Спецпроект

Вінербергер. Непроста книжка про складну реальність

У "Бібліотеці "Історичної правди" в наступному році вийде книжка спогадів автора найбільш відомого фоторепортажу про Голодомор. Українці зібрали рекордну суму пожертв на підтримку цього видання

 

Ви всі це фото бачили.

Це - Харків, 1933 рік.

Цю дівчинку відзняв Александр Вінербергер, австрійській інженер-хімік, який у 1933 році працював у Столиці Відчаю.

Майже два тижні тому я з'ясував, що його книжка спогадів з'явилася на одному з популярних ресурсів. Спогади написані німецькою та надруковані готичним шрифтом. Але мені дали ознайомитися із англійським перекладом цих спогадів.

Мені стало цікаво, чи хтось перекладав українською. Я розпитав 5-6 колег істориків та журналістів, за їх словами вони теж нічого не чули про існування українського перекладу. Дарія Маттінглі люб'язно познайомила мене із онукою Александра Вінерберга Самарою Пірс. Вона теж нічого не чула про якісь спроби перекласти спогади діда українською.

Вахтанг Кіпіані запропонував: "А давай ми самі - "Історична Правда" - організуємо переклад і видання?!"

Мені здалося це хорошою ідеєю. Днями я зустрівся із Самарою Пірс і вона люб'язно благословила український переклад.

 
Титульна сторінка спогадів Александра Вінербергера

Було два варіанти профінансувати переклад, передмову, біографічний нарис та коментар. Перший варіант - це звернутися до колег з Українського інституту національної пам'яті.

Я це зробив відразу того ж дня. З'ясувалося, що в бюджет УІНП на наступний рік закладена... велика діра. Тому сподіватися варто було на приватні джерела.

Я був переконаний, що необхідні 100 тисяч гривень я буду збирати місяць, чи більше.

Через дві години, після того, як ми оголосили про збір коштів, вже була зібрана половина необхідних коштів.

Я майже плакав від розчулення і вдячності.

Коли іще через дві години надійшло більше 3/4 необхідної суми я почав нервово хіхотіти: це виглядало абсолютно нереально!

Уявіть: країна занурилася у морок блекауту, триває 9 місяць після повномасштабного вторгнення росіян, ціни за цей час виросли на все ледь не в два рази, електрика і банкінг працюють на межі - і от у цих, м'яко кажучи, не казкових умовах українці збирають усю необхідну суму за один вечір!

Пожертви були від 10 грн до 5000.

Я почуваюся безкінечно вдячним кожному за довіру і підтримку!

Ми зібрали 141 130 грн (на 14:00 26/11).

І банкінг продовжує повідомляти про надходження.

Дякую! Дякую! Дякую! Дякую!

 
Фотоальбом "Робітничий рай. СРСР" з 49 світлинами, які зробив Александр Вінербергер

Що далі?

Тепер ми уточнюємо терміни із перекладачем та колегами, які будуть працювати над передмовою, біографічним нарисом Вінербергера та коментарем.

Це - непроста книжка про складну реальність. І про це треба відкрито говорити.

1933 рік - це рік коли німецький канцлер не мовчав про Голодомор, а президент США - замовчував вбивства мільйонів українців. В інших обставинах про це так і було б написано.

Але німецьким канцлером тоді щойно був призначений Гітлер. А президентом США щойно став Рузвельт.

Чи це означає, що в нацистській Німеччині про Голодомор в Україні говорили більше, ніж в демократичних США?

Вочевидь те, що нацисти говорили про Голодомор вголос - ніяк не дискредитує пам'ять його жертв.

Геббельс у 1943 році про Катинь правду говорив: польських військовополонених розстріляли у 1940 за наказом Кремля. Кремль заперечував свою причетність до Катинського злочину 50 років. Але так буває, що Геббельс говорив правду. Звучить контраверсійно, але це була реальність 1943 року.

Те, що Рузвельт був майже закоханий у Волтера Дюранті і мовчав - оце мовчання про Голодомор дискредитує Рузвельта. США визнали СРСР після Голодомору. Такою була реальність 1933 року.

У реаліях 1933 року було багато речей, які тепер сприймаються як неправильні речі. Вони і тоді були неправильними. Але багато хто був засліплений старими образами, кліше, пошуками ворогів...

 
Фотоапарат Александр Вінербергера. Експонується на виставці "Leica, що бачила Голодомор" у Національному музеї Голодомору

Антисемітизм був одним із огидних проявів міжвоєнного двадцятиліття. Ми знаємо, чим це закінчилося. Ми пам'ятаємо, що було потім. Потім була Катастрофа. Шоа. Голокост.

Мені траплялася думка, що Гітлер зрозумів, що за знищення євреїв йому "нічого не буде" саме після 1933 року. Голодомор Сталіна "підказав" Гітлеру ідею Голокосту.

Без Голодомору - не було б Голокосту? Ми не можемо цього знати. Ми знаємо лише те, що Голодомор не був засуджений ані президентом США, ані урядами Франції чи Британії. Усі все знали і мовчали. Непокаране Зло зростає.

Якщо вчасно одному диктатору не дати по руках - цей свірбіж передається усім іншим диктаторам. І вже незабаром Європа і світ занурилися в морок війни.

Але в реаліях 1933 року ми маємо австрійського інженера Вінербергера, який відверто зловживає антисемітською риторикою.

Чи це дискредитує його свідчення про Голодомор, чи його фотозавіт з Харкова і околиць?

Вочевидь, антисемітизм Вінербергера дискредитує правду про Голодомор не більше, ніж Геббельс дискредитує правду про Катинський злочин. Тобто ми можемо побачити тінь гріхів там, де нам би цього не хотілося бачити.

Але ж правда про Голодомор залишається правдою, незалежно від того, тіні чиїх грехів лягають на неї. Правда лишається правдою.

І ось показати весь цей жахливо незручний і неймовірно важкий контекст, в якому існував світ 1933 року і Вінербергер в цьому світі - показати це ми і плануємо, залучаючи до роботи над нарисами і коментарем колег-істориків.

Ці тексти відкриватимуть читачеві секретні двері у жахливий світ 1933 року.

В грудні ми оголосимо, у які терміни з'явиться книжка суперечливих і важких спогадів про Голодомор автора найбільш докладного фоторепортажу із Столиці Відчаю.

Дякую Вам, мої дорогі українці!

Наша свічка пам' яті вже не згасне.






Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.