АНОНС: онлайн-дискусія “Українсько-польський діалог півстоліття тому і тепер”

Письменники, дослідники, інтелектуали дискутуватимуть про українсько-польський діалог і його можливе майбутнє

22 жовтня відбудеться перша дискусія нового сезону Дискусійного ПЕН-клубу: "Українсько-польський діалог півстоліття тому і тепер". Розмова буде приурочена до 100-ліття публіциста, професора політології Вільного Університету Берліна Богдана Осадчука, а також його переписці з головним редактором часопису Kultura Єжи Ґєдройцем.

 

Коли 1950 року в Берліні відбувся Конгрес за вільну культуру, метою якого була підтримка свободи слова та діячів культури у Східній Європі і на якому вперше зустрілися Єжи Ґєдройць та Богдан Осадчук, мало хто міг передбачити, що з цього почнеться повоєнний польсько-український діалог.

Чверть століття пізніше Єжи Ґєдройць та середовище "Культури" оприлюднило Декларацію щодо українського питання (1977). Разом з концепцією Юліуша Мєрошевського, названою У (Україна)-Л (Литва)-Б (Білорусь) вона стала фундаментом східної політики у вільній Польщі після 1990 року.

Діалог двох інтелектуалів–лібералів, започаткований 1950 року, отримав у незалежній Польщі та незалежній Україні на державному рівні формулу "стратегічного партнерства", на рівні державному і громадському – формулу порозуміння і примирення.

Принаймні до 2010 року ця формула залишалася в головному руслі польської та української політики. Десять років тому сталися відчутні зміни. У польському політикумі верх взяло переконання, що польсько-українське примирення не відбулося і що потрібно переглянути "доктирну Ґєдройця".

Про Богдана Осадчука та його інтелектуальний внесок у цей діалог від часу його смерті практично перестали згадувати. В українському контексті спадщина Ґєдройця та Осадчука присутня лише серед досить вузького прошарку інтелектуалів, і ніколи не була відправною точкою для політиків.

Учасникам дискусії пропонується подумати не лише над причинами теперішнього стану українсько-польського діалогу, але передовсім над тим, які елементи політичного заповіту Ґєдройця та Осадчука потрібно здійснити, щоб звільнити цей діалог від стану "заложника важких сторінок минулого".

Учасники розмови:

Богуміла Бердиховська – публіцистка, українознавиця;

Оля Гнатюк – українознавиця, перекладачка, професорка Києво-Могилянської академії;

Мирослав Маринович – правозахисник, публіцист, релігієзнавець віцеректор Українського католицького університету у Львові;

Микола Рябчук – журналіст, публіцист, поет, прозаїк, перекладач, колумніст.

Модеруватиме розмову Віталій Портников – публіцист, телеведучий.

22 жовтня, 19:00, Facebook-сторінки: Українського ПЕН, видання "Український тиждень" та видавництва "Дух і Лтера". Приєднатись до події можна тут.

Поставити питання учасникам розмови та підписатись на новини Дискусійного ПЕН-клубу можна за посиланням.

Дискусійний ПЕН-клуб – спроба вийти за межі соцмереж, де обговорення частіше перетворюються на сварки, ніж на аргументований обмін думками, а також за межі псевдодебатів на телебаченні, де сценарій розмови визначається інтересами власників медіа. Натомість мета Дискусійного ПЕН-клубу – осмислити у діалозі нагальні питання і сприяти розвитку громадянського суспільства, формувати культуру поваги до співрозмовника і вміння чути іншого.

Кураторка Дискусійного ПЕН-клубу – Оксана Мамченкова.

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Інформаційна підтримка – Громадське радіо.

Контакт: ukraine.pen@gmail.com

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.