У Німеччині виявили втрачений портрет доньки гетьмана Скоропадського

У Німеччині виявили портрет доньки останнього українського гетьмана Павла Скоропадського Єлизавети.

Про це повідомив історик Олександр Алфьоров.

Картина вважалась втраченою в період Другої світової війни, але з'ясувалось, що весь час вона зберігалася у будинку німецької родини із містечка Оберстдорф, де до останніх своїх днів в еміграції проживала гетьманівна. 

"До Музею Гетьманства (Київ) із приголомшливою інформацією звернулася мешканка німецького містечка Оберстдорф Катерина Шалль. Виявилось, що їхній родині зберігся портрет доньки останнього гетьмана України Павла Скоропадського Єлизавети. Цей портрет вважався зниклим в буревіях ІІ Світової війни та був відомий лише за фотографією", - написав Олександр на своїй сторінці у Фейсбук.

Понад 40 років портрет був окрасою будинку німецької родини, а загадкова і невідома панна на ньому зачаровувала членів великої сімʼї та друзів. Пані Катерина не знала, хто та прекрасна жінка з полотна і вирішила почати пошук через Інтернет. Так вона вийшла на Музей Гетьманства.

"Моєму батькові було 15 років. У місцевій газеті він побачив оголошення про те, що в Оберстдорфі ліквідується якесь домогосподарство. Батько збирав марки, тому вирушив на пошуки рідкісних екземплярів – а раптом би знайшов. Але натомість побачив картину, що просто стояла за дверима. Його одразу вразили кольори та жінка, яка була на ній зображена. Батько запитав у спадкоємців, що буде з картиною. Господар відповів: "Можете забрати, інакше картина опиниться на смітнику"", – розповіла Катерина Шалль виданню Marie Claire.

Портрет гетьманівни Єлизавети був відомий серед української діаспори. Його намалювала Ольга Мордвінова і з нього було виготовлено в еміграції поштівки. Гетьманівна в українському вбранні асоціювалась з українками на чужині.

Цікаво, що про віднайдення портрету гетьманівни Єлизавети стало відомо ще у 2021 році, але широкому загалу цю інформацію представили лише зараз, коли повідомили, що картину повернуть в Україну.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.