У Львові презентували виставку з колекційного фонду Наукового товариства ім. Шевченка

У Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові відбулася презентація унікальних музейних та приватних колекцій, які складали фонд Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) до його ліквідації радянською владою у 1940 році.

Про це повідомляє Львівська ОВА, передає Укрінформ.

Як зазначається, виставка "Нація. Мистецтво. Наука" присвячена 150-літньому ювілею товариства, що увійшло в історію України як потужна інституція з розвитку і збереження наукової та національної культурної спадщини.

"У 1913 році, саме 13 грудня, митрополит Андрей Шептицький усю свою мистецьку колекцію і придбаний палац на вул. Драгоманова, 42 подарував українському народові", - розповіли в ОВА.

Виставка складається з тематичних розділів образотворчого мистецтва, іконопису, народного мистецтва. Експонати з колишнього музею НТШ доповнили зразками із приватних колекцій, предметами музейних збірок Національного музею, Музею етнографії та художнього промислу у Львові Інституту народознавства НАНУ та інших.

НТШ – найдавніша громадська національна наукова інституція в Україні. Довгі роки вона фактично виконувало функції всеукраїнської академії наук. 1873 року через жорсткі репресії в середовищі української інтелігенції виникла ідея перенести центр українського руху до Галичини. Олександр Кониський, Михайло Драгоманов та Дмитро Пильчиков за підтримки галицьких інтелектуалів заснували у Львові Літературно-наукове товариство імені Тараса Шевченка, метою якого було надавати всебічну підтримку та сприяти розвиткові української словесності, літератури. 1892 року товариство реорганізували в Наукове товариство імені Шевченка із завданням розвивати науку та культуру українською мовою. 

У 1940 році радянська влада ліквідувала Наукове товариство імені Шевченка, а музейне зібрання та колекції розформувала, передавши частково до Національного музею у Львові, до Музею етнографії та художнього промислу, до Львівського історичного музею та інших.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.