АНОНС: виставка УІНП "10 років війни - 10 років спротиву"

26 лютого у Києві Український інститут національної пам'яті презентуватиме виставку "10 років війни – 10 років спротиву", що базується на матеріалах Віртуального музею російської агресії.

Про це повідомляє УІНП.

До 10-ї річниці початку російсько-української війни Український інститут національної пам'яті спільно з Центром дослідження безпекового середовища "Прометей" та Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки підготували виставку "10 років агресії – 10 років спротиву" на матеріалах Віртуального музею російської агресії.

До участі в заході запрошені: 

  • Ростислав Карандєєв, т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики України;
  • Олександр Порхун, т. в. о. Міністра у справах ветеранів України;
  • Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам'яті
  • Таміла Ташева, постійна представниця Президента України в АР Крим;
  • Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки;
  • Ольга Волянюк, аналітикиня Центру досліджень безпекового середовища "Прометей"

Виставка містить 15 тематичних банерів. На кожному банері розкриваються різні аспекти російсько-української війни: злочини, руйнування, екологічні катастрофи, громадський спротив, морська та повітряна агресії, міжнародна консолідація, втрачена власність, злочини проти медіа та інші.

Коли: 26 лютого о 15:00

Де: Київ, вул. Хрещатик, 22 (біля Головпоштамту).

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"