Чернівцям передали факсимільне видання рукописної книги XVI століття

Наукова бібліотека Чернівецького університету отримала від громади міста Старокостянтинів Хмельницької області факсимільне видання старовинної рукописної книги «Костянтинівська кормча». Оригінал книги був написаний у 1599 році й тривалий час вважався втраченим для української науки.

Про це кореспондентові Укрінформу розповів головний впорядник видання Дмитро Лящук.

 

"Кормча – це зведення церковних законів, котрі регулювали життя наших предків. Не лише за церковною лінією, а й за побутом людей. Як Біблія – що карається та вважається гріхом, як похрестити дитину, як ховати людей, як молитися тощо.

Після "Руської правди", це, мабуть, друга книга, яка мала настільки велике значення для нашого суспільства в ті часи. Ми думали, що ця кормча була загублена, а під час Другої світової війни німецькі загарбники, її вивезли, й вона десь пропала. Така існувала версія.

Але зусиллями багатьох науковців минулого року оригінал цієї рукописної книги ми знайшли у Варшаві. З місцевими науковцями ми домовилися, щоб вони нам дозволили зробити її копію. І ми цю копію зробили та видали книгу", - сказав Лящук.

Над рукописним виданням працювали ще наприкінці 16 століття у місті, яке зараз називається Старокостянтинів. Писали її близько трьох років із 1597 по грудень 1599 року. Фахівці зауважують, що це видання цікаве ще і тим, що під час переписування цих церковних правил і законів, які перекладалися з грецької мови, наші предки вкладали і своє емоційне забарвлення та трактування тих чи інших норм.

"Ця книга вказує нам на те, наскільки наша інтелектуальна минувшина є нам незнаною і невідомою. Повернення "Костянтинівської кормчі" до наукового обігу дає нам унікальну можливість повернутися до тих скарбів нашої культури, освіти, мистецтва, якими фактично жила наша держава в минулому.

Ця книга є унікальною тим, у який спосіб переписувач передає нам ці церковні канони. Це не просто "сухі" приписи, ці церковні закони викладені у високохудожньому стилі, в унікальному як для церковного видання способі", - зазначив протоієрей отець Микола Щербань, який став науковим консультантом цього видання.

Як пояснили фахівці у факсимільному виданні з максимальним ступенем подібності відтворено рукописний оригінал із дотриманням його розмірів, фактури паперу, усіх особливостей оправи, палітурування, тексту та ілюстрацій, слідів побутування документа.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.