Генрик Литвин: "У 1990-му про членство в НАТО думали як про футуризм"

В Могилянці відбулася інавґураційна лекція посла (вірчі грамоти вручив 2 червня 2011 року - ІП) Польщі в Україні Генрика Литвина, присвячена 20-річчю українсько-польських взаємин.

"Історична Правда" пропонує читачам конспект лекції польського дипломата - до речі, фахового історика, спеціаліста з XVI-XVII сторіччя.

---------------

2 грудня 1991 року, через день після проголошення результатів референдуму про незалежність України почалися перегони між Польщею та Канадою з доставки дипломатичних документів, необхідних для встановлення офіційних відносин.

Зрештою Польща опинилася першою в цих перегонах. Як так сталося, що Варшава зайняла саме таку позицію - хоча до того поляки й українці на 46 років завмерли у кривавій ворожнечі після вторгнення Червоної армії, яка, наче в музеї воскових фігур, заморозила стосунки двох народів?

Генрик Литвин. Фото: Олександр Зінченко

У кожних відносинах є два виміри, але я зараз зосереджуся на польському.

Подивімося на післявоєнну Польщу. ЇЇ народ пережив жорстокий урок історії, апофеозом котрого стали події в Катині і пов'язаних із нею місцях. Народ змінив місцеперебування на мапі, а польське суспільство перетворилося з багатонаціонального на мононаціональне.

Українська Катинь. Ярослав Грицак про історичну розвідку автора ІП

Польська народна республіка (офіційна назва соціалістичної Польщі - ІП) була найменш польською частиною суспільства - і не можна було розраховувати на те, що нову доктрину життя Польщі створить держава.

Саме тоді Польща, яка вкотре шукала собі місця між Німеччиною та Росією, усвідомила наявність нових сусідів - України, Білорусі і Литви.

Українське питання з цих трьох було найважчим, але в конфлікт не були втягнуті всі частини обох народів, тому зацікавленість один одним і бажання спілкуватися перемогли.

Цікавий читач знайде, як була трансформована свідомість польського суспільства - в першу чергу це буде інформація про доктрину Єжи Ґедройця і середовище паризького журналу "Культура". Саме Ґедройць і Юліуш Марошевський написали статтю "Російський "польський комплекс", де вказали, що незалежність України і Білорусі є запорукою незалежності Польщі.

"Культура" Гедройця з української точки зору - Мирослав Попович

Ця доктрина спричинила певні наслідки. Примірники "Культури" везли з-за кордону у валізах поміж білизною чи захованими у сидіння міжнародних поїздів, але не варто перебільшувати вплив небагатотиражного західного видання.

Однієї "Культури" було б недостатньо, якби не інтелектуальний рух у самій Польщі - не тільки в підпіллі, але і в офіційних колах. Новий погляд на історію України та інших країн народжувався в соціалістичній Польщі в офіційному обігу, а не тільки у підпіллі.

Професор Збіґнєв Вуйчек 1969 року опублікував працю "Дикі поля у вогні", де під виглядом класового погляду на шляхту представив історію України як суб'єкта історії. Погляд на події згаданих століть як на безперервний історичний процес, який вів від Київської Русі до Української РСР, яка тоді ще навіть не розглядалася як прообраз майбутньої незалежної держави, а не потьомкінський будинок.

В 1970 році Владислав Серчик видав першу польську "Історію України". Співробітник Інституту історії Польської академії наук Ришард Торжецький захистив докторську за темою "Українське питання в політиці Третього рейху" і написав "Поляки і українці - українська справа в період Другої світової війни на території Другої Речі Посполитої".

Навколо цих науковців створювалися нові наукові середовища, завдяки яким розповсюджувалося нове розумінння України та українців.

Приклад із власного досвіду - коли я збирався писати кандидатську дисертацію про приплив польської шляхти в Україну після Люблінської унії (об'єднання Великого князівства Литовського із Польським королівством, внаслідок якого українські землі опинилися під польською адміністрацією - ІП), мене оформили за темою "Історія народів СРСР". А мої колеги писали про білу еміграцію та сеймики Литовського Князівства.

Обкладинка наукової роботи Генрика Литвина. "Рівні до рівних. Київське представництво у Сеймі. 1569-1648"

Доробком науковців користалися публіцисти. У 1962-72 вийшла трилогія Павла Ясеніци "Річ Посполита Обох народів". Головною ідеєю цього твору були не досягнення Польщі та Литви, а катастрофічні наслідки того, що не з'явилася Річ Посполита Трьох народів. Саме Ясеніца призвів до масового усвідомлення того факту, що українсько-польська катастрофа призвела до тріумфу інших держав.

Польський самвидав 1970-80-их (ОБКЛАДИНКИ)

Народився новий погляд на сусідів - що з'ясувалося в дискусіях про польську долю під час карнавалу "Солідарності" початку 1980-их. Прийшлося до висновку, що сусідів варто мати на своєму боці, а їхня стабільність і добробут призведуть до власних. Хоча, звичайно, поляки не переставали бачити Україну крізь романтичні скельця як країну розлогої волі з чорнобровими козачками та мужніми козаками.

