Агонія СРСР: талони на їжу, горілку та СМС
В останні роки існування СРСР радянська економіка зазнала страшної кризи, але радянська бюрократія зберегла свої навички, згадавши перевірений спосіб розподілу дефіцитних продуктів за картками.
Щоб не згадувати слово "картки" із його присмаком воєнного лихоліття, влада вживала делікатне "талони".
Скоро словосполучення "по талонах" теж набуло недоброго забарвлення - товару видавали небагато (що таке для радянської людини пляшка вина на місяць?) і не завжди, бо промисловість, виробляючи надскладні системи наведення ракетних боєголовок, чомусь не могла випустити достатньо гречки цигарок або цукру.
Як функціонувала київська черга за цукром
"Гасячи" спалахи дефіциту, влада закуповувала "товари народного споживання" за кордоном - так у країні з'являлися то іранський чай, то турецьке мило. З часом виникли напівлегальні ринки, куди масово подалися заробляти люди з вищою освітою.
Хто хотів, міг брати земельні ділянки, які трудолюбиві руки громадян перетворювали у приватні городи. Хтось десь щось продавав, купував, "крутився" - і зрештою міг обходитися без держави з її талонами. Тому з 1990-1992 років збереглося так багато різних нереалізованих карток.
Згадуючи СРСР, комуністи оспівали Третій рейх
За два-три роки все змінилося. Комунізму з його дефіцитом не стало, натомість запанував ринок із його цінами. Ми забули страшні і принизливі черги і відсутність елементарних товарів, зате пам'ятаємо про світлі ідеї щодо ощасливлення всього людства - і тепер половина українців ностальгує за СРСР.
А 20 років тому, чекаючи на "отоварення" своїх талонів, ці люди напевно ж були запеклими "антирадянщиками" :)
