IN MEMORIAM: помер очільник закарпатських політв'язнів Іван Коршинський

У віці 95 років помер Іван Коршинський, який очолював Закарпатську крайову організацію Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.

Про це повідомили на сторінці Закарпатської ОВА у Facebook.

"Видатна постать в історії Закарпаття та всієї країни. Мудра і чуйна Людина. Людина-легенда. Його не зламали арешти радянської влади та роки в таборах ГУЛАГу", — пишуть в ОВА.

Іван Коршинський народився 5 червня 1928 у селі Буштино Закарпатської області. У 1945 році був заарештований органами МДБ СРСР, обвинувачувався у підпільній боротьбі проти більшовицького режиму, організованої ОУН. Згодом звільнений з ув'язнення.

У 1947—1948 роках — студент Ужгородського державного університету.

У 1948 році заарештований удруге, засуджений до 10-ти років ув'язнення за статтею 54-10 ч.1 КК УРСР "контрреволюційна агітація і пропаганда", термін ув'язнення відбував у таборі особливого режиму в Карагандинській області Казахської РСР. У 1955 році звільнений із ув'язнення.Продовжив навчання в Ужгородському державному університеті, медичний факультет якого закінчив у 1961 році.

Іван Коршинський був відомим лікарем-хірургом, знаним науковцем, громадським і культурним діячем, народним депутатом України ІІ скликання, почесним членом крайового товариства "Просвіта". Багато років поспіль він очолював Закарпатську крайову організацію Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.

"Із Іваном Коршинським переплетена історія двох поколінь моєї родини. Він, як і брати Климпуші, зокрема Василь – брат мого діда – вижив у "Долині смерті" в Карагандинській області. А вже значно пізніше разом із татом Орестом Климпушем пан Іван представляв Закарпаття як депутат у Верховній Раді другого скликання. Це покоління – взірець стійкості і шляхетності, а ще великої віри в Україну. Це покоління, без якого ми би не прокинулися після тоталітарного сну", - написала на своїй сторінці у Facebook голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванна Климпуш-Цинцадзе.
 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.