади.
Переїхавши в еміграцію, уряд ЗУНР продовжував писати закони – про торгівлю, про гірничу справу, про судноплавство та ін. Приміром, Дністром планувалося експортувати деревину, сіль, збіжжя.
- Якими були взаємостосунки політиків ЗУНР з їхніми колегами з УНР?
- Галицькі і наддніпрянські політики знали, що разом здолати ворога буде легше. Але, на жаль, вороги були різні. Наддніпрянці головно воювали проти більшовицької Росії, а галичани - проти експансії Польщі.
Подекуди, галичани намагались залучитись підтримкою "білої" і "червоної" Росії – дуже часто вели таємні переговори. Натомість, наддніпрянці в антибільшовицькій війні уклали союз із Польщею. Різні зовнішньополітичні вектори виключали взаємопідтримку.
Ця різновекторність і призвела до того, що соборність українських під кінець 1919 р. було втрачено.
- Як нам сьогодні оцінювати ці події?
- В будь-якій боротьбі є тактика і стратегія. Для Симона Петлюри контакти з Юзефом Пілсудським, як і для Євгена Петрушевича контакти з Добровольчою армією Денікіна, – це були більше тактичні, а не стратегічні дії. Думаю, що одні й другі політики мріяли все-таки про соборну Українську державу.
- Чому ЗУНР не прийняла перемир’я за пропозицією французького генерала Юзефа Бартелемі? Українцям тоді було запропоновано 40% Східної Галичини (тогочасна Львівська, Івано-Франківська та практично вся Тернопільська область).
- Тогочасні галицькі політики діяли з максималістичних принципів – ЗУНР мала бути від Сяну до Збруча. Натомість, вимоги представника Антанти Бартелемі фактично давали галичанам "шматок" Галичини і то без столиці Львова та Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну.
 |
| Січові стрільці біля Львівської ратуші. Реконструкція |
Важко собі уявити, як би існувала тогочасна держава без фінансово-промислового регіону. На мою думку, галичани зробили правильно, що продовжили дипломатичну й військово-політичну боротьбу, а це, зрозуміло, викликало певний осуд Симона Петлюри.
- Як ці події Української революції вплинули на міжвоєнний період Галичини?
- У 1923 р. Рада Амбасадорів Антанти дала згоду на окупацію Польщею Галичини. Після цього Польща одразу ж відмовилась від утримання еміграційного уряду УНР і, фактично, розпустила табори інтернованих вояків УНР. Розпущено також табори та робітничі сотні інтернованої УГА в Чехословаччині.
Юридична "ліквідація" ЗУНР започаткувала арешти українських політичних лідерів Галичини. Відтак, багато з них переїхало у Чехословаччину, а дехто й в УРСР. Десятки тисяч українців за свою політичну позицію потрапили до польських таборів.
Відтак, настрої серед українців ще більше радикалізувалися. І це призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.
- Якщо говорити про позитивні сторінки в історії ЗУНР, то що б Ви виокремили?
Те, що галичани зуміли об’єднатися навколо своєї мети. Яскравим прикладом цього був уряд ЗУНР, до якого увійшли представники всіх тогочасних впливових політичних сил.
Дивіться також:
1 листопада 1918 року. Як галичани проголосили державу. ФОТО
Лідер ЗУНР Петрушевич міг стати президентом усієї України
Свято злуки 22 січня 1919 року. Унікальні ФОТО
Враження галичанина від подорожі по Наддніпрянщині. 1911 рік
Реконструкція боїв між українцями та поляками у Львові 1918-го. ФОТО
Серпень 1919 року. Як армія ЗУНР допомагала Петлюрі визволяти Київ
1951 рік. Як Польща і Україна востаннє обмінялися територіями
Союзна держава. Олег Павлишин про дружбу УНР та ЗУНР
