IN MEMORIAM: У війні за Україну загинув індіанець з Канади

25-річний Остін Латлін-Берсьє був мешканцем крі-нейського народу Опаскваяк в північному Манітобі.

Про це на своїй сторінці у Facebook написав Остап Скрипник, дорадник манітобської провінційної ради Конгресу українців Канади.

Головнокомандувач сухопутними військами Морін Браун повідомив, що Остін Латлін-Берсьє приєднався до битви української армії проти російських військ незабаром після початку війни 2022 року. А 13 листопада його сім'ю повідомили про смерть Остіна.

Раніше Латлін-Берсьє покинув Опаскваяк, щоб викладати англійську мову в Перу. Згодом потім поїхав до Італії та Румунії, де дізнався про початок війни в Україні.

Латлін-Берсьє пройшов навчання у Збройних силах Канади за програмою Cadet and Bold Eagle, яка поєднує вчення корінного населення з військовою підготовкою.

"Його смерть вплинула на наше співтовариство таким чином, що змусила всіх задуматися про наш внесок у побудову більш справедливого та справедливого суспільства", - сказав Морін Браун.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.