Родину Столярчуків з Києва визнали Праведниками народів світу

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту в Києві родині Столярчуків присвоїли нагороду Праведників народів світу за допомогу, надану єврейському народу в роки Другої світової війни.

Про це повідомили на сайті Міністерства культури та інформаційної політики.

Почесне звання Володимиру та Павлині Столярчуків посмертно присвоїла держава Ізраїль на знак глибокої вдячності. Нагороду отримала праонука – Аліна Зінченко.

"Є дати, які ми завжди пам'ятаємо. 27 січня – одна з них. 79 років тому концтабір Аушвіц був звільнений Червоною армією. Та нещодавно до цього списку додалися ще дві дати. 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабну агресію проти України. А 7 жовтня минулого року стався безпрецедентний теракт проти Ізраїлю. Понад 1200 ні в чому не винних ізраїльтян були вбиті, сотні були взяті в заручники. Це був найбільш смертоносний напад на євреїв з часів Голокосту", – зазначив посол Ізраїля в Україні Міхаель Бродський.

Як повідомили у МКІП, Володимир і Павлина Столярчуки врятували Марію Мільман та її сина. Марія з чоловіком Іллєю приїхали як молоді спеціалісти до села Комсомольське Вінницької області. Марія була вчителькою, Ілля - техніком у тракторному відділенні. У 1938 році у них народився син Михайло.

У 1941 році Іллю мобілізували, Марія і син опинились в окупації. 9 вересня 1941 року майже всіх євреїв населеного пункту вбили. Коли Марію із сином гнали у колоні до розстрільних ровів, один із охоронців почув, що хлопчик говорить до матері українською. Він вивів їх з колони і відпустив додому. Марія попросила про допомогу свою подругу Павлину Столярчук.

Подружжя Столярчуків переховувало Марію із сином у себе вдома два місяці, поки не зробили їм підроблені документи на прізвище Коваленко. З цим прізвищем Михайло жив надалі.

До кінця війни Марія і Михайло проживали у селі Пирогівка, потім повернулися до Комсомольського, де після війни возз'єдналися з батьком. Весь час після війни вони спілкувалися із Столярчуками.

"Кожна трагічна сторінка в житті людства завжди перегортається. Літопис складається з багатьох сторінок. Перегорнувши сторінку Другої світової війни, Голокосту, ми маємо пам'ятати не тільки основний трагічний текст цієї сторінки. На ній є чимало доброго тексту про тих людей, хто боровся з ворогом, зі злом. Завжди є добро, яке перемагає зло", - підкреслив т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

Щороку 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам'ять жертв Голокосту. Цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті — Аушвіц-Біркенау. Цей день за рішенням Генеральної Асамблеї ООН став датою, коли світ згадує про жертв нацистського терору.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.