Спецпроект

1991: люди штурмують ЦУМ у Мінську, щоб "отоварити" картки

"Був же час: через пропажу цигарок проспекти перекривали. А тепер країна пропадає - і сидять собі тихо як миші". Кажуть, що через раптову девальвацію рубля сценки, подібні до цього відео 20-річної давнини, можна побачити у сусідів і зараз. Штурмують обмінки.

Документальний фрагмент із програми Білоруського ТБ "Крок" (1995) нагадує нам про суворе межичасся 1991-го року, коли планова радянська економіка уже вичерпала свої можливості, а ринкова ще не запрацювала.

Дефіцит в Українській РСР 1980-их. Як це було

Настав час відкриття, міліцейський кордон відійшов убік - і громадяни чи то Білоруської РСР, чи вже незалежної Білорусі стрімголов кинулися до входу в Центральний універсальний магазин у Мінську.

Вони хочуть купити хоча б щось на свої "картки споживача", тож не зважають на мегафонні заклики правоохоронців "не бігти!" і "йти кроком".

Товарів у радянській економіці не вистачало, зате в людей були гроші.

Щоб ускладнити процес обміну грошей на товар, влада ввела додаткові документи, - їх називали картками, талонами, запрошеннями, купонами - які видавали в обмеженій кількості в одні руки в ЖЕКах, на підприємствах або органах місцевого самоврядування.

Підбірка талонів останніх днів Радянського Союзу (ФОТО)

Дикторка за кадром жартує: наші внуки не розумітимуть, що ж відбувається на цьому відео.

Але документальний уривок 20-річної давнини несподівано став актуальним і сьогодні - з огляду на раптову девальвацію білоруського рубля, ринковий курс якого досі планово контролював президент РБ Аляксандр Лукашенка у своїй химерній моделі соціалістично-капіталістичної економіки.

"Сьогодні в Білорусі теж можна зняти такі кадри, - пишуть у коментах під цим відео на ютюбі. - Достатньо розмістити у вікні обмінки "1000$". Штурм буде лютий".  

"Був же час, - додає білоруський блогер. - Через пропажу якихось смердючих цигарок натовпи проспекти перекривали. А потім: країна пропадає - і сидять собі тихо як миші, крупу сховавши".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.