Члени Наукового товариства імені Шевченка на фотокартках Київського губернського жандармського управління
Діючий з 1863 р. Валуєвський циркуляр, який забороняв друк та розповсюдження на території Російської імперії наукової літератури українською мовою, спонукав українських громадських та культурних діячів шукати способи видавати свої твори там, де ці можливості були ширшими. Отже, на противагу послідовним крокам імперської влади росії, направленим на заборону та знищення української мови, культури та ідентичності науковці та літератори Галичини та Наддніпрянської України об'єднали свої творчі зусилля, утворивши наприкінці 1873 року товариство імені Шевченка у Львові.
Серед меценатів – засновників товариства, яке з початку працювало під назвою "Літературне товариство імені Шевченка", були Єлизавета Милорадович (в дівоцтві Скоропадська), Олександр Кониський, Дмитро Пильчиков. Із західноукраїнських діячів до створення товариства долучилися Степан Качала, Юліян Романчук, товариство "Січ" з Відня та ще 32 жертводавця. Серед вчених та митців, які стояли біля витоків товариства, зазначимо, крім інших, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Костянтина Михальчука, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Омеляна та Олександра Огоновських, Корнила Сушкевича, Логіна Лукашевича, Теофіла Барановського.
1890 року започатковане як літературне, Товариство набуло статусу наукового, оскільки крім літературних творів почало видавати також і праці вчених, що представляли різні галузі науки. У 1892 р. зареєстровано новий Статут, який значно розширив мету діяльності товариства, передбачаючи проведення досліджень у царині історії, філології, мистецтвознавства, філософії, медицини, права, природничих науках. Фактично можна бачити, що за своїм науковим потенціалом, рівнем опублікованих праць та масштабом особистостей, які долучилися до його діяльності, у Львові де-факто витворилася перша українська академія наук, авторитет якої визнавався в тому числі і зарубіжними науковими інституціями. У 1897 році його головою обрано історика Михайла Грушевського, що теж сприяло значному науковому та творчому поступу товариства.
Передплатники видання "Записки НТШ" знаходилися як в усіх куточках імперії, так і далеко за її межами. Серед документів виставки представлено список адресатів, які були передплатниками "Записок", серійного видання товариства, коло отримувачів якого простягалося від Варшави до Владивостока.
Оскільки діяльність товариства, яке на науковій основі обґрунтовувало віковічне право України на самостійність, справедливо визнавалася царською владою загрозливою для державного устрою імперії, документи щодо його функціонування та відносно його учасників відклалися, в основному, у жандармських фондах. Зокрема, серед документів, зібраних Київським ГЖУ під час стеження та переслідування членів українського руху, зберігаються фотокартки низки провідних діячів товариства ‒ Володимира Дорошенка, Івана Джиджори, братів Миколи та Володимира Шухевичів, Михайла Гаврилка та інших. Також представлені документи з особових фондів Миколи Сумцова та Грушевських.
Більше про вистаку до 150-річчя НТШ читайте на сайті Центрального державного історичного архіву України, м. Київ.
Виставку підготували: начальник відділу використання інформації документів Вікторія Бульбонюк та начальник відділу забезпечення збереженості документів Тетяна Соломко.
