"Слава Україні, смерть убивці Путіну". В Росії заарештували дисидента Олександра Скобова

Колишнього радянського політв'язня, публіциста Олександра Скобова Калінінський райсуд Санкт-Петербурга відправив у СІЗО до 1 червня.

Про це повідомляє Медіазона.

Олександра Скобова звинувачують у виправданні тероризму через пост про підрив Кримського мосту. 66-річного чоловіка затримали пізно увечері 2 квітня вдома у правозахисника Юлія Рибакова.

Як пише "Медіазона", у залі суду Олександр Скобов одразу вигукнув: "Слава Україні, смерть убивці Путіну. Я не бачу сенсу брати участь у цьому балагані, і єдина причина участі в цьому суді – плюнути в обличчя суду".

Адвокатка Вероніка Карагодіна наполягала на тому, щоб суд обрав Скобову запобіжний захід, не пов'язаний з арештом. Вона просила долучити до справи медичні документи, які підтверджують, що у її підзахисного діагностовано цукровий діабет, гепатит С, бронхіальну астму та глаукому. Захисниця також зазначала, що на утриманні Скобова перебуває 90-річна мати.

У березні 2024 року мін'юст РФ вніс його Скобова до списку "іноземних агентів". Скобов підтримує Україну у війні із Росією. Зокрема 31 березня в інтерв'ю сайту "Север.Реалії" він заявив, що закликає допомагати російським добровольчим батальйонам, які воюють на боці України. 

За радянських часів Скобов випускав у Ленінграді антиурядовий журнал "Перспективи". У СРСР його двічі відправляли на примусове психіатричне лікування через участь в опозиційній діяльності. У Росії він публікувався у радикально-опозиційному виданні "Грані".

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.