Премія Шевельова 2023 оголосила довгий список претендантів

Зокрема до нього увійшла книжка львівського художника та ресторатора Андрія Гудими, який загинув у липні цього року в боях під Бахмутом.

Український ПЕН оголосив 14 видань, які увійшли до довгого списку на здобуття Премії імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку есеїстики 2023 року.

  1. Агеєва Віра, "Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку XX століття" (Віхола)
  2. В'ятрович Володимир, "Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну" (Ранок)
  3. Гоменюк Іван, "Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття" (Віхола)
  4. Громенко Сергій, "Чому Україна виграє?"(Vivat)
  5. Гудима Андрій, "69 спецій для Серця" (Видавництво Старого Лева) 
  6. Гуменюк Андрій, "Африка" (Видавництво Старого Лева)
  7. Зарембо Катерина, "Схід українського сонця" (Човен)
  8. Кузнєцова Євгенія, "Мова-меч. Як говорила радянська імперія" (Твоя підпільна гуманітарка)
  9. Михайловський Віталій, "Наші королі — Reges Nostri. Володарі та династії в історії України (1340–1795)" (Темпора)
  10. Михед Олександр, "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення" (Видавництво Старого Лева)
  11. Москалець Костянтин, "Спорудження мосту" (Видавництво Старого Лева)
  12. Петросаняк Галина, "Наш сусід Альберт Гофман" (Видавництво 21)
  13. Славінська Ірина, "Повітряна й тривожна книжка" (Vivat)
  14. Содомора Андрій, "Під чужою тінню" (Літопис)

Короткий список номінантів на здобуття Премії буде опубліковано не пізніше 10 грудня. Оголошення лауреата традиційно відбудеться в день народження Юрія Шевельова – 17 грудня.

Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику. Нагорода носить імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає внесок у невідʼємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. До розгляду приймаються художні або наукові есеї українських авторів, опубліковані в паперовому вигляді протягом календарного року.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.