Швидкість у нас зараз трохи більше милі з чвертю на годину, ідемо з великими зусиллями, а тим часом тіні поволі переповзають перед нами справа наліво. Скільки думок передумуєш за час цих одноманітних маршів! Які повітряні замки будуєш в надії, що полюс уже наш. Майже не відчуваємо холоду; найбільша зручність нашого становища – сонце чудово висушує. Шкарпетки та каньги щоранку майже сухі. Готувати їжу на п’ятьох значно довше, ніж на чотирьох; десь на пів години за день. Цього я при перевлаштуванні не врахував.

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Це не погода, а якесь божевілля. Побудив усіх о 2:30 ранку, маючи намір вирушити о 5. Було мрячно і сніжно, але загалом стерпно; однак за сніданком вітер став дужчати, а о 4:30 уже розбушувалась повноцінна південна буря. Стіни для поні знесло, зібралися великі замети, які швидко поховали під собою сани. Сильнішого літнього вітру я тут ще не бачив.

Написати нині оригінальну узагальнюючу історію України, яка б не нагадувала шкільний підручник, важко. Для цього потрібно обрати незвичний кут зору, застосувати нову оптику. Ярослав Грицак спробував зробити це. Для розгляду минулого він обрав, як пише сам, «свій улюблений інструмент — телескоп”, і його книга стала цікавою спробою розглянути українську історію з перспективи світової.

Забавний випадок трапився, коли Райт відійшов від свого поні, щоб перевірити санометр. Китайцю, схоже, не сподобалося, що його кинули, і він помчав кентером до решти. Райт на своїх довгих ногах заледве встиг перехопити цю панічну втечу, але найсмішніше було, коли старий Єгу підхопив ту саму болячку і кинувся незграбним кентером услід за Китайцем. Оскільки ми з самого початку думали, що він і на один-єдиний перехід не здатен, то бачити його в такому гідному похвали настрої – приємна несподіванка. З Крістофером і далі суцільний клопіт; боюсь, приборкаємо ми його тільки тоді, коли він знесиліє.