(Уточнення на прохання ІП: Ідеї реанімації Речі Посполитої Трьох народів чи Міжмор'я сьогодні серйозно в Польщі не обговорюються. Хіба що в деяких маргінальних виданнях. Не обговорюються не тому, що немає сентиментального підходу до цієї частини історії, але швидше тому, що ті, хто про це говорить, не зовсім розуміють, чим була Перша Річ Посполита.)

На початку нового МЗС у 1989 році з'явилося поняття нової політики "двох напрямків". Ця політика реалізовувалася Кшиштофом Скубішевським, який був міністром зовнішніх справ у п'ятьох урядах.

Під "двома напрямками" малося на увазі підтримка гарних стосунків із Росією і тісна співпраця з іншими радянськими республіками, а потім - і з новоутвореними державами. Ці прагнення слід було погодити зі ще однією метою - виведення з Польщі підрозділів Радянської армії, що й було зроблено в 1993 році.

У 1990-му про польське членство в НАТО думали як про футуризм, а Джордж Буш-старший переконував Київ залишатися з Горбачовим... Саме в цей історичний момент я починав працювати в польській дипломатичній службі і став одним із працівників місії в Україні.

Захід не хотів незалежності України - архів Горбачова

Як історик я мав нагоду відчути надзвичайну силу змін, які мали місце в польсько-українських стосунках.

"Я не міг собі уявити, що українські прагнення до незалежності не зіткнуться з польським протистоянням" - визнав пізніше у розмові зі мною один із львівських політиків того часу. Визнання Польщею України спричинилося до перевороту у свідомості цього політика та інших.

У тодішньому Львові популярною була газета "За вільну Україну". Починаючи з 3 грудня 1991 року, вона публікувала контурну мапу України, в яку були вписані назви держав, які визнали незалежність України - за порядком внесення дипломатичних документів. І Польща там була першою.

Так розпочався перехідний процес - від емоційних упереджень до прагматичних підходів. Ми прийняли принцип діалогу, якого досі дотримуємося і не передбачаємо, що відмовимося від нього. Ми свідомі відмінностей, які нас розділяють, але готові до діалогу і навіть суперечки, хай тільки вона буде з відкритими аргументами.

Посол і професор Могилянки Наталя Яковенко (праворуч). Фото: Павло Солодько

Не хочу говорити про показники торговельного балансу тощо. Мені складно вплести у розмову про польську душу і місце в ній України цифри, тому я розповім про місію Польщі щодо України в Європі.

25 травня 1926 року три кулі з револьвера Самюеля Шварцбарда обірвали життя Симона Петлюри на паризькій бруківці. Процес виправдав убивцю, а Петлюру фактично звинуватив в антисемітизмі.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін

Анджей Ковальчик у своїй книзі про сплетіння єврейської, української, а також трохи польської долі вважає, шо ця ситуація - грецька трагедія, де пригнічений страшною кількістю жертв свого народу месник убиває не того, хто спричинив цю ситуацію, водночас пригнічуючи його нібито виною весь його рух. А для Європи ця драма - просто нагода продемонструвати свою політкоректність.

Місія Польщі в Євросоюзі - бути бар'єром, який запобіг би подібним подіям у майбутньому. Наші криваві, як казав професор Тімоті Снайдер, землі пережили те, що Захід не пережив. Польща у Європейському Союзі може наголошувати на чутливості цього минулого.

Розуміння українських відмінностей потрібне ЄС, але ми прямуємо до ситуації, коли наша мета - стати схожим на інших, що, зрештою, і є метою європейської інтеграції.

Я оптиміст. "Ще не вмерла" і "Єще не зґінела", незважаючи на суперечки, розуміються краще, ніж 20 років тому. За цей час ми набудували стільки зв'язків, що вся ця структура почала працювати вже самостійно.

Відносини України з Євросоюзом - складніша тема. Вона пов'язана з необхідністю соціальних та економічних змін в Україні і почуттям стриманості в ЄС і Польщі, бо наш досвід не може бути напряму впроваджений в Україну, адже існують відмінності в історії, структурах власності, економіці тощо.

Для дипломата Україна є і буде ареною цікавих подій і цікавої роботи. Я трошки шкодую тільки, що ніколи в мене вже не буде можливості подивитися на буруни пекельного порога Ненаситця і дізнатися, невже він справді так спокушав стрибнути у нього.

----------------------

Генрик ЛИТВИН - Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні.

Народився у 1959 році у Варшаві. У 1982-му закінчив Історичний інститут Варшавського Університету, продовжив навчання в аспірантурі Інституту польської історії Польської Академії наук. У 1988-му захистив кандидатську дисертацію на тему "Наплив польської шляхти в Україну в 1569-1648 роках".

Весна 2011 року. Генрик Литвин - заступник міністра закордонних справ - виступає у Сеймі. Фото: fakty.interia.pl

Автор книжок з історії давньої Речі Посполитої, зокрема "Рівні до рівних. Київська репрезентація у Сеймі 1569-1648" (2009).

З 1991 працює в Міністерстві закордонних справ Польщі. Став (1993) першим в історії генконсулом Польщі у Львові.

Виконував дипломатичні місії, в Італії, Україні, Росії, Білорусі. До прибуття в Україну у червні 2011 року - заступник міністра закордонних справ Польщі.